Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Шмагія 📚 - Українською

Читати книгу - "Шмагія"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Шмагія" автора Генрі Лайон Олді. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 37 38 39 ... 83
Перейти на сторінку:
буває!» Уявляєте, він хазяїна переконав! Мені грошей із циркової каси виділили, на відьму. Я ж, вибачте за нескромність, родзинка програми. Без мене друге відділення завалиться. А якщо родзинку день за днем та в пригорілу булку – самі розумієте…

«Не повірить. Якщо скажу прямо, у вічі, що весь цей пристріт – маячня шпрехшталова… Нізащо не повірить. Вирішить: бажаю ухилитися від доброчинності, гидую її мініатюрною особою. Худобина Меліс усе-таки… Прислужилася, паскуда!»

– Ну гаразд, – підбив підсумок Мускулюс, коли дочекався повернення вреднючої відьми з глечиком ожинникового морсу. – Ваш випадок не складний, для зняття серпанкового наслання майстерності пані Лімісдейл з головою вистачить…

Отут він дозволив собі легкий укол на адресу господині; скоса глянув на Меліс і відкрив на одну восьму «вороняче баньши». Хай не забуває, жартівниця, з ким має справу.

– Здається, я можу посидіти осторонь, спостерігаючи за процесом. Якщо ви, голубонько, не заперечуєте. У разі ускладнень обіцяю неодмінно втрутитися. Тут уже будьте впевнені.

Останні слова також зверталися до Меліс.

Жени її швидше, руда, та гайда закопувати нашого красеня!

Відьма кивнула малефіку з неприємною запопадливістю і взялася ворожити. Якби Андреа був простаком-клієнтом, він, напевно, прийшов би в захват. Почав би мацати нишком кошель: чи вистачить грошенят на таке диво? Увесь довгий стіл виявився суцільно заставлений атрибутами провінційного чарівництва. Свічки: воскові, з лою, дві дорогущі, з левіафанячого сала, сизі з лазуровими патьоками. Свічники: кипарисовий трійник, позолочений шандал, очевидячки десь украдений, прим’ятий збоку канделябр для освітлення ломберних столиків, аспід з міді, вкритий зеленою патиною, блюдця з гвіздками. У печі, налита в закопчений казан, кип’ятилася «чиста водиця». Запах дуже нагадував пам’ятний чайок Меліс. На вікнах зсунулися шторки, у світлиці запанували таємничі сутінки. Відьма шаруділа по кутках, муркотіла дисонансні замовляння. Ніби вістрям кинджала по склу. Далі виникла купа дзеркалець – в черепаховому оправленні, у роговому, на підставках… Із дзеркалець було вибудувано складний коридор з дюжиною завертів; Меліс радісно скрикнула, а по тому почала запалювати й розташовувати в оному коридорі свічки.

Усе це було страшенно гарно.

Усе це не мало ніякого змісту.

І що наймерзенніше: все це було жахливо, нестерпно, убивчо довго.

– Я почекаю надворі, – кожне слово чаклун вимовляв з притиском, не відриваючи «воронячого баньши» від відьми, що метушилася. – Бачу, все йде на лад. Сподіваюся, незабаром наша люба Зізі піде ощасливлена. Дуже скоро. Ви розумієте мене, пані Лімісдейл?

Орудуючи в казані черпаком, відьма кивнула.

Надворі сяяло сонце. Княгиня-осінь гуляла околицями, щедро обдаровуючи золотом вірнопіддані дерева. До вогких, сльотавих днів, коли в княгині з віком остаточно зіпсується норов і вона почне ридати дощами та шпурлятися колючими градинами, залишалося недовго. Втім, жити треба хвилиною! Хто знає, який вибій трапиться під ноги на наступному кроці? Втішаючись доморослою філософією, Мускулюс лютився та нервував, походжаючи подвір’ям, ніби звір у клітці.

– Агов, пане хороший! Навіщо серце рвати?! – хибно витлумачив його метання китоврас Гриня, що розвалився на оберемку соломи. – Хо-хо! Відьма допоможе, вона кумедна! Кумедні завжди допомагають!

По проголошенні цієї сумнівної для чаклуна тези китоврас насупився й почав терти потилицю.

