Читати книгу - "Наказ лейтенанта Вершини"

— Що це ви, Юхиме Мартиновичу, на всіх нас жах наганяєте? Ви староста села, вас німці шанують, довіряють.

Староста сів на лаву, скривився як середа на п'ятницю:

— Пропало, мабуть, моє старостування! Пропало — і собака не гавкнув! Новий староста має бути в селі.

— Таке й скажете!

— Отаке й скажу! На моє місце Панаса Терпила німець готує. І село наше має стати зоною особливого спокою для вермахту. А що це означає? Всіх непевних, підозрілих — під ніготь! Понятно? На Татарському острові повно солдат. І чого німець ушпинився в наші болота? Наче нема йому більше місця! Дуже мені підпортив Степан, син мій! Повіявся в партизани. А в німця і там є свої люди, своє око! І ті люди доповідають, що син старости Степан Щупак дає духу визволителям. Кулеметником син став у тих партизанів! Он до чого дійшло! Пішов син проти рідного батька! Правду в святому писанії сказано, що стане син проти батька і брат проти брата! Німцю такий староста, як я, муляє очі. А тут, як на зло, Терпило об'явився!

Мати поставила в куток рогач, недовірливо глянула на старосту:

— А ви не жартуєте, Юхиме Мартиновичу? Звідки візьметься той Терпило?

Староста дістав з кишені червоних плисових штанів картату хустку, витер нею спітніле тім'я, шию, одутлуваті м'ясисті щоки і сказав жалісно:

— Хотів би я, Маріє, жартувати, а воно не жартується! Сам його бачив. І Маєр мені натякав: сватають Терпила на моє місце! А в мене з ним давні рахунки. Дай йому волю — і спустить він з мене шкіру.

Юрко, почувши голос Щупака, вийшов з кімнати, привітався.

— Здоров, Юрію, — озвався той, — треба на обід наловити риби. Сам Штарк подзвонив у старостат! І ти вже мене не підведи!

— Так риба вже є,— відказав Юрко, — я сьогодні на світанку потрусив ятери, можете й зараз узяти.

— Оце добре! — пожвавішав староста. — Другий раз не доведеться їхати. Тут і так роботи по саму зав'язку, а ще й рибу коменданту мушу доставляти.

— Так ви б поліцая за рибою присилали, — порадила мати, — навіщо вам на себе все брати?

— Таке й скажеш! Пошлеш поліцая, а він переполовинить, собі рибку забере! Так краще хай мені трохи судачків залишиться! Під лежачий камінь вода не тече, хочеш щось мати — крутися! Є ще одна новина, від якої моя дурна голова макітриться. Нічого не можу збагнути. У четвер викликав начальник жандармерії пан Гофман Саченка і наказав при громадському господарстві створити групу самооборони від партизанів. І наказав видати Саченку п'ятдесят гвинтівок і два ящики патронів. Дурний німець! Знайшов кому давати зброю. Саченку! Він же весь червоний, як варений рак! Ні, на тобі, пане Саченку, п'ятдесят гвинтівок! І патрони! Тільки невідомо ще, в чиє пузо ті кулі повпиваються — он воно що! Переконував я Маєра, радив не довіряти Саченку ніякої зброї — не допомогло! Вірить німець Саченку — і квит!

Мати запросила старосту до столу, налила чарку горілки, той випив і заговорив:

— Я, Маріє, не тільки по рибу прибіг спозаранку… І над тобою хмари збираються! І може випасти з цієї хмари великий град!

— Які хмари? Про що ви кажете, Юхиме Мартиновичу?

— Ти дала в жандармерії підписку, що в тебе нема в майстерні жодного комсомольця?

— Дала.

— Так Трофим Підошва, колишній артільний сторож, подав донос в жандармерію. І запевняє, ніби ти вводиш в оману німецькі власті. Написав, що у вишивальній майстерні повно комсомольців. І всі вони незаслужено одержують пайок. Підошва і список приклав до своєї заяви. Розумієш, чим це пахне? У інструкції сказано так: керівник установи, підприємства, громадського господарства повинен власноручно скласти список, і підписати його, і здати в старостат. Ці списки затверджує староста. І надсилає їх в місцеву жандармерію. Якщо виявиться, що керівник організації чи підприємства приховає хоча б одного комсомольця, то він і вся його родина підлягає розстрілу. Так що тобі, Маріє, пора йти до попа і посповідатися в усіх своїх гріхах!

— Таж нема в майстерні комсомольців, — озвалася пополотніла мати, — а підлий Підошва вигадує казна-що!

Староста покрутив головою, розгублено посміхнувся:

— Про Підошву не будемо зараз говорити! Який є — таким і буде! Складай, Маріє, поки ще є час, список комсомольців і подавай в старостат!

— Не буду я нічого писати, Юхиме Мартиновичу, — твердо сказала мати, — не стану людей на небезпеку наражати! І нема в майстерні комсомольців!

— Гляди, Маріє,— пригрозив староста, — думай, поки що є час, щоб не довелося себе за лікті кусати. Буде каяття, та не буде вороття. — І вже до Юрка: — Ти, хлопче, залиш нас самих, бо тут мізкувати треба, думати, а ти будеш втручатися, заважати.

Юрко вийшов з хати, зупинився біля відчиненого вікна, прислухався. У хаті говорив староста:

— Я, Маріє, довго терпів, а зараз в мене урвався терпець. Пора витурити з села ваших біженців. Мені й твоя біженка як та кістка поперек горла! Я їй пашпорт видав, а вона мене запроданцем назвала.

— Наговорив хтось на неї! — заступилася мати за Галину Іванівну.

— Ти, Маріє, всіх захищаєш! Хочеш святою бути! Даремно стараєшся! Лила на мене ваша біженка всяку бридоту, посіпакою назвала, виродком, жаднюгою! От! Мені Одарка Глушакова й передала цю розмову.

— Вигадала Одарка! — запевнила старосту мати. — Вона ж на все село відома пліткарка. Гнівається вона на біженку і хоче вас проти неї настроїти. Ви біженці та її дітям життя врятували… Не вірте тій Одарці!

— Мо' й так, — погодився Щупак, — Одарка вміє теревені розводити. Тільки навіщо тобі ці біженці? Хоч убий мене — не розумію. Ніякої пользи від них немає. Даремно харчі витрачаєш. Ти ж подумай своєю мудрою головою — вранці дай, в обід нагодуй, увечері, теж… А ви самі хлібом глевким давитеся. І біженка твоя дурна та нерозумна. Комісарша нікчемна. Ти думаєш, я не бачу, як вона на мене зиркає? Як та рись очима світить. А до всього любить язиком плескати. Якби вона так до роботи бралася, як ляси точити! Не знаєш ти, Маріє, людей! Набралася ти книжної мудрості і живеш нею. А в життя свій розум, свій глузд! Яка тобі вигода від тих біженців? Жени їх в три шиї з хати — і квит.

— Чого це ви, Юхиме Мартиновичу, на наших жильців такий гнів поклали?

— Багато балакає вона!

— Юрка мені жаль, — сказала мати.

— Чому?

— З Лесею, він подружив!

— Подружив! — перекривив матір староста. — Чи не