Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Митькозавр iз Юрківки 📚 - Українською

Читати книгу - "Митькозавр iз Юрківки"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Митькозавр iз Юрківки" автора Ярослав Михайлович Стельмах. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 37 38 39 ... 58
Перейти на сторінку:
і весь навколишній район на карантині. Проте якраз ця звістка і викликала зворотний ефект.

Наступного ж дня примчали в таксі його тато з мамою, їхній знайомий професор-епідеміолог і незнайома тьотя із Міністерства охорони здоров’я. Батьки негайно забрали свого здоровісінького сина додому. Але що з того – зміна за чотири дні кінчалася.

Із усього сказаного можна скласти приблизне уявлення про посланця «Сміливого».

А поки що, не знаючи ні про переїзди, ні про санітарний тиждень, ані про загрозу близької епідемії, але все ж із погано прихованим жахом, увесь «Сміливий» чекав дня, коли у військову гру мав підключитися четвертий загін, у якому перебував рудий Микита. І коли Микита заявив, що їхній загін хоче провести гру разом із нашим загоном, та ще на нейтральній території, всі вожаті, кухарі, медпрацівник і сторож на чолі з начальником табору полегшено зітхнули і квапливо запевнили четвертий загін, що для них побажання дітей – закон.

Про все це ми дізналися пізніше, а зараз рудий Микита стояв перед нами, збираючись виголосити, певно, дещо цікаве.

– Геть міжтабірні перегородки! – рішуче почав він і підскочив на місці. – Не будемо замикатися в собі! Справжня дружба не визнає ніяких меж, для неї не існує перепон! – Він енергійно рубонув рукою повітря, мовби одним помахом руйнуючи всі перепони, які відділяли його від нас. – І тому, – Микита звівся навшпиньки і крутнув головою, – наш четвертий загін пропонує провести військову гру разом із вашим четвертим загоном, тобто наш четвертий – проти вашого! Для подолання водного рубежу і для переміщення сил наш табір виділяє вам три човни із своїх шести. Місце проведення військових дій і умови обговоримо додатково. Готуватися можна з завтрашнього дня. Початок о шостій годині ранку.

Все це він випалив одним духом, трохи помовчав, думаючи, що б іще додати розумного, а тоді мовив:

– Отже, якщо ви згодні – скажіть, а не згодні – не кажіть. Тобто теж скажіть, але в такому разі ми вважатимемо, що ви боїтеся прийняти нашу дружню й миролюбну пропозицію, отже – програли.

– Річка? Човни? – першою подала голос Ірина Василівна. – Та вони ж усі перетонуть! – І поглянула на начальника табору.

– Що ми, маленькі? – закричали ми. – Веслувати не вміємо? Невже спасуємо?

Та й Олександр Миколайович усміхнувся:

– Нічого, нічого. Річка ж неширока. Та й вожаті поруч будуть. Я не заперечую.

Ми також не заперечували і взялись до обговорення.

– Я пропоную от що, – знову заговорив Микита. – Кілометри за три нижче за течією річки, там, де вона робить вигин, лежить чудова місцина. Од того вигину до пожежної вишки – її видно здалеку, – а за дорогою і проходитиме умовний кордон розташування ваших військ. Наша ж територія буде якраз навпроти. Якщо хочете, можна зараз піти й подивитися.

– Що ми зараз побачимо? – спитав Юрко, наш голова загону. – Вже ніч надворі. Та, зрештою, яка різниця? Там так там.

– От і добре, – кивнув Микита. – Переможе та команда, яка позриває всі погони з команди противника або заволодіє прапором і перебереться з ним на свій бік. Наші погони – зеленого кольору, ваші – синього. Підпишіть оцю угоду у двох примірниках – і по руках! – Він підсунув Юркові два аркуші паперу.

Ми покрутили угоду, але в ній було написано все те, що він уже сказав, і Юрко з Микитою поставили свої підписи.

– От і чудово! – зрадів Микита. – Підготовчі роботи можна почати завтра. Тож рийте окопи, всякі укріплення, будь ласка. До зустрічі!

Він упхав один примірник угоди в кишеню і зник у темряві.

– Щось він мудрує, – сказав Митько. – Якось воно дуже швидко. Сюди – туди, ви тут – ми там, «окопи рийте», втік одразу. Бита голова! Було б піти й подивитись.

– От завтра й подивитесь, – Ірина Василівна нам, – а зараз ходімте, бо кіно ось-ось почнеться.

Другого дня весь наш загін пішов знайомитись із місцевістю. Доходимо до вигину річки…

– Ось, я ж казав! – Митько кричить. – Дивіться!

Поглянули ми на той бік… А там здоровенний луг врізається півколом у ліс, і тільки вдалині під лісом чагарник. І навіть трава скошена. Самі копиці стоять.

– Я ж казав, – Митько гарячкує. – Недаремно він свою угоду підписати спішив.

– Еге, – Юрко почухав потилицю. – У них ліс до річки підступає лише он з того краю, та й тут – вузенька смужка. І сховатися ніде.

– Так і їм же нема де! – Генка на це.

– А вони за деревами сидітимуть. Куди ми поткнемося – одразу видно.

– О-о, то бита голова! – посупився Митько. – Ходімо хоч ліс обдивимось. Може, він і там щось вигадав.

Але хоч як довго ми блукали, ліс був як ліс. Дуже хороший. Густий. Він усім сподобався. Ми викопали два окопи, повернулися на берег і стали дивитися на луг. Луг не подобався нікому.

– Ясно, що вглиб ворожої території по відкритому не побіжиш, – сказав Юрко. – Справжній ліс за лугом починається, а попервах – оця от смужка від вигину річки. Ну а з того краю метрів сімсот-вісімсот усе-таки буде. І то добре. Але ж вони на це і розраховують: певно, пікетів понаставляють на кожному кроці.

– Треба їх перехитрити! – запропонував Генка.

– Відкрив Америку! – Юрко йому. – А як? Поки ми тим лісом вештатимемось, нас усіх переловлять. Думайте всі. У кого з’являться цінні думки – кажіть одразу.

Ми почали думати. Але що більше ми думали, то менше в нас з’являлося цінних думок. Цінних думок було дуже мало. Можна навіть твердити, що їх не було зовсім.

– Ми вже зголодніли, – подав нарешті голос Генка. – Може, по обіді щось придумаємо?

Але й після обіду ніхто нічого не придумав. І після тихої години. І після полудника теж.

– Знаєте що, – запропонував надвечір Митько. – Ходімо ще раз на річку. Може, на місці видніше буде.

– І я з вами, – спохопився Славко.

– А ти сьогодні грав на акордеоні? – запитав я.

– Ще ні, – зітхнув Славко.

– Ну, так не можна, не можна! – підхопив і Митько. – Весь світ чекає на появу нового акордеоніста, а він замість того, щоб грати, побіжить кудись на річку.

– Ану вас! – одмахнувся Славко.

– Отож! – докинув я, і ми втрьох гайнули з намету.

Ідемо берегом, розмовляємо, коли бачимо – за тим самим вигином, де наш кордон починається, якийсь човен припнуто.

– Цікаво! – каже Генка. – Хто б це міг бути?

Підходимо ближче, а тут із-за дерев вискакує отой рудий зі «Сміливого».

Відштовхується й сідає на весла.

– Це ти! – Митько кричить. – Шпигувати, значить?

– Я! Я! – єхидно посміхається рудий і правує

1 ... 37 38 39 ... 58
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Митькозавр iз Юрківки», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Митькозавр iз Юрківки"