Читати книгу - "Пророчиця"

— Якщо вам цікаво, хочу розказати хід своїх думок…

— Не цікаво, — охолодив його Нікітин. — Там у вас двоє людей для роботи. Мене цікавить результат. Ну і, звісно, якщо треба буде влізти, куди не дуже треба, ви повідомляєте мене особисто і пояснюєте необхідність. Будемо вирішувати. Зараз аврал?

— Та нема поки авралу, — відповів Сергій, і раптом, зовсім не чекаючи від себе, бовкнув: — Їсти хочу!

— Знаєте, давайте з цим собі раду самі, — схоже, банкіра все ж таки вдалося хоч чимось розворушити. — Ну, ми домовились. Смачного.

Закінчивши розмову, Горілий сховав телефон у кишеню, окинув уважним поглядом своє новоспечене і дещо дивакувате військо.

— Так, голуби… — почав він.

— Ми не голуби! — у голосі Геннадія чулася суміш агресії та істерики.

— Сам підор! — не стримався Анатолій.

Лише тепер дотумкавши, в чому проблема, Сергій реготнув, та швидко взяв себе в руки, навіть обсмикнув куртку.

— Так, орли… Орли нормально? — не зустрівши заперечень, провадив: — Отже, орли, справа така. Галина Коваленко, дружина, пардон — удова нашого вбитого. Є в неї друг сім’ї, такий собі Позняков. Потрібні максимальні відомості про обох, непогано б вирахувати якусь близьку подругу Галі. З цією дамою я хочу побалакати, бажано — якнайшвидше. Й ось іще що… Є одна адреса, це на околиці, на Кубі. Зараз я напишу вулицю, номер будинку, номер квартири. Пробийте, хто там мешкає і як би мені з тією людиною теж зустрітися.

— Все?

— Поки все, там як піде. А я десь поснідаю. В разі чого дзвоніть…

Круть і Верть вийшли, залишаючи по собі враження, ніби й не було їх тут зовсім.

Їсти довелося над силу.

Вимучений алкоголем шлунок неохоче приймав бодай щось, крім рідини, та Сергій над силу втоптав у себе гарну порцію смажених реберець із картоплею фрі, заївши подвійними сирниками та запивши, аби ліпше проходило, все ж таки пивом. Останньої миті обрав не стандартний півлітровий кухоль, вирішив удовольнитися меншим злом, та коли шлунок відчув приємну спокійну ситість — знову не втримався, замовив іще одне маленьке пиво. Всю безглуздість свого вчинку втямив, допивши другий кухлик, — все одно випив більше, ніж справді хотів. Зате по сніданку отримав несподіваний і водночас — жаданий бонус: потягло на сон, і Горілий швиденько, поки не перебилося, повернувся назад у квартиру, забрався під ковдру, швидко заснув і розплющив очі по обіді, нарешті повноцінно виспавшись.

Толя-Гена не дзвонили, хоча Горілий дисципліновано не вимикав телефону. Це дещо опустило його з небес на землю. Чомусь грішним ділом подумалося: коли вже розпочалися дива і йому, вчорашньому зеку, позавчорашньому ментові, нині — безробітному бомжеві з сумнівною репутацією та алкоголічним виглядом запропонували житло, нехай тимчасове, засіб зв’язку, нехай службовий, роботу, нехай разову, і цілком реальну оплату праці, то ці два казкові персонажі повинні роздобути потрібні відомості легким порухом руки й за дуже короткий час. Виявляється, навіть дива не можуть бути абсолютними.

За півгодини, умившись і запаривши собі звичного вже порційного чаю, Сергій із сумом переконався: те, що здавалося дивом, загрожує перетворитися на каторгу. Бо нема гіршої кари для пошуковця, ніж сидіти без діла, чекаючи, поки його забезпечать необхідною інформацією. З іншого боку, аби він усім цим займався сам, нічого б із цього взагалі не вийшло. Доведеться, значить, сидіти крячкою, сьорбати вже остогидлий чай і нудитися, нудитися, нудитися…

Горілий вийшов у крамницю, набрав собі пакетиків із супом швидкого приготування, ковбаси, сиру, хліба, прихопив смажену курку, кефір і банку консервованих помідорів. Притяг усе це назад, виклав у холодильник, знову вирішив попити чаю, та вимкнув чайник, коли вода була вже на півдорозі до кипіння.

Час спливав повільно.

Завалившись на диван, Сергій увімкнув телевізор. Як на службову квартиру, обладнання стояло досить жирне: антена — сателітка. Але на жодному із безлічі каналів увага Горілого не зупинилася. Тоді він із якоюсь незрозумілою затятістю почав рахувати канали. Налічив сто двадцять три. Абсолютно безглузде зайняття, таке саме, як і сам перегляд телевізора. Хай там як, Горілий почав рахувати, скільки каналів передають новини, які з них — музичні, спортивні, фільмові. Потім вирішив для чогось дивитися тільки російські.

Час, здається, сповільнив хід.

Ця забавка швидко набридла, і для контрасту Сергій почав зупиняти увагу суто на українських каналах. Коли переклацнув на «5 канал», забрав палець із кнопки, бо побачив у студії чоловіка, котрий видався смутно знайомим. Хоча політика Горілого не цікавила, він усе ж таки підвівся, гойднувся вперед, вдивляючись в екран. Наче цей діяч раніше не носив бороди й вусів… Ні, стоп, не так: у нього просто бороди не було, а тепер таке щось противне, як у того гада повзучого, Катьчиного коханця, через якого все його життя пішло навскіс. Борідка, як у мушкетера… Це він під інтелігента косить, а сам же колись на базарі в Конотопі починав, потім на якусь там партійну роботу грошей дав, небагато, скільки може дати пересічний дядько з базару, але як на конотопську політику — з головою…

Горілий пригадав, як років десять тому йшла якась місцева передвиборча кампанія, і листівками з цим телевізійним писком, тоді ще з вусами, але точно без бороди, було завішане все місто. Їх викидали з поштових скриньок, а двірники потім матюкалися, згрібаючи все це сміття, якому, здавалося, кінця-краю не буде, як зимовому снігопаду: ось же, тільки чистили вулицю, а години не спливло — знов за лопати… Здається, він навіть кудись пройшов тоді, потім його в Київ одразу перевели, базарний свій бізнес згорнув, затягли інші справи… Щось не видно вас, Олексію Івановичу, не чутно, шановний товаришу Воропай, земляче ви наш ненаглядний.

Ефір саме закінчувався. Лідер нової політичної сили «Чесна Україна!» Олексій Воропай розповів про перспективи об’єднання всіх демократів на парламентських виборах, пояснив, до якої потужної політичної сили тяжіє, а заодно — розказав журналістам про індивідуальний підхід до електорату. Зокрема — чим живе його рідна Сумщина, особливо — рідний Конотоп, звідки він починав шлях у велику політику, і чому не можна проводити однакові політичні кампанії не лише в різних регіонах, а й навіть у різних районах одного регіону.

Тьху, придурок!

Не дочекавшись, поки лідер політичної сили підіб’є підсумок своєї промови, Горілий люто натиснув кнопку, перемикаючись із депутата Воропая на інший канал, де в самому розпалі вирувало ігрове шоу з дівчатами в коротких спідницях. О, хоч щось людське… Та шоу вже за пару хвилин перервалося на рекламу, і Сергій зрозумів: ось так, наодинці з