Читати книгу - "Маска та лід, Льюїс Бенте"

— Ти не можеш постійно розбирати мене на шматки, Артеме. Це не гра.

— А ти не можеш постійно все контролювати, Алісо, — відповів він тихо, нахиляючись ближче.

Її серце забилося сильніше. Це був новий рівень їхніх розмов — без підколів, без масок. Але зараз вона не могла цього витримати.

— Я просто… — вона глибоко вдихнула. — Не зараз.

І, не чекаючи його відповіді, розвернулася і пішла геть.

Позаду почулося тільки його тихе:

— Коли ти зрозумієш, що не одна?

.

Розділ 62: Межа

Аліса ледь дочекалася кінця уроків. Коли пролунав дзвінок, вона першою вискочила з класу, ніби їй бракувало повітря. Її думки були розкидані, а всередині наростала тривога. Провалений тест. Тиск батьків. Артем, який, здається, бачить її наскрізь, хоч вона цього не хоче.

Вона не помітила, як біля виходу зі школи хтось перегородив їй дорогу.

— Аліса! — голосно гукнув Деймон, один із друзів Артема.

Вона здивовано підняла очі.

— Що тобі?

Деймон ухильно усміхнувся, ховаючи руки в кишені.

— Та нічого. Просто… Артем щось сьогодні сам не свій.

Аліса нервово стиснула плечі.

— І що мені з цим робити?

Деймон зітхнув.

— Може, перестати бігти?

Аліса глянула на нього з викликом, але нічого не відповіла. Замість цього вона повернулася й швидко рушила в бік виходу.

На подвір’ї її наздогнала Лера — однокласниця, з якою вони раніше мало спілкувалися, але останнім часом дівчина все частіше з’являлася поруч.

— Гей, ти сьогодні на ковзанку йдеш? — невимушено запитала вона.

Аліса сповільнилася.

— Навіщо?

Лера знизала плечима.

— Кажуть, Артем когось запросив. Я думала, тобі буде цікаво.

Аліса різко зупинилася.

— Кого запросив?

Лера хитро усміхнулася.

— Не знаю. Але виглядала вона… дуже навіть мило.

Аліса відчула, як щось всередині стислося. Це був його новий спосіб дістати її? Викликати ревнощі?

“Ти ж не поведешся на це, правда?” — намагалася вмовити себе, але її ноги вже самі рушили у бік ковзанки.

Розділ 63: Лід і вогонь

Аліса підійшла до ковзанки, змушуючи себе виглядати спокійною. Всередині ж вирувала буря. Вона ще не знала, чого очікувати, але вже ненавиділа цей вечір.

На льоду було людно. Музика грала гучно, і всюди лунав сміх. Її погляд майже одразу вихопив Артема. Він стояв біля бортику, ледве стримуючи усмішку, а поруч із ним…

Висока, струнка дівчина з розкішним світлим волоссям і грайливими очима. Вона щось говорила йому, а він нахилився ближче, слухаючи її.

Аліса відчула, як серце стислося.

— О, ти все-таки прийшла, — пролунав голос Лери поруч.

Аліса й бровою не повела.

— Цікаво ж було подивитися на твою «милу» незнайомку.

Лера хмикнула.

— Ну, тепер можеш оцінити сама.

Аліса спокійно зняла рюкзак і почала шнурувати ковзани.

— Мені байдуже, — сказала вона так буденно, ніби це була абсолютна правда.

— Ой, не сміши, — Лера закотила очі. — Ти просто не хочеш визнавати, що ревнуєш.

Аліса нічого не відповіла, лише швидко вийшла на лід. Вона ковзнула вперед, змушуючи себе не дивитися в їхній бік.

“Мені байдуже. Байдуже. Байдуже.”

Але, коли Артем нарешті помітив її й їхні погляди зустрілися, його очі блиснули викликом.

І тоді вона зрозуміла: ця гра тільки почалася.

Розділ 64: Гра на льоду

Аліса вийшла на середину ковзанки, змушуючи себе зосередитися на катанні, а не на Артемі та його «подрузі». Але як тільки вона подумала, що може просто проігнорувати його, ситуація змінилася.

— А ось і наша відмінниця, — раптом пролунав знайомий голос.

Вона повернула голову і побачила перед собою Артема. Він неквапливо під’їхав ближче, зухвало всміхаючись. Поруч із ним стояла та сама дівчина.

— О, то це і є та сама Аліса? — з удаваним здивуванням мовила незнайомка, ковзаючи по льоду з граційністю професійної фігуристки. — А я думала, ти перебільшував.

Аліса звузила очі.

— Щось цікаве розповідав?

Артем хитро усміхнувся.

— О, ще й як. Наприклад, що ти не любиш програвати.

Аліса схрестила руки.

— І що з того?

— А те, що у мене є ідея, — він кинув погляд на дівчину поруч. — Ви ж не проти невеликого змагання?

Аліса зрозуміла, що відступати не можна.

— Правила?

— Гонка. Від одного кінця ковзанки до іншого. Хто програє — виконує бажання переможця.

Аліса глянула на дівчину.

— Ти в цьому участь береш?

— Ні, я просто глядач, — незнайомка всміхнулася, але в її очах читався інтерес.

Аліса кинула Артему впевнений погляд.

— Гаразд. Граємо.

Він схилив голову, ніби визнаючи її сміливість.

— Починаємо на рахунок три.

Вона ковтнула хвилювання. Це була не просто гонка. Це був ще один виклик між ними. І вона не збиралася програвати.

Розділ 65: Хто кого?

— Раз… два… три!

Аліса різко відштовхнулася від льоду, стрімко ковзаючи вперед. Вітер обпікав її обличчя, але вона не дозволяла собі озиратися. Її єдина мета — фініш.

Артем мчав поруч, а між ними трималася небезпечна дистанція. Він міг би випередити її будь-якої миті, але… не робив цього.

“Грається?”

Аліса зціпила зуби. Вона прискорилася, відчуваючи, як напружуються м’язи. У голові роїлися думки: чому він це задумав? Чому привів сюди цю дівчину?

Вже майже фінішна лінія, ще трохи — і…

Раптом Артем різко змінив траєкторію й ковзнув просто перед нею, змушуючи її загальмувати. Аліса спробувала уникнути зіткнення, але втратила рівновагу.

— Чорт!

Все сталося за секунду — вона похитнулася, відчуваючи, як під ногами тікає лід. Але перш ніж вона встигла впасти, міцні руки схопили її за талію.

— Обережніше, заучко, — прошепотів Артем прямо біля її вуха.