Читати книгу - "Тіньовий Перехід 2, impala"

— Готово, — оголосив Зейн, потираючи зап'ястя, коли остання кайданка відпала. Він підбіг до Алекса, його рухи були скутими, але рішучими. — Давай звільнимо тебе від них.

Алекс спостерігав, як Зейн маніпулював своїми солом'яними придатками, промацуючи замки зі зростаючою впевненістю. — Нам потрібен план, що робити, коли ми звільнимося, — пробурмотів він. — Ми не знаємо, що там і скільки там може бути охоронців.

Зейн кивнув, не відриваючи очей від свого завдання. — Я думав про це. Наші тіла - вони не в найкращій формі, але, можливо, ми зможемо використати це на свою користь.

— Яким чином?

— Ну, ми ж, по суті, ходячі опудала, так? Якщо ми правильно зіграємо, то, можливо, зможемо налякати охоронців. Або, принаймні, заплутаємо їх настільки, що ми зможемо втекти.

Алекс обміркував цю ідею. Це було ризиковано, але з огляду на їхні обмежені можливості, це міг бути їхній найкращий шанс. — Варто спробувати. Але спершу нам треба...

Раптовий скрегіт ключа в замку обірвав його на півслові. Алекс і Зейн завмерли, обмінюючись панічними поглядами, коли двері почали зі скрипом відчинятися.

Серце Алекса закалатало, коли двері зі скрипом відчинилися, відкриваючи маленьку, скручену фігуру, силует якої вимальовувався на тлі тьмяного світла з коридору. Гоблін шкандибав до кімнати, його очі-намистинки блищали злим розумом, коли вони проносилися над двома в'язнями. Алекс напружився, гостро усвідомлюючи своє пошкоджене глиняне тіло і незавершену спробу Зейна звільнити його.

Губи гобліна скривилися в усмішці, оголивши пожовклі зуби. — Так, так. Що тут у нас? — Його голос був напрочуд глибоким для його розміру, скреготливим, як гравій. Він закинув через плече випуклий мішок, вміст якого зловісно дзвенів.

Алекс і Зейн обмінялися швидкими поглядами, мовчки погодившись дотримуватися своєї легенди. — Сталася помилка, — сказав Алекс, змушуючи свій голос залишатися рівним. — Ми працюємо на гільдію злодіїв. Ми на вашому боці.

Очі гобліна звузилися, непереконливо. Він сягнув рукою до свого мішка і витягнув дивну кулю, що світилася. Коли він активував її, гнітюча аура заповнила кімнату, зробивши повітря густим і важким. Алекс відчув, як у його голові наростає тиск, як підступна сила проникає в його думки.

— Спробуймо ще раз, — прогарчав гоблін. Хто ти насправді?

Алекс зціпив зуби, борючись проти магічного навіювання. Він бачив, як Зейн бореться поруч з ним, тиск посилився, і землянин відчув, як його рішучість руйнується.

— Ми... ми... — заїкнувся він, слова застрягли у нього в горлі.

Гоблін нахилився ближче, його смердюче дихання обдало їх. —Так?

 — Нас послав Едран Гейл, — не в силах більше чнити опір зізнався Алекс, відчуваючи поразку. — Шпигувати за вашою операцією.

Обличчям гобліна розпливлася жорстока посмішка. Він закрутив головою, ніби прислухаючись до нечутного голосу, а потім кивнув. Залізши назад у мішок, він дістав ще один артефакт - невеликий, вигадливо вирізьблений камінь.

— Тобі більше не знадобляться ці кайдани, — пробурмотів гоблін, активуючи камінь.

Невидимі зв'язки огорнули Алекса і Зейна, знову зробивши їх нерухомими. Сміх гобліна відлунював від вологих кам'яних стін, коли він впивався своєю перемогою.

— Час зустрітися з босом, — насміхався він, жестом вказуючи на відчинені двері. — Ворушіться, шпигуни.

Безпорадним і переможеним Алекс і Зейну нічого не залишалося, як піти за гобліном, який вивів їх з камери в невідомість.

***

Серце Алекса калатало, коли гоблін штовхав його та Зейна тьмяно освітленим коридором. Землянин спотикався, його глиняне тіло зловісно скрипіло, а його юний супутник намагався втримати рівновагу. Вони вийшли до просторої кімнати, освітленої мерехтливими смолоскипами, які відкидали довгі тіні на кам'яні стіни.

У дальньому кінці кімнати стояла постать, оповита темрявою. Коли вони наблизилися, Алекс зміг розгледіти більше деталей. Чоловік був одягнений у довгий чорний плащ, який, здавалося, поглинав навколишнє світло. Срібна маска приховувала його обличчя, залишаючи видимими лише пронизливі очі. Коли він заговорив, його голос був низьким і погрозливим, від нього віяло владою, від якої у Алекса по спині пробігли мурашки.

— Отже, це шпигуни, — промовила фігура, і в її тоні прозвучало презирство. — Я Шепіт Тіней. Ласкаво просимо до моїх володінь.

Відьма матеріалізувалася з тіні поруч з ним, її очі світилися моторошним світлом. Клацання її зап'ястя, невидимі зв'язки затягнулися навколо Алекса і Зейна, роблячи їх нерухомими.

Шепіт Тіні повільно обійшов навколо них, його плащ м'яко шурхотів по кам'яній підлозі. — Ви були досить клопіткими, — промовив він. — Але тепер давайте перейдемо до суті справи.

Він витягнув з-під плаща маленьку лускату істоту. Очі Алекса розширилися, коли він упізнав ящірку-посланця Едрана.

— Цей твій маленький друг дуже хотів привести нас прямо до тебе, — похмуро хихикнув Шепіт Тіней. — А тепер розкажи мені про твій зв'язок з Едраном Гейлом.

Розум Алекса закрутився в пошуках виходу з цього скрутного становища. Але як тільки він відкрив рот, щоб заговорити, він відчув дивний потяг. Його погляд привернув амулет, що висів на шиї Шепоту Тіней - амулет Лайли. Він пульсував потойбічним світлом і, здавалося, тягнувся до нього.

Глава гільдії помітив реакцію Алекса, його очі звузилися за маскою. — Що це? Впізнаєш мою дрібничку?

Алекс спробував приховати свої риси обличчя, але було вже запізно. Сяйво амулета посилилося, напружуючись на ланцюжку, ніби намагаючись вирватися на волю.

— Цікаво, — пробурмотів Шепіт Тіней. Він повернувся до Зейна, який тремтів поруч з Алексом. — Можливо, твій друг зможе розв'язати тобі язика. 

Кивнувши відьмі, головний крадій побачив, як вона підняла руку, і темна енергія затріщала навколо її пальців. Очі Зейна розширилися від жаху.

— Стій! — закричав Алекс, його голос відлунював від кам'яних стін. — Я все тобі розповім. Тільки... не чіпай його.