Читати книгу - "Homo Deus"

У 1907 році психолог Оскар Пфунґст почав інше дослідження, що в підсумку виявило правду. З’ясувалося, що Ганс отримував інформацію про правильну відповідь, уважно спостерігаючи за мовою тіла й виразом обличчя своїх співрозмовників. Коли Ганса запитували, скільки буде чотири рази по три, він знав із попереднього досвіду, що людина очікує від нього певної кількості ударів копитом. Він починав тупати, одночасно уважно стежачи за людиною. Коли Ганс наближався до правильної кількості ударів, людина ставала дедалі більш напруженою, а коли він давав правильну кількість ударів, напруга досягала максимуму. Ганс знав, як розпізнати це за поставою людського тіла й виглядом людського обличчя. Тоді він припиняв удари й спостерігав, як напруга поступалася місцем захопленню чи сміху. Ганс знав, що дав правильну відповідь.

Розумного Ганса часто наводять як приклад того, що люди помилково гуманізують тварин, приписуючи їм більші здібності, аніж вони насправді мають.

Насправді урок полягає в протилежному. Ця історія демонструє, що, гуманізуючи тварин, ми зазвичай недооцінюємо їхню здатність пізнання й ігноруємо унікальні здібності іншого плану. Якщо йдеться про математику, навряд чи Ганс був генієм. Будь-яка восьмилітня дитина може розв’язувати ці задачі значно краще. Однак стосовно своїх здібностей визначати емоції й наміри за мовою тіла Ганс був істинним генієм. Якби китайці запитали мене мандаринською мовою, скільки буде чотири рази по три, я б ніколи не тупнув правильно ногою дванадцять разів, просто спостерігаючи за виразами обличчя й мовою тіла. Розумний Ганс користувався цією здатністю, бо коні зазвичай спілкуються між собою мовою тіла. Однак що було важливим у випадку Ганса, то це те, що він міг застосовувати цей метод для розшифрування емоцій та намірів не лише своїх друзів-коней, а й незнайомих людей.

Якщо тварини такі розумні, то чому б коням не запрягати людей у підводи, пацюкам не проводити над нами експерименти, а дельфінам не примушувати нас стрибати крізь кільце? Homo sapiens, безумовно, має такі унікальні здібності, які дають йому змогу домінувати над усіма іншими тваринами. Відкинувши надто роздуті уявлення, що Homo sapiens існує на абсолютно іншому рівні, ніж інші тварини, чи що люди мають певну унікальну сутність типу душі або свідомості, ми врешті-решт можемо перевірити конкретні фізичні чи ментальні здібності, що дають нашому виду такі переваги.

У результаті більшості досліджень зроблено висновок, що виробництво знарядь та інтелект особливо важливі для сходження людства на вершину. Хоча інші тварини теж виробляють свої знаряддя, мало хто сумнівається в тому, що люди далеко перевершують їх у цьому. Менш очевидною виглядає перевага в питанні інтелекту. Ціла галузь займається визначенням і вимірюванням інтелекту, однак до досягнення консенсусу ще дуже далеко. На щастя, нам не треба ступати на це «мінне поле», бо, незалежно від того, як хтось визначає інтелект, цілком зрозуміло, що ані інтелект, ані виробництво знарядь не пояснюють заволодіння Homo sapiens світом. Згідно з більшістю визначень інтелекту, мільйон років тому люди вже були найрозумнішими з усіх тварин і найкращими виробниками інструментів, хоча й залишалися неважливими створіннями з незначним впливом на навколишню екосистему. Їм явно бракувало ще якоїсь ключової здібності на додаток до інтелекту й виробництва знарядь.

Можливо, людство почало домінувати на планеті не завдяки якомусь уявному третьому інгредієнтові, а завдяки розвитку ще вищого інтелекту й ще кращих умінь виробляти знаряддя? Не схоже на те, бо коли ми досліджуємо історію, то не помічаємо прямої кореляції між інтелектом і вмінням виготовляти знаряддя окремих індивідів, з одного боку, і владою нашого виду загалом — з іншого. Двадцять тисяч років тому пересічний Homo sapiens, можливо, мав вищий інтелект і кращі вміння виготовляти знаряддя, ніж пересічна людина нині. Сучасні школи й роботодавці можуть час від часу тестувати наші здібності, однак незалежно від того, наскільки погано ми виконаємо ці тести, держава загального добробуту завжди гарантуватиме нам задоволення наших базових потреб. У кам’яну добу природний відбір тестував кожну мить кожного дня людини, і якщо ви провалювали будь-який із цих тестів, то могли негайно опинитись у могилі.

Однак, хоча наші предки з кам’яної доби чудово вміли виготовляти знаряддя й мали гостріший розум і тонші почуття, двадцять тисяч років тому людство було значно слабшим, аніж сьогодні. За ці двадцять тисяч років людство перейшло від полювання на мамонтів зі списами з кам’яними наконечниками до дослідження Сонячної системи на космічних кораблях не завдяки еволюції досконаліших рук чи більшого мозку (наші мізки нині начебто навіть менші). Навпаки, вирішальним чинником завоювання світу була наша здатність об’єднувати разом багатьох людей. Сучасні люди домінують на планеті не завдяки тому, що окрема людина значно розумніша й спритніша, ніж окремий шимпанзе чи вовк, а тому, що Homo sapiens — єдиний вид на планеті, здатний гнучко співпрацювати у великих масштабах.

Інтелект і виготовлення засобів також, звичайно, були дуже важливими. Однак, якби люди не навчилися гнучко співпрацювати у великих масштабах, наші винахідливі мізки й вправні руки все ще розщеплювали б кремінь, а не атом урану.

Якщо співпраця є ключовою, то як сталося, що бджоли й мурахи не домінують у виготовленні атомної бомби навіть попри те, що навчилися співпрацювати великими колективами за мільйони років до нас? Бо їхній співпраці бракувало гнучкості. Бджоли співпрацюють дуже складним чином, однак вони не можуть реформувати свою соціальну систему за одну ніч. Якщо вулик стикається з новою загрозою чи новою можливістю, бджоли не можуть, наприклад, відтяти голову своїй королеві й установити республіку.

Соціальні ссавці, такі як слони й шимпанзе, співпрацюють значно гнучкіше, аніж бджоли, однак вони роблять це лише в малому колі друзів і членів родини. Їхня співпраця базується на особистих стосунках. Якби я був шимпанзе і ви були шимпанзе, і я захотів би співпрацювати з вами, то повинен був би знати вас особисто: який ви шимпанзе? чи ви дружній? чи ворог? Як я можу з вами співпрацювати, якщо я вас не знаю? Можна впевнено казати, що лише Ното sapiens можуть співпрацювати дуже гнучко з незліченною кількістю сторонніх. Ця специфічна здатність, а не вічна душа чи якась унікальна свідомість, пояснює наше панування на планеті Земля.

ХАЙ ЖИВЕ РЕВОЛЮЦІЯ!

Історія має багато свідчень вирішального значення співпраці в широких масштабах. Перемога майже незмінно приходила до тих, хто краще співпрацював — не лише в боротьбі Homo sapiens з іншими тваринами, а й у конфліктах між різними людськими групами. Так, римляни захопили