Читати книгу - "Оповіді визволителя"

в руки радянського офіцера-визволителя Олександра Журавльова. Зовсім скоро всі вони знову розлетяться світом, повернуться в свій таємничий світ, а майор Журавльов буде так само стояти на сторожі всіх чесних людей на землі. Стане підполковником, а потім, можливо, і полковником, а потім його звільнять з армії, і він буде розповідати піонерам випадки, які запам’яталися, зі своєї яскравої і незвичайної біографії. Піонери будуть зітхати і кивати головами: побував в трьох зарубіжних країнах!

Журавльова розбудив далекий розмірений стукіт. Схаменувшись, він протер очі кулаком і побіг відчиняти важкі двері. Приїхав начальник розвідки дивізії підполковник Ворончук. Небо вже сіріло на сході. Приємна прохолода війнула в обличчя.

— Заходь, заходь.

Ще зовсім недавно Ворончук був командиром розвідбату, а Журавльов — його першим заступником. Перед самою операцією, в період перетрясок, перестановок і переміщень, обидва вони службовими сходами піднялися на одну сходинку вгору. Підвищення, втім, не порушило їхніх давніх дружніх стосунків.

— Ну що, банкіре, батальйон ще не розбігся?

— Ті, що зі мною, ні, а ось там, де замполіт, біс його знає.

— Немає більше там замполіта. У госпіталь повезли. Голову йому ще вранці цеглиною проломили.

— Агітував?

— Агітував сам і всіх солдатів з офіцерами підстьобував, тому на мостах пом’яли трохи наших.

— А хто вранці там стріляв? Я тут без зв’язку, ні хріна про свої роти не знаю.

— Стріляли спочатку чехи. А потім два розвідбати один в одного. У тридцять п’ятій дивізії фарби білої не було, ось твої соколики і врізали по їхньому розвідбатові. Добре, що танки були не в голові колони. Підстрелили твої двох з тридцять п’ятому дивізії. Одного легенько, а іншого міцно.

— Горло промочити? За компанію?

— Ні, Сашко, дякую. Мені доведеться до комдива з доповіддю через годину.

— Коли мене міняти будуть?

— А куль його знає. Танковий полк заблукав, до цього часу зв’язку з ним немає. Два мотострілецьких полки затерті на дорогах. Артилерія і тили відстали. Тільки один мотострілецький полк з нашої дивізії правильно увійшов до міста. Тільки ж турбот у нього ти сам знаєш скільки. А взагалі-то в Прагу помилково увійшли багато частин, яким тут робити нічого. Помилково увійшли і не знають, що їм робити. І вийти також поки не можуть. Зв’язок втрачений. Загалом, чистої води бардак.

— Ну давай вип’ємо. У мене таблетки від запаху є.

— Біс з тобою, розливай.

— Вісім місяців штаби і командирів готували, чотири місяці найретельнішої підготовки всіх військ, і ось тобі маєш!

— Коли б чехи стріляти по-справжньому почали, то було б гірше, ніж в Угорщині.

— Наші знали, що чехи не стрілятимуть. Це не угорці. Ти звернув увагу, що там, де танки просто стоять, вони приймають це як належне, ставляться з повагою. А де ми пропаганду починаємо розводити та словоблуддя, там, дивись, і заворушення.

— Як не помітити, я це правило наперед знаю. Я своїм соколам велів на носі зарубати, щоб ніяких теревенів. На куль, і все.

— Ти, Сашко, з цим обережнішим будь. Рознюхають замполіти — не оберешся, не відбрешешся.

— Та я знаю. Користуюся цим, поки замполіт на шиї не сидить. Коли батальйон надвоє ділився, я його на мости послав.

— Все одно обережнішим будь, у них не тільки язики довгі, а й вуха. З ранку одну-дві бесіди з чехами проведи, про людське око. Щоб серед солдатів зайвих розмов не було.

— Гаразд, зроблю.

— Танкісти із тридцять п’ятої на тебе дивляться. Накапають. Та й твої внутрішні стукачі також не дрімають.

— На кого ти думаєш?

— Фомін з другої глибинної розвідгрупи і Жебрак з танкістів.

— На них я також думав. Фомін, по-моєму, з особнячками нюхається, а Жебрак — замполітівська підстилка.

— Гараєв з радіорозвідки.

— І цього я вже розкусив.

— Куракін і Ахмадулін з роти БРДМ. Куракін точно, і Ахмадулин просто дуже схожий.

— На них я також думав. Тільки впевненості не було.

— Ну і твій особистий водій, звичайно ж.

— Та йди ти!

— Типовий!

— Що-небудь конкретне?

— Та ні, нутром чую. У мене око набите. Я ще ніколи в них не помилявся. Будь, Сашко, обережний, розвідбати стукачами вище за всякі норми переповнені. Воно й природно. По-іншому й бути не може.

— Ще по одній?

— Ну, давай, тільки це вже остання.

— Будь здоровий, Колю. Потягнули.

7

Потік портфелів з грошима наступного дня помітно ослаб, а ще через день вичерпався повністю, однак гнітюче відчуття важкої відповідальності не минало. Журавльов знав, як часом важко відзвітувати за який-небудь рубль, а тут така гора грошей і всі підвали завалені золотом, валютою, якимись паперами. Коли приїде приймальна комісія і доведеться все це оприбуткувати і здавати, так року ж не вистачить! А коли пропало що? А як за всі ці портфелі розрахуватися? Хрін його знає, скільки там мільйонів всередині! Багато з них навіть не опечатані.

Майбутня передача всього цього не давала спати ночами. Журавльов позбувся апетиту, зблід, схуд і змарнів. Місто вирувало. Всі його товариші під градом каменів і образ гасили танки, розганяли незадоволених, вишукували підпільні радіостанції, агітували і проповідували, відбиваючись від контри, що насідала. Всі, хто знав, де знаходиться Журавльов, заздрили йому самої чорною заздрістю. Кличка «Банкір» міцно прилипла до нього. А він заздрив тим, хто був на вулицях.

Тричі на день водій приносив Журавльову їжу: небувалі американські консерви, запашний хліб, французьке масло.

— Поїли б, товаришу майор.

— Гаразд, йди.

— Товаришу майор, ви тільки скажіть, чого бажаєте, я у тиловиків все що завгодно для вас дістану. А то ж нікому про вас подбати. У тиловиків зараз стільки жратви всякої закордонної, що диву даєшся. Ніколи ми такого не бачили.

— Гаразд, гаразд, йди.

— Товариш майор, можна один питаннячко?

— Давай.

— Товариш майор, дозвольте на танку за пару кварталів зганяти?

— Навіщо?

— Там аптека. А без танка патрулі наші прихоплять або чехи голову проломлять.

— Навіщо в аптеку-то тобі? Трипер, чи що, прихопив?

— Ні, товаришу майор, я за презервативами. І собі, і вам наберу.

— Мені не потрібні, а тобі навіщо?

Водій лукаво посміхнувся, показуючи очима на портфелі.

— У мене правий бензобак порожній, гроші ніким не лічені, спакуємо мільйон-другий в презервативи, та й покидаємо в бензобак. Ніхто не здогадається! Знаєте, скільки грошей в один презерватив увіткнути можна? Він