Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Коло Елу 📚 - Українською

Читати книгу - "Коло Елу"

289
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Коло Елу" автора Андрій Цінцірук. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 38 39
Перейти на сторінку:

Правда, і в ці часи відбувалися події, які не вкладалися в голову й показували, що справжні зміни будуть нескоро. Одного дня Ольга прийшла додому заплакана, на материне запитання, що трапилося, кинула на стіл невелику брошурку. Ганна-Софія взяла її до рук і, розгорнувши, побачила, що це невелика збірка віршів Василя Стуса. Донька вже неодноразову приносила збірки поезій та прози самвидаву, і жінки тихцем на кухні зачитувалися ними до пізньої ночі.

Василь Стус був одним з улюблених поетів їхньої сім’ї.

– Що трапилося? – спантеличено запитала мати.

– Він помер, його вбили. – По обличчю доньки знову потекли сльози.

Важко повірити, але це сталося на початку вересня 1985 року. Саме тоді, коли починався новий виток часу, коли люди усвідомлювали себе українцями, коли навколо здіймався дух свободи, тоталітарна система проковтнула свою чергову жертву. Усі тоді думали, що останню. З’ясувалося, що це далеко не так: її кривава паща й тепер, майже тридцять років потому, знищує наших найкращих синів. Ще дотепер пам’ять Ганни-Софії зберегла вірш, який найбільше її вразив. Жінка тихенько прошепотіла:

Цей корабель виготовили з людських тіл. Геть усе: палуба, трюм, щогли I навіть машинне відділення. Морока була з обшивкою — особливо погано держали воду місця, де попадалися людські голови. Коли утворювалася потужна водотеча, діру затикали кимось з екіпажу, в той час як решта шукала щасливої пристані у відкритому морі.

Ганна-Софія крадькома роззирнулася довкола, чи, бува, хтось не помітив її дивної поведінки. Та нікому не було діла до старенької жінки, що бурмотіла щось собі під ніс.

З часом відбулися зміни і в їхньому особистому житті. Ольга несподівано вийшла заміж. Ганна-Софія від швидкості подій не могла прийти до тями. Одного вечора донька прийшла з роботи й повідомила матір:

– Ми з Павлом занесли заяву.

– Яку заяву? – спантеличено перепитала мати.

– У РАГС, ми одружуємося, – сказала Ольга й додала: – Так уже потрібно.

Ганна-Софія бачила Павла кілька разів: він приходив до них. Не могла сказати про нього щось погане. Ніби й робив усе, як заведено, приділяв багато уваги Ользі. Завжди одягнений вишукано, приносив букети квітів. Та було в ньому щось неприємне. Та й у своїй уяві Ганна-Софія не бачила їх разом. Вона завжди згадувала, як уперше побачила Вірусю й Романа разом. Вони тоді були ще студентами, дітьми, та одразу уявлялося, що вони одне ціле.

Весілля не влаштовували, молодята тільки розписалися. Та все сталося, як і передбачала Ганна-Софія. Менш ніж за рік подружжя розлучилося. Як це модно казати, не зійшлися характерами. З часом з’ясувалося, чому було так конче треба одружуватися. Ольга невдовзі народила сина й дотрималась обіцянки, назвавши його Дмитром. Ганна-Софія жодним словом не дорікнула Ользі. А Павла вони більше ніколи не бачили. Хоча жінка ще не раз згадувала його. Ні, не зі злом. Була вдячна за внука. Вона повністю присвятила себе малому. Передала йому все, що мала: час, знання, життєвий досвід та мудрість. Дмитрик надихнув її на подальше життя, і вона не раз думала про те, що, якби не він, не дожила б до своїх років. Що там сказати, вона ним жила. Ольга спочатку навіть трохи ревнувала сина до матері. Та зрештою, побачивши, що це йде обом на користь, заспокоїлася.

Та час ішов, і сталася подія, на яку всі очікували. Україна нарешті стала незалежною. Зараз можна сперечатися щодо проблем у нашій країні, та факт проголошення незалежності був і залишається для неї, Ганни-Софії, чимось надреальним і святим.

На той час жінка вже прожила досить довге життя, бачила, скільки людей склали голови, виборюючи українську незалежність. Хто, як не вона, розумів її ціну? Не раз шкодувала, що до цього часу не дожили її батько, Дмитро, бабця Віра, тітка Ольга з чоловіком та багато інших.

Ольга виконала ще одну свою обіцянку, про яку Ганна-Софія вже й не пам’ятала, – вступила на історичний факультет. На заочне відділення. Донька працювала й навчалася. Це в неї виходило дуже добре: Ольга, як завжди, була відмінницею. Після отримання диплома її запросили навчатися далі. З часом вона захистила кандидатську дисертацію, почала часто їздити за кордон на різні наукові конференції. За кордоном й познайомилась зі своїм другим чоловіком, Северином. Він був українцем, мешкав у Канаді. Колись його батьки вимушено покинули Батьківщину. Северин на кілька років приїжджав жити у Львів. Він виявився чудовим чоловіком, ставився до Дмитра як до рідного сина. Хлопець також прихилився до нього. З часом сім’я вирішила переїхати в Канаду, тому що там окреслювалися гарні перспективи. Та й Дмитрові хотіли дати добру освіту.

Однак вийшло інакше. Хлопець не пробув у Канаді й року та повернувся до Львова. Як пояснював пізніше бабусі, не може він прижитися на чужій землі, не може бути так далеко від Львова й від неї. Ганна-Софія вдавано гнівалася, та в душі була вдячна йому за цей вчинок. Жінка дуже сумувала за внуком.

Трамвай саме проїжджав повз головний корпус «Політехніки». Жінка згадала, як вона вперше прийшла сюди з внуком

1 ... 38 39
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Коло Елу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Коло Елу"