Читати книгу - "Породжені хтивістю, Ксенія Євчук"

Заходжу в пустий кабінет. Майже в усіх пари вже закінчились. Я розказала дівчатам про те, що після пар залишаюсь, щоб піти до фізика, але я й близько не думала, що станеться щось подібне. Для мене повністю дивне, що такі люди існують. І, сука, Віолетта довбана колишня Даніра. Невже через ревність вона підісрала мене? Образливо, що Роман Горецький піддався їй. Я думаю над всіма можливими способами відповіді, якби не втрутився Данір.
Я б могла їй щось сказати, але вона ж довбанута на голову. Їй не всеодно, що я з Даніром? Я досі являюсь студенткою, та ще й неповнолітньою. Її наклепи також мають велике значення. Чому б мені й на неї не пожалітись?
Я сильно замислююсь, тому не чую, що Данір зайшов, поки він не говорить.
-Чому ти сидиш за моїм столом?
-Я гадаю, що тобі нічого від мене ховати? -показую пальцем на ноутбук, який стоїть на столі.
-Ти перечитуєш нашу переписку, вона тобі подобається? -він глузливо посміхається. -Ти скучила за сталкером?
Я встаю з місця і йду до нього. Точніше, до виходу.
-В тебе багато справ, не буду заважати.
Він зупиняє мене, перш ніж я омину його.
-В мене немає ніяких важливих справ.
-Але ти казав...
-Для тебе немає. Якщо я проводжу час із тобою, то справи відходять на другий план.
-О, то ти в мене романтик?
-Особливо вчора.
Я відводжу погляд, щоб він не побачив моє замішання.
-Ми можемо поговорити.
-Справді? -я хочу поговорити. -Тоді давай поговоримо. 
Я відходжу від нього і ставлю ще один стілець біля його стола.
-Ти можеш сісти на моє місце, цей стілець незручний.
-Ну, я можу й на твоїх колінах посидіти, -я посміхаюсь. -ти не проти?
-Як хочеш. -він робить байдужий вигляд і сідає за свій стіл.
Я підходжу і всідаюсь на його колінах.
Мені подобається його запах, я вже казала?
-Запитай щось в мене, а я в тебе. Все, що завгодно.
-Хм, -я замислююсь. -ти думав колись, чи хочеш дітей?
-А ти хочеш? 
-Я в тебе питаю.
Він мовчить. Я відчуваю його дихання на мочці вуха.
-Думаю, з тобою - так. Колись в нас будуть діти.
-Ти ж пам'ятаєш, що перш за все ми маємо зустрічатись, потім одружитись? -я ставлю лікті на стіл і повертаю обличчя до нього. 
Моя дупця притиснута до його ерекції, але він зациклений на моєму обличчі.
-Колись в нас буде все, якщо ти не знайдеш собі молодшого за мене.
-А якщо знайду?
-Не знайдеш.
-Це не круто. Я можу знайти.
-Ні, не можеш.
Здаюсь.
-Запитуй тоді в мене.
-Я думаю. -він справді думає, а ще важко дихає. -Я ніколи не бачив твого батька, він зайнята людина?
-Так, я й сама рідко бачу його. Після смерті матері він почав більше працювати, а останній рік він зовсім вгруз в роботу. Але я не жаліюсь. Тепер мене ніхто не контролює.
Він щось бурчить.
-Ніхто не контролює. І ти теж, йди до біса.
Я б'ю його долонею по нозі, але це ніби вдарити м'язистий камінь.
-Ти живеш з Джеймсом. Чому?
-Він переїхав до мене. Прямо кажучи, його дратує моя мати і наш батько.
Я ніколи не цікавилась життям Руйнівних хлопців, але я віддально знала про них деякі факти.
Я знаю, що рідна матір Джеймса колись загинула через самогубство. Він дуже важко це переживав. Пізніше його батько повернувся до своєї колишньої дружини - пані Норської і сина - Даніра.
В них один батько, але вони неймовірно рідні одне з одним. 
-Ти замовкла, тобі достатньо цієї інформації?
-Ні, розкажи щось про ваше спільне життя.

Данір.
 

Вона допитливо дивиться на мене, але мені важко зосередитись на своїх думках.
Вона притискається до мене так, що я просто зараз можу взяти її, але я тримаю контроль над собою.
Ще два тижні.
18 років через два тижні.
Тоді можна.
Два довбаних тижні.
-Джеймс гучний, але це нормально. Я звик до нього. Раніше він час від часу водив додому дівчат, але зараз він весь час говорить про Кейт. Я не влізаю в їхнє минуле, але щось колись розділило їх.

Насправді я знаю, що вони ненавидять одне одного. Я знаю, що колись вони сильно посварились. Розлучились так би мовити. Розтовкли свої традиції і обіцянки.
Але Джеймс відчуває щось до неї. Це буде видно сліпому. Між ними зараз щось діється. Брат надто часто задротить в телефоні і викрикує ім'я Кейт.
Я запитую:
-В тебе є щось, що подобається тобі?
-Музика. Проводити час з Кейт. З Юстером.
Чую ім'я цього хлопця і стискаю її стегна. 
Вона скрикує і підскакує, після чого дивиться на мене розлючено.
Мені подобається цей вираз її обличчя.
Але вона говорить далі.
-Я люблю готувати, люблю шоколадні батончики.
-Любиш льодяники. -перебиваю, посміхаючись.
Вона не розуміє мій натяк, тому продовжує:
-Люблю веселі вечіркі і обговорювати з дівчатами все на світі, люблю дощ і грозу. Стоп. Що?
Нарешті вона зупиняється і її щоки рожевіють.
Це вельми мило.
Вона хоче піднятись з моїх колін, але я втримую її, стискаючи її стегна і притягуючи до себе.
-Ти просто ідіот.
-Угу, ненормальна.
Вона злиться, тому штовхається. Та я міцно її стискаю.
-Про що ти говорив з Віолеттою?
-Ревнуєш?
-Я вже відповідала на це запитання. Та відпусти вже мене!
Я послаблюю натиск, але не відпускаю її.
-Я трішки пригрозив їй. Сказав, що в мене є безліч підстав, щоб піти до директора з заявами на неї. Доказів про скоєні нею речі також багато. Її б звільнили, але я даю їй шанс уникнути позору.
-Хвилюєшся за неї?
А ти ревнуєш, і не обманюй.
Я цілую її в щоку.
-Ні, за тебе. Вона витрачає твої сили, а вони тобі потрібні для твого 18-ти річчя. 
Вона знову ж таки не розуміє моїх слів. Я відпускаю її і вона підіймається з моїх колін.
-Гарного тобі дня, покидьок. -розвертається і йде.
-І тобі, кошеня.
Я хотів би поцілувати її і залишити біля себе, але тепер мене справді чекають деякі справи.