Читати книгу - "Сонячна магія"

Той гном, що замовляв пісню, хрипким баском спитав:

— Ти на що натякаєш?

Він зліз зі стільця, прошкандибав до них і звернувся до Кукси:

— Можна?

— Давай, — дозволила вона.

Гном сів поруч.

— У тості твого приятеля був якийсь натяк? — гном пильно глянув їй у вічі.

Бобрик накивав на нього пальцем:

— Ніякого натяку, приятелю.

— Невже? — гном підозріло оглянув їх. — А чому ви сидите тут самі, без дорослих?

— А ви чому сидите без дорослих? — не здавався хлопчисько, та Проноза під столом штовхнула його ногою.

— А ми й самі дорослі, — на цей раз гном уже не образився.

— А я акса, — нарешті Проноза вирішила, що настав час відрекомендуватися.

— Ну, тоді зрозуміло. Мене звуть Здорованем. Пересідайте до нас, — запропонував гном.

— А що? — зрадів Бобрик. — З-за нашого столу — за ваш стіл!

Цей жарт викликав вибух реготу в Здорованя та шістьох його друзів. Кукса трохи поморщилася і відмовилась.

— Дякую, але нам дуже рано вставати.

— Шкода, — щиро засмутився Здоровань і почав злазити з високого стільця. — Ну, вибачте. Ми тут відпочиваємо перед відплиттям.

— Яким відплиттям? — в один голос запитали Кукса й Бобрик.

Перед дверима ратуші чергувало троє стражів порядку в одностроях зі сріблястої тканини зі знаками у вигляді луски, що робила їх схожими на окунів з ногами й руками. У місті стражів порядку, до речі, так і називали — окуні. Вони були озброєні короткими важкими піками, на шиї носили шнурки зі свистками.

Багатий одяг вечірнього гостя викликав у них пошану, тому старший окунь відкашлявся, перш ніж запитати:

— Чого бажаєте?

— Бажаю поговорити з мером, — гордовито відповів чаклун, — у терміновій справі, в надзвичайно терміновій.

Окунь підозріло його оглянув і пробурчав:

— Що це за термінова справа, коли вже північ незабаром? Приходьте завтра.

— Справа стосується друїдів Лімбо. Друїдів, ти чуєш, що я кажу? І якщо мер довідається, що ви не дозволили мені повідомити йому про надзвичайно важливі речі, як гадаєте, скільки після цього ви ще залишитеся на такій роботі, скільки? — Мармадук поманив стража порядку пальцем, і коли той нахилився до нього, тихо й вагомо додав: — Небезпека загрожує всьому, всьому містові!

Окунь наморщив чоло, поворушив бровами й нарешті зважився:

— Гаразд, ідіть за мною.

Вони проминули хол із високою стелею та колонами, прикрашеними орнаментом у вигляді риб, зійшли широкими мармуровими сходами і зупинилися перед масивними дверима. Біля них чергували ще двоє стражів порядку з піками напереваги. Старший окунь звернувся до чаклуна:

— Почекайте тут.

Він постукав, відчинив двері й зазирнув усередину. З кімнати почулися здавлені, як здалося Мармадуку, злякані вигуки. Окунь зник усередині й причинив за собою двері. Мармадук чекав, а стражі порядку свердлили його недобрими поглядами. Нарешті двері відчинилися, окунь вистромив голову в коридор і запросив:

— Заходьте.

Чаклун побачив просторий кабінет з безліччю шаф уздовж стін та великим письмовим столом темного дерева. Стіл весь був завалений паперами, ще там стояв чорнильний набір і кілька брудних чашок із блюдечками.

Із-за столу обережно визирав чоловічок, який здався чаклунові невисоким і товстеньким. Він був нібито схожий на начальника порту, тільки мав кругле й червоне обличчя.

— Ви хто? — писнув Паллад Уловський.

Старший окунь зупинився біля столу й пограв своїм списом. Вигляд при цьому мав дуже багатозначний, демонструючи, що він напоготові й не дозволить заподіяти улюбленому меру ніякої шкоди.

— Мармадук Синій, — уже вкотре за сьогодні відрекомендувався чаклун. — Так, Синій. Придворний маг міста-держави Літона. До нас потрапили надзвичайно важливі відомості, тому я поспішаю донести їх до вашого, е…

— Що, аж із самого Літона? — мер, здається, вже трохи оговтався від переляку й вийшов із-за столу.