Читати книгу - "Нескінченна історія"

- Що я повинен зробити? - запитав Атрею рішуче.

- Те ж саме, хлопче, що зробили тут усі інші - просто на твоїх очах. Тобі лише треба кинутися в Ніщо. Та можеш не поспішати: однаково, раніше чи пізніше, тобі доведеться так вчинити, адже невдовзі Ніщо поглине всю Фантазію - всю, дощенту.

Атрею підвівся.

Ґморк помітив, що хлопець затремтів усім тілом. Але оскільки вовкулака не знав справжньої причини страху Ат­рею, то, щоби заспокоїти його, сказав:

- Не бійся, це зовсім не боляче.

- Я тремчу не від страху, - відповів Атрею. - Ніколи б не подумав, що саме тут і завдяки тобі до мене повернеться надія.

Ґморкові очі звузилися і зажевріли, немов два зелені місяці.

- Не знаю, що саме ти замислив, але для надії у тебе немає жодних підстав. У людському світі ти вже не будеш тим, ким є тут. Якраз у цьому і полягає ота таємниця, якої ніхто у Фантазії не знає і знати не може.

Почувши це, Атрею завмер, руки йому безвладно опус­тилися.

- Ким я там буду? - благально запитав він. - Відкрий мені таємницю!

Ґморк довго мовчав. Він лежав і не ворушився.

Атрею вже почав боятися, що ніколи не дістане відпові­ді нй це своє запитання, але нарешті вовкулака важко зі­тхнув, а тоді заговорив хрипким голосом:

- За кого ти мене, хлопче, маєш? Невже за свого прия­теля? Стережися! Балакаючи з тобою, я убиваю час. Одначе ти вже не в змозі від мене піти. Я втримую тебе коло себе надією. Але поки я говорю, Ніщо насуваєтеся на Місто- Примару, облягаючи його з усіх боків. Незабаром піти звід­си буде вже неможливо. Тоді тобі кінець. Що ж, раз ти так довго мене слухаєш, то вже прийняв якесь рішення. Але ж іще не пізно втекти!

Безжальний вищир Ґморкової пащеки став іще безжа­льнішим. Атрею тільки мить повагався, а тоді прошепотів:

- Відкрий мені таємницю! Ким я там буду?

І знову Ґморк довго не відповідав. Його дихання зроби­лося клекітким і переривчастим. Зненацька він звівся. Те­пер перевертень сидів, опираючись на передні лапи, тож Атрею, щоби розмовляти з ним, довелося високо задирати голову. Лише тепер хлопець побачив, який надзвичайно великий і неймовірно страшний його співрозмовник. Коли вовкулака заговорив знову, його голос прозвучав дуже хри­пко.

- Ти бачив Ніщо, хлопче?

- Так, і не раз.

- І як воно виглядає?

- Ніяк. Тобто так, ніби ти раптом перестав бачити.

- Ну, гаразд. Отож коли вас, фантазян, торкається Ні­що, ви, потрапляючи у світ людей, самі стаєте переносни­ками заразної недуги. Від цієї хвороби люди немовби сліп­нуть, так що перестають розрізняти явне і уявне. І знаєш, як тоді вони вас називають?

- Ні, - прошепотів Атрею.

- Брехнями! - гаркнув Ґморк.

Атрею похитав головою. Він страшенно зблід.

- Не може бути!

Спостерігаючи за тим, як налякався Атрею, Ґморк роз­кошував. Ця розмова бавила його. Тож він продовжив:

- Ким ти там будеш, питаєш? А ким ти є тут? Хто ви такі - ви, істоти Фантазії? Ви - суцільна вигадка, сниво, маячня в царині поезії, персонажі нескінченної історії. Не­вже ти думаєш, що ти реальний, хлопче? Ну гаразд, тут, у твоєму світі, у Фантазії, ти справді існуєш. Але коли прой­деш крізь Ніщо, то перестанеш існувати. Перестанеш бути собою. Змінишся до невпізнання. Опинишся в іншому сві­ті. Там такі, як ти, вже не подібні на себе, анітрохи не поді­бні. У світ людей ви приносите ілюзію і оману. Ану, спро- буй-но лише вгадати, хлопче, що станеться з мешканцями Міста-Примари, які кинулися в Ніщо?

- Не знаю, - промимрив Атрею.

- Вони перетворяться на божевільні, настирливі ідеї у головах людей, на лихі думки, на страх - там, де насправді нема чого боятися, на непереборне, хворобливе жадання речей, на відчай там, де для відчаю нема жодних підстав.

- І так буде з усіма нами? - вжахнувся Атрею.

- Ні, - відказав Ґморк, - адже існує багато різновидів божевілля і засліплення. Усе залежить від того, якими ви є тут. А відтак там ви станете привабливими чи огидними, дурними чи розумними брехнями.

- А я? - ще наполегливіше допитувався Атрею. - Ким стану я?

Ґморк вишкірився.

- Оцього я тобі не скажу, хлопче. Сам побачиш. Чи, радше, не побачиш, тому що тоді вже не будеш собою.

Атрею замовк, і тільки дивився на вовкулаку широко розкритими очима.

Ґморк правив своєї:

- Тому-то люди вас так ненавидять, так бояться. їх ля­кає Фантазія і все, що звідти походить. Вони хочуть позбу­тися Фантазії. Та при цьому вони не усвідомлюють, що цим лише примножують лавину брехні, яка невпинно вилива­ється у світ людей. Потік істот, які народилися і жили у Фантазії, а тепер змінилися до невпізнання, змушені про­вадити фальшиве існування, неначе живі трупи, отруюючи людські душі смородом гниття, трутизною розпаду, - цей потік весь час тільки збільшується. Та люди цього не усві­домлюють. Хіба ж це не смішно?

- Невже не залишилося нікого, - тихо запитав Атрею, - хто б нас не ненавидів і не боявся?

- Принаймні я таких людей не знаю, - сказав Ґморк, - що, зрештою, зовсім не дивно, бо ж це ви самі, опиняючись там, робите все можливе для того, аби люди повірили, бу­цімто Фантазії не існує.

- Буцімто Фантазії не існує? - ошелешено повторив Атрею.

- Певне що так, хлопче. - відповів Ґморк. - І, по суті, якраз це найважливіше. Ти здивований? Адже доки люди думають, що Фантазії не існує, їм і на гадку не спадає наві­датися до вас. І цим усе сказано. Бо коли люди не можуть бачити вас у вашій істинній, справжній подобі - тому що самими собою ви є тільки тут, у Фантазії, а не у Зовніш­ньому Світі, - вони підпадають під владу своїх страхів та ілюзій, і тоді з людством можна робити все, що завгодно.

- Як то - все, що завгодно?

- Геть усе. Ви ж бо маєте над людьми велику владу. І таку ж велику владу над людьми має брехня. Тому що лю­ди, хлопче, живуть уявленнями, які самі ж витворюють. А уявленнями можна керувати і крутити. Отож ця брехня, джерело влади над людьми, - єдине, що має значення. Саме тому я завжди стояв на боці влади, я служив їй, намагався бути до неї причетним, щоби й