Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Таємниця підводного човна 📚 - Українською

Читати книгу - "Таємниця підводного човна"

504
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Таємниця підводного човна" автора Андрій Анатолійович Кокотюха. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 38 39
Перейти на сторінку:
наввипередки, штовхаючи один одного. Мало не побилися за право першим зазирнути всередину.

І завмерли обоє.

Відчули потилицями: стоїть Капітан над ними й усміхається вже навіть не звичною для себе дивакуватою, а переможною посмішкою.

Обернулися, глянули — так воно і є. Стоїть сивий худий засмаглий бородань, схрестивши руки на грудях. Одну босу ногу поставив на люк свого човника, а другою притупує, не відриваючи п'яти від теплої пласкої поверхні. Пополуднє сонце грало в нього в очах, пускало хлопцям хитрі бісики.

— Що, не чекали? — широко усміхнувся Капітан. — Ось мені цікаво — ви там золото збиралися знайти, срібло чи діаманти?

— Ну… але точно не оце, — вичавив із себе Богдан, показуючи на те, чим виявилася набита майже по самі вінця, знайдена з такими пригодами й ризиками скринька.

— Справді, — промимрив Данило, котрий бачив і діжку, повну золота, і золоту булаву, й діамант Зміїна Голова. — Тут помилка, мабуть…

— Тобі, Богдане мій дорогий, прощаю, — великодушно махнув рукою Капітан. — А ось тобі, Даниле, сину вченого тата, зараховую незадовільну оцінку з величезним мінусом. Бо для твого батька, і не лише для нього, а й для цілої нашої країни, скарби — оце! Справжні скарби, розумієш?

Аж тепер до Данила Ланового почало поступово доходити. Навіть ляснув себе по лобі, щоб боляче собі зробити, щоб загуло — так соромно стало.

— Я бовдур! Телепні ми з тобою, Богдане!

— Чому це я телепень?! — наїжачився Майстренко. — Оця купа паперу в теках, якими забита скринька, оці кілька кілограмів макулатури — скарб? Чи може, — враз його осяяла, — там у кожній папці вказано місце, де затоплений корабель із золотом?

— Не хочу сваритися з тобою, Майстренко, — зітхнув Данило. — Дурнем теж не хочу називати. Бо ти не такий. Пригадай історію затоплення «Сома», мічмана Волоха, поему його героїчну, врешті-решт! Як там, пане Капітане, нагадайте, будь ласка що там моряки заповідали?

Наморщив чоло Капітан, шукаючи потрібні рядки, прочитав речитативом:

— Хай наша зброя лежить на дні,

хай чекає на глибині,

хай ми не впали в останнім бою,

але й не склали зброю свою,

не спустили свої прапори,

лишили їх на дні до пори,

лишили в човні, без туги й журби,

наші статки,

наші скарби.

Знаючи, що надійде час

і хтось згадає, врешті, про нас,

про хвилі дзвінкі й небеса голубі,

про те, що залишили ми по собі.

Перевів подих Капітан, запитав:

— Це ти хотів почути?

— Саме це, — кивнув Данило. — Останні рядки розмиті. І ми до останнього думали — там справді вказано перелік скарбів. Ну, як кажуть, матеріальних. Але я ось тут зараз подумав: звідки тоді, майже сто років тому, матроси та офіцери першого в українській історії військового морського флоту могли взяти скрині із золотом, сріблом і діамантами?..

— Правильно міркуєш, — поважно кивнув Капітан. — А тепер мене послухайте, я цю історію для вас закінчу. Коротко. Ви мусите знати бодай у загальних рисах, яку важливу річ ми знайшли. Тут, — він показав пальцем на складені в скрині папки, — архіви, реальні документи, закріплені дійсними на час укладання печатками.

— Цінні документи?

— Дуже, Даниле мій дорогий! їх складали, укладали й підписували особи, котрі на той момент мали всі повноваження. Йдеться у них про те, що Український флот на Чорному морі має щонайменше столітню історію, — промовив урочисто. — Кораблі, які не були потоплені за рішенням наших морських офіцерів, нахабно й криваво захопили червоні комуняки. Однак, хлопчики мої дорогі, можна захопити корабель і стратити команду, але не можна знищити флот, створений на законних підставах, законними рішеннями. Ви ж гляньте, що тут ще!

Нахилившись, Капітан обережно витягнув кілька тек. Очам відкрився старанно згорнутий, ніби вчора покладений, здається, зовсім не підвладний часові прапор.

— Знаєте, які правила на війнах? — запитав Капітан суворо. — Поки прапор цілий — військо живе! Тому воїни виносили з полів битв навіть шматки прапорів. А тут — маєте: цілий і неушкоджений, справжній військовий прапор Українського морського флоту! Ось чому адмірал Союзов полював за цими архівами! Знищити хотів і архіви, і прапор! Особливо — прапор!

Капітан так само обережно почав розгортати полотнище. Хлопці стали обабіч нього, затамувавши подих…

Їхнім очам відкрилося хоч і стлумлене часом, проте від того не менш горде знамено.

— Бачите, — пояснив Капітан, — наші не вигадували сто років тому жодних велосипедів. Узяли за основу Андріївський прапор і трохи його довершили: додали синьо-жовтих кольорів і тризуб — наш герб. Погодьтеся, що поряд із цим якором на полотнищі прапор має дуже симпатичний вигляд.

Не будучи великими знавцями морської символіки, Данило з Богданом просто мовчки кивнули.

А Капітан, так само обережно згорнувши стяг, підсумував:

— Ворогам дуже хочеться ділити нині те, що вже давно належало нам по закону. І то — навіть не військового часу. Закони приймала молода Українська Республіка. І їх ніхто не скасовував.

Ось чому для нас, для України, вони: Дорожчі за золото. Вибачте, хлопці, за, можливо, надмірно красиві слова. Чули ви, напевне, таке багато разів. Но всьому вірите. Але цьому — повірте…

Розділ 32

Останній, у якому попри те, що він короткий, багато говорять про вшанування героїв: від людей до птахів

Капітан замовк.

Зітхнув, ніби скинув з плечей дуже давній і дуже важкий тягар. Присів на поверхню свого човна, розвів руками.

— Ну, ось так.

— Що з… — Богдан запнувся, — зі скарбами цими робити?

— Спочатку передати в надійні руки. Ось хоча б Даниловому татові. Потім хай мудріші за нас люди далі розбираються. Чує моє серце, не рік це займе й не два. Без міжнародних скандалів не обійдеться. Експертизи різні, те, се, п'яте, десяте…

— А нам подяка, — не міг до кінця заспокоїтися Богдан.

— Може, подяка, щ погодився Данило — А може — й нічого. Тебе мало на руках носили? За золоту булаву, за Зміїну Голову? Слухай, хіба ми за цей час мало з тобою зробили? Так про нас книжку писати можна! Не одну, я так собі думаю! До речі, Бодю, тобі то вже точно гріх скаржитись! Скільки призів отримали ми за булаву козацького полковника Лиховія? А за унікальний діамант, захований сподвижниками Кармалюка?

— Можеш не соромити мене, — процідив Майстренко крізь зуби. Без тебе соромно.

— Правда соромно? — здивувався Данило.

— Поки не знаю, наскільки, — чесно признався Богдан. — Але зараз відчуття таке… Знаєш… Ну, пояснити не можу… Ось наче бабусю стареньку через дорогу перевів, сумку важку додому доніс. Вона тобі за це ні пари з уст, ні цукерки.

1 ... 38 39
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємниця підводного човна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Таємниця підводного човна"