Читати книгу - "Пес Баскервілів"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Навряд, оскільки я пам'ятаю, на жодній частині цього одягу не було ніяких ознак.
— Це щастя для нього і, по суті, щастя для всіх вас, бо всі ви в цій справі чинили протизаконно. Я навіть сумніваюсь, чи не мушу я, як сумлінний слідець, насамперед арештувати всіх пожильців цього дому. Донесення Ватсона — вельми доказові документи.
— Але розкажіть про вашу справу, — попросив Генрі. — Чи розібрались ви хоч трохи в цій плутанині? Щодо Ватсона й мене, то мені здається, що ми нічого не дізнались од того часу, як приїхали.
— Я гадаю, що незабаром зможу з’ясувати вам усе. Справа ця надзвичайно трудна і складна. Лишається ще кілька пунктів, які треба висвітлити, але ми цього вже досягаємо.
— Мабуть, Ватсон казав вам, що ми чули пса на болоті, і я можу присягтись, що тут річ не в самім забобоні. Я мав справу з собаками за свою бутність в Америці, і коли чую гавкання, то пізнаю, що це гавкання собаки. Коли вам пощастить надіти намордник на цього пса й посадити його на ланцюг, то я скажу, що ви найбільший слідець від самого створення світу.
— Сподіваюсь, що я надіну на нього намордник і посаджу його на ланцюг, коли ви не відмовитесь допомогти мені.
— Я зроблю все, хоч би що ви наказали мені.
— Чудово, я вас також попрошу робити все, не питаючи про причини.
— Зроблю, як ви забажаєте.
— Коли ви будете так робити, то я вважаю, що всі шанси за те, що наша невеличка задача незабаром матиме розв'язання. Я не маю сумніву.
Він раптом замовк і почав пильно дивитися поверх моєї голови. Світло лямпи просто падало йому на обличчя, і воно було таке напружене й нерухоме, що його можна було вважати за клясичне різьблення, втілення енергії й чекання.
— В чому річ? — гукнули ми обидва.
Я бачив, як Голмз опустив очі, як він хотів перебороти почуття, що його схвилювало. Обличчя його було поважне, але очі палали радісно.
— Даруйте захоплення знавцеві, — сказав він, показуючи рукою на лінію портретів, що вкривали протилежну стіну. — Ватсон не хоче припустити, що я розуміюсь на мистецтві, але це просто його заздрість внаслідок несхожості наших поглядів на цей об’єкт. Ну, а ця колекція портретів воістину чудова.
— Я дуже радий, що ви так вважаєте, — сказав сер Генрі, дивлячись трохи здивовано на мого приятеля. — Я не маю претензій на достатнє розуміння мистецтва і краще б оцінив коня або бичка, ніж картину. Я не знав, що ви маєте й на це час.
— Коли я бачу будь — що гарне, то й я оцінюю його. А тепер я бачу щось гарне. Закладаюсь, що ця жінка в блакитній шовковій сукні — робота Кнелера, а товстий чоловік у перуці — Рейнолдса. Це все, мабуть, родинні портрети?
— Так, усі без винятку.
- І ви знаєте їхні імена?
— Барімор проказував мені їх. Я вважаю, що добре вивчив їх.
— Хто цей чоловік з підзорною трубою?
— Це Баскервіль — моряк, що служив за Роднея у Вест Індії. Чоловік у синьому камзолі з сувоєм паперів, сер Вільям Баскервіль, що був головою комітетів у палаті громадян за Пітта.
— А цей верхівець проти мене в чорному оксамитному камзолі з коронковим мереживом?
— О, з цим ви маєте право познайомитись. Це причина всього лиха — лукавий Гюґо, що через нього постав пес Баскервілів.
Я дивився на портрет з цікавістю, з деяким здивуванням.
— Боже мій, — вигукнув Голмз. — Він здається спокійним і досить лагідним чоловіком, але я певен, що з очей його виглядав диявол. Я уявляв його собі людиною кремезнішою і з більш розбійницькою зовнішністю.
— Але не може бути жодного сумніву в дійсності цього пор- третра, бо ім’я й рік‑1647 — написані на зворотній стороні полотна.
Після цього Голмз дуже мало говорив, але портрет старого катюги ніби прикував його до себе, і протягом цілої вечері він не зводив з нього очей. Тільки пізніше, коли сер Генрі пішов у свою спальню, я міг простежити напрям думок свого приятеля. Він вернувся зі мною в їдальню із свічкою в руці і став тримати її біля самісінького портрета, вицвілого від часу.
— Чи бачите ви тут що — небудь? Я подивився на широкого бриля з пером, на кучері, на облямоване ними вузьке суворе обличчя. Зовнішність була зовсім не груба, але жорстка й сувора, з суворо окресленими тонкими губами й холодними, суворими очима.
— Чи похожий він на кого — не- будь з ваших знайомих?
— Щось коло підборіддя нагадує сер Генрі.
— Так, ви масте рацію, тут є деякий натяк. Але чекайте. — Він став на стілець і, тримаючи свічку в лівій руці, заокруглив праву так. щоб закрити нею широкого бриля й довгі кучері.
— Що ж це! — вигукнув я здивовано.
З рамки глянуло на мене обличчя Стейплтона.
— Ага! Бачите тепер. Очі мої звикли розглядати обличчя, а не їхню оздобу. Перша якість дослідника злочинів це вміння пізнавати людину крізь його маскарадний стрій.
— Але це дивно. Цей портрет ніби списано з нього.
— Так, це цікавий зразок атавізму, і тут його виявлено не тільки фізичною, але й духовною стороною. Наш молодець — Баскервіль.
Це очевидно.
— Зі сподіванками на спадщину?
— Саме так. Цей портрет дав нам одну з найважливіших ланок, яких бракувало. Ми тримаємо його в руках, Ватсоне, і присягаюсь, що ще до завтрашнього вечора він буде так само безпорадно борсатися в нашій сітці, як його метелики. Шпилька, корок і карточка — от і новий екземпляр для нашої колекції на Бейкер Стріт.
Сказавши це, Голмз зареготав. Не часто
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пес Баскервілів», після закриття браузера.