Читати книгу - "Гаррі Поттер і орден Фенікса"

- Ого! - вигукнув Фадж. - Нас не стосується те, що він робить у школі, так? Ти так гадаєш?

- Міністерство не уповноважене виключати учнів, Корнеліусе, про що я вже нагадував тобі увечері другого серпня, - відповів на це Дамблдор. - І воно також не має права конфісковувати чарівні палички, поки звинувачення не буде переконливо доведене - знову ж таки, як я тобі нагадував увечері другого серпня. Через твоє подиву гідне намагання поспіхом забезпечити дотримання законності, ти, схоже, сам - незумисне, звісно, - знехтував кілька законів.

- Закони можна змінювати, - люто заперечив Фадж.

- Безперечно, можна, - схилив голову Дамблдор. - Помітно, що ти започаткував багато змін, Корнеліусе. Дивись, не минуло й кількох коротких тижнів, відколи мене попросили покинути Чарверсуд, а вже виникла практика проводити повноцінні судові засідання для розгляду простеньких справ про неповнолітнє чаклунство!

Чимало чаклунів нагорі знічено засовалися на своїх сидіннях. Фаджева червона пика потемнішала. А ропухоподібна відьма просто втупилася в Дамблдора без жодного виразу.

- Як мені відомо, - вів далі Дамблдор, - досі не існує закону, згідно з яким цей суд міг би карати Гаррі за різні виконані ним чари. Він був звинувачений у специфічному правопорушенні і надав докази на своє виправдання. Нам з ним залишається тепер лише чекати вашого рішення.

Дамблдор знову склав докупи кінчики пальців і нічого більше не додав. Фадж зі злістю поїдав його очима. Гаррі зиркнув на Дамблдора, очікуючи якоїсь розради. Він не був упевнений, що Дамблдор правильно вчинив, звелівши, по суті, Чарверсуду ухвалювати якесь рішення. Але Дамблдор, здається, знову не помічав Гарріних зусиль зустрітися з ним поглядом. Він дивився на лави, на яких бурхливо перешіптувалися члени Чарверсуду.

Гаррі глянув собі під ноги. Його серце, що від напруження розбухло до неприродних розмірів, мало не вискакувало з грудей. Він думав, що слухання триватиме значно довше. І не знав, чи справив хороше враження. Він майже нічого не сказав. Треба було більше розповісти про дементорів про те, як він упав, і як їх з Дадлі мало не поцілували...

Двічі він зиркав на Фаджа і намагався щось сказати, але його розбухле серце перекрило доступ повітрю, і він щоразу лише роззявляв мов риба рота і знову втуплювався у свої кросівки.

І ось шепотіння стихло. Гаррі хотів було подивитися на суддів, але збагнув, що значно, значно простіше й далі розглядати шнурівки.

- Хто за те, щоб зняти з підсудного всі звинувачення? - розкотисто пролунав голос мадам Боунз.

Гарріна голова сама смикнулася догори. У повітря звелися руки, багато рук... більше, ніж половина! Дихаючи дуже швидко, він спробував їх полічити, та не встиг закінчити, як Мадам Боунз запитала знову:

- А хто за те, щоб його засудити?

Підняв руку Фадж та ще з півдесятка осіб, серед яких була відьма праворуч від нього, а також вусатий чаклун і кучерява відьма в другому ряду.

Фадж обвів їх усіх поглядом з таким виразом, ніби щось велике застрягло йому в горлі, а тоді опустив руку. Він двічі глибоко вдихнув повітря і вимовив голосом, спотвореним ледь стримуваною люттю: «Добре, добре... усі звинувачення знято».

- Чудово, - бадьоро вигукнув Дамблдор, зіскочив на ноги, витяг чарівну паличку - й обидва крісла з ситцевою оббивкою відразу щезли. - Ну, мушу бігти. На все добре.

І навіть не глянувши на Гаррі, швидко покинув підвал.

- РОЗДІЛ ДЕВ'ЯТИЙ -

Жахи місіс Візлі

Те, що Дамблдор так раптово зник, захопило Гаррі зненацька. Він так і сидів у кріслі з ланцюгами, відчуваючи водночас і шок, і полегкість. Члени Чарверсуду підводилися, перемовлялися, збирали свої нотатки. Гаррі теж устав. Ніхто не звертав на нього уваги, крім ропухоподібної відьми праворуч від Фаджа, котра, на відміну від Дамблдора, не відводила від Гаррі очей. Він спробував перехопити погляд Фаджа або мадам Боунз, щоб спитати, чи можна йому вже йти, однак Фадж удавав, що не помічає Гаррі, а мадам Боунз щось шукала в портфелі, тож Гаррі зробив кілька непевних кроків до виходу, а оскільки ніхто не звелів йому вернутися, пішов швидше.

Останні кілька кроків він майже пробіг, відчинив двері навстіж і мало не зіштовхнувся з містером Візлі, що стояв під дверима, блідий і наляканий.

- Дамблдор не сказав...

- Зняли, - повідомив Гаррі, зачиняючи за собою двері, - всі звинувачення!

Містер Візлі засяяв і схопив Гаррі за плечі.

- Гаррі, це чудово! Тебе ніяк не могли засудити, нема підстав, але все одно, не вдаватиму, що я не...

Містер Візлі замовк на півслові, бо двері судової зали знову відчинилися. Звідти почали виходити члени Чарверсуду.

- Мерлінова борода! - здивовано вигукнув містер Візлі, відтягуючи Гаррі вбік, щоб їх пропустити. - Заради тебе зібрали повний склад суду?

- Виходить, що так, - спокійно промовив Гаррі.

Один чи двоє чаклунів, минаючи їх, кивнули Гаррі, дехто, включно з мадам Боунз, сказали: «Доброго ранку, Артуре!» - містерові Візлі, однак більшість відводила очі. Корнеліус Фадж і ропухоподібна відьма виходили з підвалу чи не останні. Фадж поводився так, ніби містер Візлі та Гаррі були частиною стіни, а от відьма знову оцінююче поглянула на Гаррі. Останнім їх минав Персі. Як і Фадж, він не звернув жодної уваги на батька й Гаррі, а пихато пройшов повз них, задерши носа й стискаючи в руках великий сувій пергаменту й кілька запасних пер. Зморшки довкола рота містера Візлі напружились, але більше він ніяк не виявив своїх відчуттів від зустрічі з сином.

- Зараз відвезу тебе назад, щоб ти поділився з усіма доброю новиною, - сказав він, підганяючи Гаррі, коли на сходах, що вели до дев'ятого рівня, стихли кроки Персі. - Закину тебе по дорозі до того туалету в Бетнал Ґріні. Ходімо...

- А що ви зробите з туалетом? - усміхнувся Гаррі. Все раптом здалося йому чи не вп'ятеро кумедніше, ніж досі. Він, врешті, усвідомив: його виправдали, він повертається до Гоґвортсу.

- А, це простеньке антизакляття, - пояснив містер Візлі, піднімаючись сходами, - але тут йдеться не так про ремонт, Гаррі, як про ставлення до цього вандалізму. Деякі чарівники вважають цькування маґлів розвагою, але це вияв чогось набагато глибшого й