Читати книгу - "Енергія Істини - Пролог (e/verity - Prologue), SigmArs"

За словами командира всередині було досить скудний інтер'єр. Але вдалося знайти ще кілька слідів, навіть не один. На дерев'яному підлозі була знайдена чорна рідина.

— Це ж, як з пащі тих вовків.

Тим часом зовні, вже протягом кількох годин, йшла підготовка оборонних споруд.

Спочатку двоє людей брали одну дошку і наточували її ножами або об камінь, що знаходили поблизу, а потім щосили встромляли їх в землю. Під обточений шматок дерева вони підкладали кілька дрібніших колод, які підтримували великі. Робітники ставили ці конструкції щільно один до одного і відразу обмотували все мотузкою.

Підліток вирішив допомогти їм з підготовкою. Окрім будівництва споруд, його навчили ставити прості, але надійні пастки з мотузок. Це заняття захопило його аж до заходу сонця.

На невеличкій галявині коло будинку потихеньку збиралися оточуючі. Усі завершували останні приготування.

Хлопець направлявся до вогнища. На вулиці було спокійно, лише десь поруч чувся крик диких сов, що лунав ехом з лісової гущі, а здалеку лунали розмови інших людей біля вогнища.

Коли юнак підійшов ближче, від деревин залишилися лише вугілля, на які зверху підкидали дрібні гілочки. Поруч з багаттям, сидячи на соснових брусах, кожен робив своє: деякі доїдали залишки своєї провізії, а інші розмовляли між собою. Коли всі закінчили з особистими справами, вони вирішили обговорити план з командиром.

Дрістен виступив з промовою:

— Останні дні були не з легких для нас усіх. А нещодавно ми втратили багато знайомих нам людей, в сутичці вовками. Але не треба занепадати. Хоча ми і відбили напад монстрів-вовків, з більшою ймовірністю, вони можуть напасти на нас зранку або навіть цієї ночі. Тому до ранку будемо вести караул по двоє - один військовий і один цивільний. Зараз я складу точний перелік, і кожні декілька годин вони будуть змінюватися між собою. Для цієї справи у нас вже є кілька ліхтарів на світлокаменях. Перед ночівлею я перерахую сторожів. Зразу кажу, нас залишилося небагато, тому виберу найміцніших. А тепер обговоримо плани дій на завтра.

***

— Ну, а якщо щось піде зовсім не за планом, я щось, то, придумаю, веде складно передбачити поведінку їх ватажка, а саме він скоріш за все коригує їж дії. Пам'ятайте головне, нам потрібно триматися разом, і якнайшвидше залишити це місце, виїхавши до великих рівнин.

— Усім все зрозуміло?

Усі були згодні.

— Добре, з ранку ми вирушаємо, а зараз усі по ліжках. Набирайтесь сил. Завтра нам, ймовірно, доведеться зробити ще один ривок, – завершив промову командир.

Бернард разом з усіма цивільними вирушив на нічліг до прибраного будинку. А військові залишилися караулити ззовні. Усередині будинку було не більше десяти людей, з яких один був один караульний.

Усі лягли на саморобних ліжках та швидко задрімали.

— Розумію, вони сьогодні витратили багато сил, як і я – шепотів сонний Бернард під покривом темряви.

***

Була глибока ніч.

Настав черга Бернарду вийти на караул. Він стояв у дверному прорізі хатинки, спираючись правою рукою, протилежною тримав яскравий світильник. Єдиний що освітлював зараз околицю.

Юнак дивився на зорі, паралельно розмірковуючи про щось...

Але відпочинок хлопця раптово перервали повільні рухи поза будинком, що йшли до його напрямку.

Він помітив, що до місця чергування почав наближатися чийсь силует. Спочатку він налякався, а через мить впізнав того.

— Як ти, хлопче? Чого так дивишся, наче монстра того побачив. Вперше на такому важливому завданні, чи не так? – промовив знайомий хрипкий голос.

Із темряви виринало обличчя чоловіка  років тридцяти.

По сходах до Бернарда піднімався офіцер. Він запропонував поговорити, і вони сіли на дерев'яні сходи перед порогом.

Той опинився поруч з хлопцем і витяг щось зі своєї сумки, почавши вміло обертати це в долонях. Коли він закінчив, в його руках був помітний циліндричний згорток, який враз підпалив, потерши кілька каменів між собою.

— Не хвилюйся, хлопче — якщо виживимо, я доповім про цей інцидент в столицю, воїни прочешуть усю місцину. Ми не допустимо повторного появлення будь-яких тварин у цьому місці! До того ж якщо цей велетень вирішить показатися, ми разом покладемо його гнити на землі.

— Ну, я пішов, ти також не засиджуйся, скоро наступного на чергу розбудити, незабудь, – із скрипом дерева піднявся воїн і швидко спустився по сходах.

Незабаром після цього розмови пару з Бернардом змінила наступна.

Так і закінчився другий день цієї небезпечної подорожі.