Читати книгу - "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "

- Води? - задумливо повторила Амайанта. - Водоноси. Вода та водоноси. Пити. Люди хочуть пити. А! - вона грюкнула долонькою собі по лобі. - Ви ж без води всі здохнете. - радісно вигукнула богиня. - А води у фортеці немає. Точно! Хто молодець? Я молодець. Хоча загадка така собі. Але для Дезіре зійде. У вас поки що один - один.

Амайанта звідкись дістала дошку, розділену білою лінією навпіл. Вона дрібно намалювала дві одиниці у двох цих стовпцях. Над одним світилося дуже красиво написане слово “Дезіре”. Над іншим — "максуд" з маленької букви кострубатим почерком. І ще спочатку було написано "моксуд", потім літера "о" стала закресленою і зверху над нею ледве виднілася правильна літера. Ця картина трохи відвернула Жазель від розмови. Але лише на секунду.

- Як це у фортеці немає води? - випалила клерк. - А як ми без води?

Тут же почався гомін. Більшість поглядів було спрямовано на клерка. Тільки Максуд і Дезіре продовжували дивитись одне одному в очі. Навколо всі тільки й говорили про те, що без води неможливо прожити і кількох днів. Без води не можна готувати їжу. Без води не можна задовольнити інші першочергові потреби. Без води не виграти війни, врешті-решт.

Максуд протер обличчя рукою. Поки що проблеми йому створювали виключно його ж люди. Сьогодні не сталося сутички із ворогом. Не відбулося бійок у жодному з таборів, де вони побували, але він уже почував себе втомленим. З Дезіре доводилося завжди бути напоготові. А йому зовсім не подобалася та обставина, що доводилося чекати нападу з двох сторін. Так, Химерниця не розмахувала напівпрозорими мечами, але постійно заперечувала його рішення.

- Просто стійте тут. Мовчки. - Сказав Максуд і підвищив голос. - І це не прохання!

Він ще пару секунд водив поглядом по присутніх, залякуючи їх чорнотою своїх очей. Жазель відчула його погляд на своїй шкірі. Мурашки пробігли в неї спиною. Вона сковтнула. Всі стояли мовчки, поки Максуд і Бовдур не віддалилися кроків на сто. Тільки потім гудіння поновилося. Жазель швидко просочилася ближче до Звіра та Ейр. Саме їх чомусь підлітки цуралися. Дівчина зустрілася поглядом з Ейр, готуючись відповісти на її черговий невдалий випад у бік клерка. Але сабазадонка ніяк не відреагувала на те, що Жазель затесалася між нею та Звіром. Мабуть, у Сандрін підглянула цей вираз обличчя.

- Ти знала, що у фортеці немає води? - тихо спитала клерк у Ейр.

Та похитала головою і скривилася:

- Напевно, якби він про це сказав раніше, то Азаніеля було б складніше вмовити прийти сюди.

Жазель зітхнула:

- А тепер ми в пастці.

- Максуд щось вигадає. - вперше за сьогодні заговорив Звір. - Він одразу знав, що води тут немає, отже, на щось розраховував.

- На водоносів. - гірко зауважила Жазель, дивлячись на підлітків, що галасували з усіх боків.

- Навряд чи. - похитала головою Ейр. - Він не міг знати, що вони прийдуть. - вона на секунду замислилась. - Або міг. З ним так завжди.

Жазель заплющила очі і потерла їх руками. Як же їй хотілося опинитися десь... вранці у своєму ліжку. Прокинутися, розплющити очі і полегшено зітхнути, проганяючи цей страшний сон. Вона розплющила очі. Ейр та Звір. Нескінченні розмови водоносів. Пекуче сонце і огидний запах трави. Нічого не змінилось. Може, ще раз спробувати?

- Максуду доведеться відповісти на безліч питань. - сказала сама собі озлоблена Жазель.

- В чергу. - посміхнулася Ейр. - Спочатку питатиме Сандрін. Потім я. Ще між нами влізе та Химерниця з інеєм на голові. А потім уже й ти зможеш спитати, що нам робити з твоїми сьогоднішніми витівками.

Ейр усміхалася ще ширше. Жазель не злилася на неї. Хоча повинна. Чи ні? Після того, як вони прожили деякий час разом у Сандрін, Жазель почала краще до неї ставитися. Краще її впізнавати, чи що. Тепер Ейр перемістилася зі списку просто знайомих до іншого списку. Гарних знайомих. І її ім'я там знаходилося в гордій самоті. Ну, ще Максуда можна туди додати. Жазель подумки вписала його ім'я. І не так, як це зробила Амайанта. Сандрін до добрих знайомих було зараховувати зарано. Та й взагалі, чи можна це зробити для Химерниці? Жазель не знала відповіді на таке запитання.

- А, це все сонце та активна фаза Жовтого Місяця. - відмахнулась дівчина.

- Активна що? - зморщила чоло сабазадонка.

- Не звертай уваги. Складні слова завжди тяжко тобі даються. Твої батьки, як знали, що тебе потрібно назвати простіше. Ейр. Щоб, коли в тебе питали: "Гей, бруднулька, як тебе звуть?", ти така відповідала: "Е... е... Ейр!" - радісно заплескала віями Жазель.

Ейр посерйознішала і завмерла. Мабуть, у неї зараз навіть думки у голові сповільнили свій хід. Вона вперла свій погляд у клерка. Пауза ставала напруженою. Ейр знову змінилася на обличчі. Вона ляснула Жазель по плечу. Тепер дівчина посміхалася щирою усмішкою:

- Не погано, не погано. Завжди хотіла знати, чому мене так назвали. Жаль, батьків я своїх не знала, щоб у них самій запитати.

Жазель широко розплющила очі, вона не могла підібрати правильних слів.

- Вибач, я не знала.

- Годі тобі, все нормально.

До них проштовхнулися Сандрін та Делоріс, утворивши щільне кільце. Відразу за ними інші Химерниці та Стайред підтягнулися. Та Жазель стояла дуже щільно зі своїми друзями. В це кільце змогла протиснутися лише Дезіре. Химерниця повернула голову ліворуч — ліворуч від неї стояла Сандрін. Повернула праворуч — там Звір. Їй би трохи розштовхати сусідів, щоб Стайред і Тревізо теж взяли участь, але вона не зважилася на такий радикальний крок.

- Які думки? - тихо спитала Сандрін.

- Які тут думки? - розвела руки Ейр. - Швидше тисяча запитань до однієї людини у чорних обладунках. До речі, ви помітили, як вони почорніли?

- У фортеці насправді немає води?

На запитання Дезіре ніхто не відповів.

- Як ви могли прийти в таке місце та не подумати про це заздалегідь? - не могла вона заспокоїтися.