Читати книгу - "Стражі Дзеркала , Yuleesi"

Постать перед нею вже не говорила – вона гарчала.

-Нічого… Ти все одно прийдеш… Ти не втечеш від цього… Прокляття лежить на тобі…

Він змахнув мечем, і вона закричала. На блідій шкірі виразно проступали рани. Дев’ять кривавих порізів. Прокляття Дев’яти ножів почало діяти…

                                                     ***

 -З нею все буде гаразд? Що з нею взагалі?

Рубі здавалося, що вона знаходиться десь в гарячому і голосному небутті, де нема спокою, всі кричать і чогось вимагають. Голова боліла, але вже не так сильно, начебто відступила нудота.

Вона могла дихати.

Повіки підіймалися надто важко, очі пекли, але в цілому дівчина вже почувалася набагато краще.

Біля неї звучали голоси. Насилу зосередившись, Рубі вловила тембр Севена і якийсь незнайомий голос.

-Я працюю тут із незапам’ятних часів, юначе, проте чітко сказати, що це, я не можу. Можливо, виснаження, може, якась інфекція, в тутешніх лісах багато всього водиться, а ви після такого побоїща… Може бути все. Краще покажіть-но мені вашу рану…

Голоси стихли, віддаляючись.

Рубі насилу розплющила очі.

Вона лежала на ліжку в якійсь світлій кімнаті, за вікном народжувався новий день. Вона поворушилась, оглянула себе. Кілька  пластирів, де-не-де синці, дрібні подряпинки…

А тоді до неї раптом дійшло.

-Господи милосердний! – розгублено-сердито гарикнула Страж Ернандес, усвідомлюючи, що лежить під простирадлом у самій білизні. – Хай-но я встану з цього ліжка…

Дівчина сіла і озирнулась. Більше за все це приміщення нагадувало одномісну палату. Ліжко, тумбочка, невелика шафа, усе з дерева світлих порід. Білі завіси на вікнах, біла лляна постіль.

Гарно, затишно.

Рубі заскрипіла зубами.

На щастя для того, хто її… Роздягнув, її одяг лежав у шафі, акуратно складений. На нижчій полиці лежали парні ножі, захалявний кинджал, біля шафи акуратно притулилася пара її черевиків.

Полегшено видихнувши, дівчина надягнула джинси. Озирнувшись, помітила біля ліжка наплічник. Порившись у ньому, вона дістала чисту футболку, струснула її, і раптом почула, що щось дзенькнуло.

Кинувши наплічник на ліжко, вона пошукала очима і помітила біля ніжки якусь дивну скляну намистину.

Присівши біля ліжка, вона підняла кульку, підвелася і зразу ж впустила її на ліжко, задихнувшись від несподіванки.

Кулька була тепла. Наче хтось щойно тримав її в руках.

Віддихавшись кілька секунд, вона простягла руку і знову взяла намистинку. Вона справді була скляна, мала збоку петельку, в яку можна було б вселити ланцюжок або стрічку, щоб носити на шиї. Усередині ж кулька була заповнена дивним сяйвом, ні рідиною, ані газом.

Рубі ще якусь хвилю дивилася на неї, тоді застромила до кишені наплічника. З цим можна розібратись пізніше. Зараз же вона могла знайти важливіші справи. Рубі почепила на шию власні підвіски, підхопила рюкзак і швидко вийшла в коридор.

Навколо було тихо. Коридор був добре освітлений, тож Рубі могла з точністю сказати, що там було ще й порожньо. Хвильку поміркувавши, дівчина рушила ліворуч.

Коридор був довгим, з обох боків – довгий ряд однаковісіньких дверей. Намагаючись відгадати, за якими з них те, що їй потрібно, дівчина загаялась і з розгону вписалася в когось.

-Ай!

-Пробач, я… – Рубі осіклася. Перед нею стояла Міа.

Страж Вілард обережно несла на перев’язі руку. Окрім кількох глибоких порізів на руках, у неї був немалий синець під оком та шви на підборідді. Рубі почувалася так, наче схитрувала і сховалася, поки решта намагалися вижити в тому місиві.

-Це ти… – в голосі Мії Рубі не чекала, звісно, почути шалену радість, але і холодного душу з ненависті та зневаги також не хотіла. – Спляча красуня прокинулась, хвала Небесам! – Міа фальшиво-молитовно здійняла руку до стелі. – Я думала, ще трохи – і мене знудить від того, як Севен бігає довкола тебе.

-Що?

Міа скривилась.

-Еге ж, твій лицар усіх дістав. Цілителі вже почали шарахатись від нього. І, до речі, про нього…

Рубі стиснула зуби.

-Ти не зробила того, що я тебе просила.

-Просила? – Ернандес підняла брови. – Ти погрожувала мені, а не просила.

-Не будь такою ніжною, ти ж Страж, – Міа криво усміхнулась. – Гадаєш, я була в захваті від ваших вилизувань?

-Ти думаєш, я спеціально попросила його про це? Повір мені, для мене це теж була несподіванка.

-Не сказала б, що тобі не сподобалось, – пирхнула Міа.

-Я б теж, – холодно відрізала Рубі, відвертаючись від неї. – Якщо ти шукаєш Севена…

-То що?

-То я не знаю, де він, – і Рубі закрокувала коридором, відчуваючи, як її переповнює злість.