Читати книгу - "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "

- Так. Але навіщо це вам? - уточнив своє запитання Максуд.

- Ми думали, напасти на амаліонів, коли вони прийдуть. І місце для табору обрали відповідне.

Жазель похитала головою. Дурна витівка. Напевно, у групі амаліонів для переговорів, так само, як і у їхній групі, зібрано висококласних воїнів. Таких не вдасться захопити зненацька та вбити. Добре, що вони перші прийшли сюди. Цим дітлахам пощастило.

Підлітки швидко почали ховати зброю і буквально підбігли до Максуда та інших. Вони почали обійматися з людьми і наввипередки говорити про те, як вони раді після всього, через що їм довелося пройти, побачити людей. Той блондин обіймався з Ейр. Точніше, він сам її обійняв. Потім він підійшов до Дезіре і обійняв Химерницю. Коли він повернувся до Жазель, та похитала головою.

- Тільки спробуй.

Хлопець секунду постояв нерухомо, потім підняв підборіддя.

- Ще шкодуватимеш потім. - сказав він і підморгнув їй.

У Жазель щелепа відвисла. Вона навіть не зрозуміла, що хтось інший підійшов і обхопив її в обійми. Жазель смикнула головою. Поруч із нею стояла дівчина-підліток. Клерк покрутила головою в інший бік. Дівчат серед цих підлітків виявилося чимало. Всі кружляли від однієї Химерниці до іншої. Від Ейр до Стайреда і назад. Сабазадонка безнадійно подивилася на Максуда. Той знизав плечима. Жазель глянула вгору. Там зависла Амайанта. Її гидливий вираз обличчя застиг на цілу вічність. Дівчині навіть здалося, що богиню ось-ось знудить. Амайанта сказала щось схоже на "Фе-е-е" і полетіла геть. Сеанс обіймання тривав. Жазель уже змирилася з тим фактом, що її обійме два десятки підлітків різної статі. Тепер вона сконцентрувалася тільки на тому, щоб не дати себе обійняти блондину. А він намагався. Два рази! Навіть Дезіре, коли помітила, як Жазель вкотре його відшиває, похитала головою і зацокала язиком:

- Не знала, що дітки до цього ставляться по-іншому. Прості обіймашки. - Химерниця знизала плечима, обіймаючи чергового підлітка і широко йому посміхаючись.

Жазель стиснула зуби. Ця задира їй явно припала не до душі. Забагато говорить. Дівчина занудьгувала за Амайантою. Так, та називає її віслючкою. Але ж вона богиня, їй можна пробачити. Не те, що ця вискочка. Сандрін собі такого ніколи не дозволяла.

- Думаю, ви не проти до нас приєднатися. - заявив за хвилину Максуд.

- Тільки за цим і прийшли. - підтвердив блондин. - А в фортецю ми скоро підемо?

- Вже йдемо. - відповів воїн.

Дорогу показувати потреби не виникло. Фортецю добре видно за кілька кілометрів, тому всі рушили в потрібному напрямку. Блондин якимось чином опинився ближче до Жазель. Дівчина відкрила рота, але зловила на собі недобрий погляд Дезіре. Химерниця знову цокала язиком і хитала головою. Жазель відвернулася і пробилася ближче до Максуда.

- Може, нам потрібні не вони, а їхні батьки? - запитала вона.

- Батьки і нам потрібні. - схлипнув хтось із підлітків.

- Вони зробили свій вибір та померли за нього. Тепер ми повинні зробити те саме. - почувся інший голос.

- Ніхто вмирати не збирається. - перебив їх Максуд. - А тепер хтось один нехай розкаже, що сталося з вашими батьками.

Ненадовго зависла тиша. Потім блондин узяв слово:

- Ми добиралися сюди місяць. Ви знаєте, де ми живемо? Дуже далеко. То був важкий похід. - він опустив голову. - Коли ми сюди майже дісталися, то нарвались на загін амаліонів. Вони помітили нас здалеку і погналися. Ми тікали. Але стало зрозумілим, що нам не відірватися від них. Батьки прийняли рішення залишитися і затримати амаліонів. Нам було наказано бігти далі.

- Всі дорослі залишилися? - спитав Максуд.

- Так. Але їх було небагато. Дванадцять чоловік. З нами пішли тільки ті, хто мав дар. Інші вирішили, що їх війна не торкнеться. Вони кажуть, що тисячі років наш народ ніхто не чіпав. І ще тисячу років нічого не зміниться. А ми повірили. Ми правильно зробили? - запитав блондин.

- Правильно. Ця війна торкнеться всіх. Скільки було з даром дорослих?

- Троє.

- А серед вас скільки людей з даром? - поцікавився воїн.

- Теж троє. - отримав він відповідь від підлітка з білим волоссям.

- А чому вас тоді так багато? - у свою чергу запитала Дезіре.

- Ми – драйтли. Ми маємо триматися разом.

Жазель почулося, що Максуд зітхнув. Тиші вже не було. То там, то тут вона чула голоси підлітків. Навіть Делоріс мило з ними спілкувалася. Уся група пройшла метрів сто.

- Ваш дар. Ті троє з вас, у кого він є, чи ви вмієте ним користуватися? - голосно спитав Максуд.

- Ну… Я – так. Белла та Б'єн трохи гірше. - пояснив блондин.

- З якої відстані ти зможеш дістати воду?

- Ну… метрів з десяти. Батько більше міг.

Максуд похитав головою. У Жазель все охололо всередині. Ось завжди так. Краще б він щось сказав. Нехай навіть якусь страшну річ. Але це набагато краще, ніж його мовчання. Невдоволене мовчання. А мовчання з похитуванням голови – це гірше не вигадаєш. У дівчини язик так і свербів розпитати Максуда. Але вона розуміла, що тут це навряд чи вдасться зробити.

- Щось пішло не за планом? - спитала Дезіре, що теж помітила зміну настрою у воїна.

Жазель хмикнула. Усі відчули розчарування Максуда. Химерниці особливо чутливі до цього і прекрасно вловлювали такі моменти. Напевно, тільки з переважливим фіолетовим. А, може, й ні. Але, в той час, як у Сандрін вистачало такту не ставити таке запитання, Дезіре було начхати на це відчуття. Можливо, Химерниця про тактовність і не чула. Вона хотіла все знати тут і зараз. І з нею було важко не погодитись.

Максуд на мить насупився. Ну, як він це зазвичай робить, коли потрібно і коли не не потрібно.

- Є прийнятний розвиток подій. - Максуд виставив руку вперед, на рівні грудей. - І є не дуже. - воїн опустив руку на рівень живота. - По одному з компонентів нашого захисту, ми поки що...

Максуд почав задирати руку вище та вище. Він робив це повільно і всі Химерниці уважно стежили за висотою руки, оцінюючи, наскільки все погано. Воїн різко опустив руку нижче за той мінімум, що показував раніше.