– Ох, налупив! Ох, і налупив! Це Рустам, він мене виховував…

– Я бачив, – мимохіть озвався малефік. – Під час вистави. Ти п’яний був.

Гриня спохмурнів, ніби покарана за непослух дитина.

– Я, коли п’яний, дурний роблюся. Кураж у голову б’є. Правильно мене Рустам кулаком… Сильніше треба було. Якби Зізі через мене вбилася, я б повісився, – китоврас подумав, прибив хвостом мляву муху й розчаровано буркнув. – Дзуськи. Такому, як я, вішатися – прядив’яний канат лопне. Краще з кручі, вниз головою. Надійніше.

Чаклуна не полишала впевненість, що так би й сталося. Якби Зізі загинула на манежі, цей двотілий гігант із чистою душею спокійно вийшов би на кручу над Ляпунню, почухав побиту потилицю й без вагань ступнув би через поріг Притулку Знедолених – пекла для самогубців, заповідник володінь Нижньої Мами. Він би прийняв смерть як провину: по-дитячому безтрепетно, по-дорослому свідомо, по-кінськи покірно.

– Сідайте, пане, – Гриня підсунув ще один оберемок соломи. – Знаєте, я вам ось що скажу…

SPATIUM VII

Мемуари китовраса Григорія Інноліура або Дитинство, отроцтво, юність, повість про нещасливе кохання, мандри й блукання, а також про знайомство з ліліпуткою Зізі і про те, що з цього вийшло

(двадцять сім років коневі під хвіст)

Усім відомо, що рогів у китоврасів не буває. Навіть недорікуваті варвари, що іменують чесних китоврасов «центаврами», знають про це. А вже самі китовраси – й поготів.

Грині не поталанило й пощастило одночасно. З невдачею усе зрозуміло. Уявіть, що це ви народилися з такою «прикрасою» на голові – і якщо ви не болотяний фавн, дракон чи найостанніший цап, то відразу зрозумієте, що ми маємо на увазі.

А поталанило тому, що до моменту народження Грині пророцтва Іппана Суворого були визнані помилковими та позбавленими сенсу. Зокрема, там передрікалося: «І народить ворона китоврасиця з білою зіркою на чолі рогате дитя. І буде те дитя втіленням Споконвічного Згубника Валідуса та призведе до загибелі всього китоврасового роду, якщо вчасно не позбутися його в огидний спосіб».

Мати Гриніна була гнідою, а не вороною. І зірки на чолі не мала. Але поміркуйте самі, хіба такі дрібниці зупинили б переляканих родичів? На щастя, за вісім років до народження маляти Рада Найшвидших проголосувала всіма сімома хвостами за розбиття ковальським молотом Скрижалей Іппана Суворого – оскільки жодне пророцтво Іппанове й дотепер не збулося. А пророкував цей сивий огир суцільно самі капості та нещастя. І до чого, питається, треба було тисячу років підряд залякувати довірливих одноплемінників?!

«Огидний спосіб» юному Григорієві Інноліуру тепер не загрожував. І батьки його любили, незважаючи на каліцтво. Як не дивно, батько рогатого дитяти, коли побачив сина, не накинувся на дружину з докорами та бійкою. Тільки довго допитувався: з ким загуляла цього разу? Покайся, мовляв, добровільно! Цікаво ж! Китовраси будь-якої статі, як відомо, досить велелюбні й частенько сходяться не тільки одне з одним, але й із найрізноманітнішими істотами.

Але щоб із таким результатом?!

Мати почала пригадувати, з ким «крутила хвостом» протягом останнього року, згадала багатьох, однак рогачів серед них не знайшлося, крім законного чоловіка. Так і залишилася поява Грині на світ нерозгаданою таємницею природи.

Передбачаючи тяжку синову долю, батьки вирішили по-збавити улюблене чадо сумнівної прикраси. Батько особисто привіз у табір майстра-рогопила з людей. Маленький Гриня відбивався, як міг, брикався й репетував не своїм голосом, однак майстер роги йому все-таки спиляв. Залишилися крихітні горбочки.

– Волосся відросте, їх і

1 ... 37 38 39 ... 83
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шмагія», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Шмагія"