Читати книгу - "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "

- І це все лише через водоносів? - запитала Дезіре. - А якщо похмурі та заклиначі з нами не підуть, тоді що? Ямку копатимеш, щоб рівень розвитку подій показати?

- Ага, тільки ямку більше копай, щоб ми всі одразу туди помістилися. - похитала головою Ейр.

- Мені тоді окрему! - попросила Химерниця.

- Щоб не лежати в одній ямі з людиною, яка не любить обійматися? - повернула до неї голову сабазадонка.

Дезіре з усмішкою виставила руку і Ейр з гучним лясканням вдарила своєю долонею по долоні Химерниці.

- А я казав, що ти пошкодуєш! - пролунав десь у натовпі голос білявого.

Дівчата коротко реготнули. Навіть Звір хмикнув. Жазель закотила очі і похитала головою.

- Скількох ти помітив? - тихий впевнений голос.

- П'ятьох. І одного відчув. - відповів Максуд.

Химерниці прислухалися. Ейр та Звір напружилися.

- А я лише чотирьох. - повідомив скелет. - Самих амаліонів не бачив.

- Я теж не бачив. Але саме їх я відчув.

- Близько? Вони чули наші розмови? - продовжував запитувати Стайред.

Максуд на мить задумався. Жазель не бачила його обличчя, але готова була побитися об заклад, що він насупився.

- Важко було розібрати. Тут скрізь одні драйтли з їхніми здібностями. І ще Химерниці прямо під боком. Сильні Химерниці. Мабуть, це був не звичайний амаліон, бо я його чітко відчув.

- Граваліон? - припустила Ейр.

- Ні. Вони гудуть не так. І світло випромінюють інше. І такого ми помітили б.

- Граваліони? Вони реальні? Ви їх бачили? - блондин пробирався ближче до передніх рядів.

- Хлопчику, ми з ними билися і перемагали. І неодноразово. - без перебільшення розповіла Ейр. - І збираємося зробити це ще стільки разів, скільки знадобиться.

- У них справді чотири руки?

- І дві голови?

- І вони можуть перестрибнути річку чи застрибнути на високі мури?

- Вони ходять тільки вночі, а денне світло може їх вбити?

Запитання посипалися з усіх боків. Їм не було кінця та краю. Ейр була сама не рада, що згадала цих злощасних тварин у розмові. Дітям слід підбирати слова в майбутньому.

- Граваліони не такі страшні, як ви їх уявляєте. - вніс спокій розважливий тон Максуда в цю навіженість вигуків. - Казки, як завжди, сильно перебільшують. Ви самі в цьому переконаєтесь. Тим більше, наскільки я можу бачити, їхня чисельність не така й велика.

- Не така й велика – це скільки? - запитала Сандрін.

Жазель навіть не одразу зрозуміла, кому належить голос. Скільки всього за сьогодні трапилося. Ще ці нові Химерниці. Вона й забула, що Сандрін теж із ними. Фіолетовоока поводилася сьогодні підозріло тихо.

- Не сто тисяч, як бувало раніше. - відповів Максуд і відразу пошкодував про свої слова.

- Сто тисяч? Та їм і тисячі вистачить, щоб усю імперію… і всіх сусідів… а потім… Єдність! Що ти таке кажеш? Я думала, їх не більше сотні! - обурювалася Ейр. - Сто тисяч? Коли це було?

- А головне, хто їх зупинив? Якщо людству вдалося захопити панівне становище… - поділилася своїми думками Сандрін.

- Отже, існує спосіб їх перемогти. - закінчила думку за неї Дезіре.

Максуд підняв руку, стиснуту в кулак. Заклик до мовчання. Все правильно, не при дітях обговорювати такі питання. Підлітки ще гули якийсь час, перетираючи звужені з пам'яті подробиці дитячих казок та вигаданих легенд. Іноді їм навіть хтось відповідав. Так вони дійшли до умовного роздоріжжя. Ліворуч стояли табором заклиначі, далі по прямій — знаходилася фортеця. Максуд зупинився.

- Блондине, як тебе звати? - обернувшись і шукаючи його очима, спитав воїн.

- Бельдуван. - почулася відповідь.

- Ходімо зі мною. Декому буде не зайвим почути твою історію про батьків. Інші зачекайте тут.

Жазель хотіла пропустити ім'я цього підлітка повз вуха. Але воно намертво засіло в її голові. І це при тому, що вона могла викинути будь-яке ім'я будь-якої непотрібної їй людини з пам'яті за секунду. Бельдуван. Схоже на "Бовдур". Так його і треба прозвати.

- Я пропоную, щоб Жазелізе відвела дітей у фортецю. Вона для нас все одно марна. А ми в такому разі не втрачатимемо часу і навідаємось до інших таборів. - запропонувала Дезіре.

Жазель зі злобою в очах подивилася на неї. Хто це марна? Клерк стиснула щелепи та кулаки. Була б вона Химерницею, вона б їй показала.

- Ти, як завжди, поверхово судиш про людей. - заступилася за неї Сандрін.

- Так, але з тобою це мене не підвело. - парирувала дівчина з волоссям кольору інею.

- Ще один доказ твоєї недалекоглядності. Ми зробимо так, як каже Максуд. Ти ж погодилася з тим, що він, принаймні, на сьогодні наш командир.

- Але я не зобов'язана погоджуватися з кожним його рішенням.

- Драйтли. Усі вони чекають на посланців із двох ворогуючих таборів. - знову голос Максуда змусив усіх заспокоїтись і замовкнути. - Поки вони не вислухають кожну зі сторін, рішення не прийматимуть. Можливо, існує кілька груп, як водоноси, які вибір зробили заздалегідь. На таких ми навряд чи зможемо вплинути. Інші чекатимуть.

- І скільки вони чекатимуть? - Дезіре все ще була не згодна з рішенням командира. - Де гарантії, що амаліони не нападуть на всі ці розрізнені армії? Вони можуть змусити їх приєднатися. Або знищити. У будь-якому випадку час нас підтискає.

- Ні. - відрізав воїн. - Є справи важливіші.

- Важливіші? У тебе столик замовлений о пів на третю? Чи нігті забув підстригти? - плескала віями Химерниця інею.

Сміялася лише Амайанта. Максуд підвів голову і кинув на богиню невдоволений погляд. Жазель теж підвела голову.

- А що, непоганий жарт. Коли я буду зайнята, проситиму її над тобою знущатися. - Айя сказала це так, ніби пояснювала найгіршому учневі найпростішу істину.

Максуд прочистив горло:

- Води захотілося.

Знову зависла тиша. Химерниця примружила очі і осмислювала його слова. Вона розуміла, що воїн хотів цим щось сказати, і їй треба було точно визначити, що саме, щоб знову бути на крок попереду.