Читати книгу - "Новий світ. Провидиця, Вікторія Хорошилова"

Алекс підняв мене з землі й суворо запитав:

— Що це було?

Я тільки ніжкою човгнула і посміхнулася, дивлячись на нього, знизу вгору. Він тільки зітхнув і обійняв мене.

— Ой Ліє, ніколи так не роби!

— Як? Не рятувати близьких мені людей, якщо знаю, як це зробити без шкоди для себе?

Алекс розсміявся і сказав:

— Я й забув, що в тебе божественна підсказка в голові.

А ми досі стоїмо в обнімку. Не сперечаюся, він мені дуже подобається, і якби мені було побільше років, для цього світу, я б його поцілувала. Сама трохи міцніше обійняла його. І тут він вирішив відсторонитися. Угу, розмріявся з моїх чіпких ручок втекти.

— Ліє, тобі занадто мало років, — голос у нього став хрипкий, — там люди йдуть, нас не зрозуміють.

Відпустила і взяла за руку. Щоки в мене палали й Алекс це бачив. Показала йому язика, і відпустивши руку, побігла стежкою в бік будинку. За хвилину він наздогнав мене і вже спокійно ми бігли разом. Тільки ось я стала відволікатися від бігу і задивлятися на хлопця.

— Не на мене дивись, а під ноги, — сказав він весело і спіймав моє тільце, що падало.

Урок засвоїла і намагалася більше не задивлятися на нього. За кілька днів він прийшов поговорити до моїх батьків у край збентежений. Батько тільки хмикнув і посміхнувся так розуміюче. Чим ввів хлопця в подив.

— Ну кажи, що сталося?

Алекс озирнувся, перевіряючи, що мене немає поблизу. Я встигла сховатися за диваном. Батько це бачив і посміхнувся.

— Мені подобається Лія, як дівчина. Але вона ще маленька. А в мене неправильні реакції на неї. І те, що раніше здавалося бридким, на кшталт поцілунків та обіймів із дівчатками набуває іншого сенсу. А якщо так піде далі... загалом, я не хочу, щоб нам заборонили бачитися і мене звинуватили в розбещенні малолітніх.

Батько з розумінням кивнув і зробив чотири чашки чаю. Для мене в моїй улюбленій, рожевій і поклав поруч суфле.

— І що ти придумав? — запитала мама.

Алекс дивився на моїх батьків зі здивуванням і ще більш здивовано на мою чашку з чаєм. Ще раз оглянув вітальню і дістав мене із-за дивана.

— Усе чула?

— Угу. І що ти придумав? — повторила мамине запитання.

— Я подав документи у військову школу, завтра їду.

— Канікули в тебе будуть? Чи вона цілорічна?

— Будуть, якщо не проштрафлюся.

— Ти вже постарайся добре вчитися. А то буде до вас одне маленьке стихійне лихо приїжджати на канікули, — сказав батько весело. — По тобі бачу, що ти здивований нашою спокійною реакцією, — хлопець кивнув. — Як думаєш, ти один такий, кому дівчинка сподобалася набагато молодша? Я свою Маїту з народження знаю, сам їй ім'я обирав і до тридцяти няньчився. Потім, як і ти, втік, щоправда не в школу, вік був уже інший. У військову академію на десять років. Потім приїхав, мене цей малій ураган мало не задушив за втечу. Я ще раз утік — служити в різних містах, поки вона не подорослішала. Але варто було приїхати додому, мені влаштували скандал за втечу. А як стала повнолітньою, то сама гривою своєю махнула і поїхала вчитися в медичний на десять років. Тепер уже я за нею бігав. Весело було. У твоїх батьків, як у вас із Лією, різниця у віці. Твій батько теж у військову школу втік і не приїжджав на канікули, думав, переросте. Не вийшло. Після вступив до академії, теж у військову. Думав хоча б там дурь виб'ють. Теж не вибили. Але твоя мама сама спокійна. Спокійно дочекалася, поки твій батько перебіситься, заспокоїться і повернеться до неї.

— Ти чай пий, — посунула йому чашку.

Сама свою чашку вже випила наполовину.

— А тобі писати можна буде?

Алекс поки що перебував ще в легкому шоці від того, що почув і як спокійно відреагували на його слова. Тепер зрозумів усмішку батька. Я обережно доторкнулася до руки хлопця. Він накрив мою долоньку своєю. Але обличчя мав досить суворе.

— Мам, дай йому солоденького, поки я його не тріснула.

Алекс так здивовано подивився на мене, а потім розсміявся.

— Як у тебе так виходить, то поводишся як доросла, то дитина-дитина?

— Я її попросила вчитися проявляти емоції, — відповіла Алексу моя мама, той одразу змінився в обличчі, став здивованим — Вона ж наче доросла людина, замкнена в дитячому тілі. Не зітхай так, я тобі вже казала, насолоджуйся безтурботним дитинством і радій життю. Тобі, Лія, зараз можна поводитися як дитина і відколювати дитячі пустощі. Тільки все в міру. Добре?

Кивнула і допила свій чай. Дістала в хлопця із задньої кишені телефон і внесла свій номер і собі набрала з його номера повідомлення.

— Усе, буду дошкуляти тобі навіть у військовій школі.

Алекс усміхнувся, вже цілком щиро і не скуто. Перші кілька тижнів думала не дошкуляти хлопцеві, йому й так там буде несолодко. На диво він перший написав того ж дня, що приїхав. Надіслав фотографію себе і ще трьох хлопців. До того ж трійця за ним була трохи похмура.

«З ними житиму десять років»

«Співчуваю»

— Що?! — від нових знайомих Алекса, що бачать наше листування.

А тому отримують таке повідомлення:

«Ти адресу напиши, куди посилки слати. Попрошу батьків надіслати їм цукерок, щоб не кисли».

 «Гей, мала, а мені цукерок?»

«Ну відправляти будуть тобі, а ти їх там погодуй, раптом подобрішають. На дідуся солодке добре діє».

Адреса не знадобилася, батько його добре знав, і сам особисто відвіз кілька кілограмів солодощів. Мені навіть надіслали фотку з подарунком і задоволеними обличчями.

«Бережіть зуби, лікувати їх боляче і гидко».

Потім у Алекса почалися тренування і заняття і було вже не до листування. І я це знала. У самої була школа і вже самостійні пробіжки. Батько мені в годинник встановив техномагічний жучок для стеження. І, так, спокійніше відпускав одну. Щойно Алекс поїхав, знову стала помічати трійцю забіяк. Усіма силами намагалася уникати зустрічі з ними. І якщо вони мене не бачили, то й не задирали і не обзивали. Образливі слова мені були без різниці, я побоювалася, що не зможу дати відсіч.