Читати книгу - "Заручники шлюбу, Дані Балл"

Аделіна 

- Аделіно зайдіть до мене будь ласка. - Марина Сергіївна, чергова моя начальниця, знов дасть мені якесь завдання в кінці дня. Таке враження, що завалювати мене не потрібною роботою її улюблена справа. 

- Зробіть звіт за минулий рік по п'ятому відділенню. - Ну ось. Кому потрібні звіти в середині року за минулий. 

- Добре, я завтра все зроблю.

- Ні, мені він потрібен сьогодні, там не так багато роботи, буквально на декілька годин. - Дідько. 

Треба попередити Дениса, що я затримаюсь, зроблю вже цей бісовий звіт і спокійно поїду додому. 

- Денис Валерійович, я сьогодні затримаюсь. - Хлопець підвівся, підійшов до мене і притягнув за талію. 

- Ммм, мені подобається коли ми граємо в начальника і підлеглу, можемо якось пограти в неї ліжку. - Він провів язиком по моїй шиї і легенько вкусив шкіру.

- Денисе, припини, раптом хтось побачить нас. 

- І що з того? Всі знають, що ми одруженні, все нормально.

- Я не хочу користуватись своїм сімейним станом.

- Так, так пам'ятаю. Що ти казала? Затримаєшся? Чого?

- Марина Сергіївна попросила звіт, він їй потрібен сьогодні, а я не хочу брати роботу додому. 

- Стоп! Що там за звіт? Про льодовики в Антарктиці? Що за поспіх. Ти не будеш сьогодні робити той довбаний звіт. Я піду і сам скажу все Марині, щось вона занадто багато приділяє тобі уваги. 

- Не треба нічого нікому казати, я доросла дівчинка і можу за себе постояти.

- Ти дозволяєш сісти тобі на шию, не потрібно допускати цього. Ти моя дружина, невістка власника всього, що тут знаходиться, тому ніхто не може тебе змусити. - Денис підвищує голос і навіть не помічає цього. 

- Мені набридло, що через мої родинні зв'язки в мене з'являються якісь переваги. Все моє життя мене сприймали як дочку Самсонова і потурали моїм бажанням. Я хочу щось із себе представляти. - Тепер вже я кричала і здається, ще голосніше за свого чоловіка.

- Аделіно, прийди до тями, не обов'язково так кричати. 

- Ти хочеш сказати, що я не в собі? Серйозно? 

- Добре, я зрозумів. Залишаю тебе з твоїм звітом і їду додому. Гроші на таксі в тебе сподіваюсь є. - І на цій щасливій ноті він вийшов зі свого кабінету. Чудово, перша наша сварка. І через що? Через якийсь звіт. 

Пройшло найменше дві години і я нарешті закінчила свій звіт. Я так і не зрозуміла навіщо зараз це зробила, абсолютно марна робота. Можна було б сьогодні поїхати до Лесі, бо поведінка Дениса мені не сподобалась і він має розуміти, що так не потрібно зі мною розмовляти. Визнаю, що і я була не в собі, але все ж таки. Та зараз розумію, що хочу додому, бути поруч з чоловіком. І нехай ми не будемо розмовляти перші двадцять хвилин, все одно потім помиримось. Тож щоб не втрачати час я викликала таксі і поїхала до чоловіка. 

Чомусь двері в квартиру були відчинені, це не схоже на Дениса, він завжди був занадто уважний до таких речей. Нічого не підозрюючи я увійшла в квартиру, мою увагу привернули якісь не звичні звуки. Тобто я розуміла який сенс вони мають, але було дивно чути жіночий стогін з вітальні. Переборовши страх, я все ж таки змусила себе заглянути за двері. Картина яка мені відкрилася викликала в мене відчуття стійкої нудоти - мій чоловік розвалився на дивані, зі спущеними штанями, на ньому верхи сидить Міла, тримає його за обличчя, активно рухаючись, лише у мережевній білизні, якщо це слово можливо застосувати до мотузочок на її тілі,  яка стогне наче в останнє, він тримає її за сідниці і здається нічого не має проти. 

Я не бачила сенсу з'ясовувати стосунки, слухати звинувачення, або виправдання. Занадто багато всього останнім часом на мене звалилося, щоб я мала сили все це розгрібати. Я втомилась боротися за свою свободу, незалежність та щастя, тож вирішила просто піти. Мовчки, без скандалу, без криків і без зайвих слів. Певно я намалювала занадто ідеальне життя, якого не було. Марно було сподіватися, що Денис змінився і дійсно хотів бути зі мною, скоріше за все йому було весело спокушати недоторкану дурненьку Ліну. 

Я навіть не думала куди поїду, просто стояла під дверима Лесі. Більше я нікуди не могла піти. До батька я не повернуть за будь-яких умов, бронювати готель Денисовою картою було не надійно - я не хотіла, щоб він мене знайшов, то ж єдиний правильний варіант був перед моїм носом. Я саме чекала, коли подруга мені відчинить двері. Вона жила разом з мамою, у звичайній двокімнатній квартирі і без проблем погодилась мене прийняти в себе. 

- Проходь, я тобі приготувала чисту білизну і одяг. - Я вибігла з дому, чи то вже не мій дім, зовсім без нічого, лише з телефоном, не було бажання збирати ганчір'я, поки ті двоє насолоджувались один одним. 

-Дякую, що дала мені притулок, мені взагалі немає куди піти.

- Ти знаєш, що мій дім - твій дім. Взагалі не переймайся за це, ти можеш жити в мене скільки тобі знадобиться. - Я знала, що Леся мене підтримає і вдячна, що вона не задає мені зараз питань. Звичайно завтра мене очікує допит з пристрастю, але не зараз. Сьогодні все написано на моєму обличчі, моїми ж сльозами, щоки й досі вологі, очі червоні, а лице набрякле. 

- Я не знаю, щоб робила без твоєї допомоги 

- Ну зрозуміло що, спала б під мостом. Рахуй я тебе врятувала від бійки за кусень хліба з безхатченками. 

- Точно, зараз я билася б за краще місце для ночівлі. - Ми в один голос засміялись, подруга намагалась відволікати мене і їй це вдалося. Мені й досі було боляче від зради чоловіка, але вже трохи веселіше.