Читати книгу - "Сила природи, Джейн Харпер"

Фок кивнув на темний поріз у неї на чолі.

— Жахлива рана. Звідки вона у вас?

Пальці Лорен метнулися до порізу, й вона гірко розсміялася.

— Ми примудрилися втопити в ріці балончик з пальним для пічки й розпірки для наметів. Я намагалася їх дістати — й отримала по голові.

— Отже, це сталося не під час сварки в колибі?

Якусь мить Лорен витріщалася на нього, перш ніж відповісти.

— Ні.

— Я чому питаю: Джил сказала, що вона свій синець отримала саме там. Рознімаючи бійку.

— Справді?

Фок мав віддати Лорен належне: її обличчя лишалося незворушним.

— А що — було не так? — поцікавився він.

Здавалося, Лорен зважує свою відповідь.

— Джил і справді отримала синець під час бійки. А от чи рознімала вона її, це ще під великим питанням.

— Отож Джил брала участь у сварці?

— Та Джил її почала. Коли Аліса хотіла піти. Вони посварилися за телефон. Тривало це недовго, але бійка вибухнула саме через це. А що? Що вам сказала Джил?

— Це не має значення, — похитав головою Фок. — Може, ми просто її неправильно зрозуміли.

— Ну, хай що вона вам сказала, а вона брала в бійці участь, — опустила погляд Лорен. — Я цим не пишаюся, та ми всі винні, якщо по правді. І Аліса також. Ось чому я не здивувалася, коли вона втекла.

Над головою спалахнула яскрава блискавка, перетворивши навколишні евкаліпти на чіткі сильветки. Слідом пролунав гуркіт грому, й небеса розверзлися. Виходу не було — довелося забиратися геть. Натягнувши на голови каптури, Фок і Лорен побігли до адмінкорпусу, а дощ барабанив об куртки.

— Зайдете? — запитав Фок, коли добігли до сходів. Через шум дощу доводилося кричати.

— Ні, побіжу до себе в номер, — гукнула Лорен, ступаючи на доріжку. — Як ще щось знадобиться, ви знаєте, де мене шукати.

Помахавши рукою, Фок бігом піднявся на ґанок; у дашок тарабанив дощ. У тіні біля входу ворухнулася постать, і Фок аж здригнувся.

— Привіт.

Він упізнав голос Бет. Сховавшись під дашком, вона курила, задивившись на дріботіння дощу. Цікаво, подумав Фок, а вона бачила, як він розмовляв з Лорен? Цікаво, чи це взагалі має значення. В одній руці Бет тримала цигарку, а в другій щось ще, але Фокові не було видно. На її обличчі читався винуватий вираз.

— Не кажіть нічого, я й сама знаю, що не варто, — мовила вона.

Фок рукавом витер обличчя.

— Не варто що?

Бет присоромлено показала пляшку світлого пива.

— Я ж на умовно-достроковому. Але останні дні були занадто вже важкі. Вибачте, — щиро промовила вона.

Фок не мав сили перейматися через світле пиво. В його дитинстві пиво практично прирівнювали до води.

— Тільки не перевищуйте водійську норму алкоголю.

Йому здавалося, що це розумний компроміс, але Бет здивовано кліпнула. Й усміхнулася.

— І курити тут мені теж не можна, — сказала вона. — Але ж, Господи Боже, я надворі.

— Щира правда, — озвався Фок, задивившись на зливу.

— З кожним дощем знайти сліди людини стає дедалі важче. Принаймні так мені сказали, — мовила Бет і ковтнула пива. — А дощить багато.

— Так.

Фок поглянув на неї. Навіть у слабенькому світлі вона здавалася виснаженою.

— Чому ви не згадали про бійку в колибі?

Бет зиркнула на свою пляшку пива.

— З тої самої причини, з якої мені нічого не можна. Умовно-дострокове. Та й сварка була не дуже серйозна. Всі були перелякані. Поводилися неадекватно.

— Але ви посварилися з Алісою?

— Це вам таке сказали? — мовила Бет. У темряві важко було зрозуміти вираз її очей. — Ми всі посварилися з Алісою. А якщо хтось каже по-іншому, то він бреше.

Голос у неї був засмучений, і Фок вирішив перечекати.

— А загалом як справи? — нарешті знову заговорив він.

Вона зітхнула.

— Все гаразд. Її випишуть або завтра, або позавтра.

Фок зрозумів, що вона говорить про сестру.

— Я мав на увазі вас, — промовив він. — У вас усе нормально?

— О, — кліпнула Бет. Здавалося, вона не знає, як відповідати. — Так. Мабуть. Дякую.

Крізь вікно адмінкорпусу Фок бачив Кармен, яка скрутилася калачиком на потертому кріслі в кутку. Вона щось читала, і на плечі їй спадало вологе волосся. У вітальні розмовляли, грали в карти або сиділи перед коминком з заплющеними очима шукачі, в яких закінчилося чергування. Підвівши голову, Кармен побачила Фока й кивнула.

— Не хочу вас затримувати, — сказала Бет.

Фок був уже розтулив рота, але його відповідь заглушив черговий гуркіт грому. Небо прошила біла блискавка, а потім запала темрява. З адмінкорпусу почувся одностайний здивований вигук, а далі стогін. Вибило електрику.

Фок покліпав, щоб очі призвичаїлися. За шибкою тьмяне світло вогню з коминка кидало на чорні обличчя жовтогарячі відблиски. Кутки вітальні лишалися невидимі. На порозі почувся рух, і з темряви виринула Кармен. Вона щось несла попід пахвою. Схоже на дуже велику книжку.

— Привіт, — кивнула Кармен до Бет і обернулася до Фока. Нахмурилася. — Ти змок.

— Потрапив під дощ. Усе гаразд?

— Нормально, — озвалася вона й ледь помітно хитнула головою. «Не слід тут розмовляти».

Бет заховала пляшку пива з очей, а руки строго схрестила на грудях.

— Надворі дуже темно, — мовив до неї Фок. — Хочете, проведемо вас до номера?

Бет похитала головою.

— Я ще тут трохи побуду. Я не боюся темряви.

— Гаразд. Але будьте обережні.

Вони з Кармен натягнули каптури й вийшли з-під дашка. Дощ бив у обличчя. Навколо турбази горіло кілька тьмяних лампочок, які живилися чи то від сонячних батарей, чи то від аварійного генератора — Фок точно не знав, але цього світла було достатньо, щоб знайти дорогу.

Небо спалахнуло від чергової блискавки, і злива обрушилася примарно-білою стіною. Крізь неї Фок помітив, як хтось біжить через стоянку. Іян Чейз у наскрізь промоклій флісці «Авторитетних пригод». Важко було сказати, звідки він узявся, але з прилиплого до голови