Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Вересові меди 📚 - Українською

Читати книгу - "Вересові меди"

282
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вересові меди" автора Надія Павлівна Гуменюк. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 37 38 39 ... 95
Перейти на сторінку:
яка втрата! – равин чомусь зовсім не здивований, але хапається руками за ярмулку на голові, театрально закочує, а тоді заплющує очі – Шолом-Алейхем помер… А скільки цей великий чоловік міг ще створити. Тепер на ідиш ніхто так не пише. Таки ніхто. Ви згідні зі мною, пане Загурський?

– Холєра ясна! Та Шолом-Алейхем помер ще в шістнадцятому році, коли світова війна йшла, – не витримує такого невігластва Загурський. – Але я з вами згідний, превелебний, що так уже ніхто не пише. Тільки ж і ви, ребе, погодьтеся, що на сцені у цих краях теж ніхто не говорить на ідиш. Тільки ми. І ми, тільки ми, ребе Нохуме, покажемо вам «Тев’є-молочника». Самого Шолом-Алейхема! На ідиш! Та вже за це…

– Двадцять п’ять! – равин неохоче забирає долоню з тонкопалої руки Загурського.

– Двадцять п’ять? Холєра ясна! Це ж ціла чвертка від усієї виручки. Бійтеся Бога, превелебний! Що ж нам останеться? Та ви подивіться на цю красу! Які очі! Які коси! Який стан! – Загурський показує на Дану, яка тихенько сидить у кутку і спостерігає за торгом. – Встань, дитинко, пройдися. Ви бачите, як вона ходить? Ви бачите? Яка постава! Яка грація! Який шик! Багато ви таких зустрічали, превелебний? Таку красу оберігати треба, як трояндочку в оранжереї. А вона сьогодні ще й ріски в роті не мала. Скажи, дитинко, – ти ж сьогодні ще нічого не їла?

Дана ствердно киває головою.

– Ну от! От! Холєра ясна! Бідна дівчинка навіть говорити не може. Ще отак день-два…Та вона ж зів’яне, як квіточка без дощу. А це талант! Це, можна сказати, золотий самородок з народу, золотий фонд нашого театру.

– Ривко! – гукає равин. – А покажи-но панові Загурському наш золотий фонд. Веди сюди весь кагал[60].

Мабуть, Ривка весь цей час стояла за дверима і підслуховувала, бо вони миттю розчахнулися, в другій кімнаті почувся якийсь тупіт, шарварок і на порозі хутко появилася вервечка з п’яти чорнявих гостроносеньких дівчат. Вони вишикувалися за зростом – від найвищої до найнижчої – і втупили свої допитливі погляди в гостей.

– Сара. Ребека. Хама. Майя. Голда.

Равин називає імена, а дівчата роблять щось схоже на кніксен. Чи всі вони равинові доньки, чи превелебний також підготував до цієї зустрічі свій спектакль і «позичив» когось, щоб дівчат було рівно п’ять – як у Тев’є- молочника? Все може бути. Ян Загурський якусь мить мовчить, тільки переводить ошелешений погляд із пшенично-золотавої Дани на смаглявих і чорнооких нащадків Ривки і Нохума.

– Згоден на дванадцять, – зітхає зрештою.

– Ви мене без ножа ріжете, пане Загурський! – схопився на ноги Нохум. – Вісімнадцять. І ні процента менше. Ви ж бачили – у мене аж п’ять таких золоток, як ваша одна.

– Одна? Бійтея Бога, ребе! Та в мене ціла трупа! А в трупі ще десяток таких. Ну, може, не зовсім таких, але то дуже гарні актриси, дуже гарні. А актори які! – Загурський прицмокнув. – Ви ж знаєте, ребе, Ян Загурський не бере в театр кого-небудь, тільки найкращих. І всі вони хочуть їсти, всі хочуть пристойно одягатися, всім їм треба платити пеньонзи[61]. А ще ж декорації, костюми, ночівки, переїзди… Ви знаєте, превелебний, скільки обходиться переїзд мого кагалу від Варшави до Тарнополя або від Лодзя до Луцька? А ви знаєте, скільки я плачу за те, щоб він тільки одну ніч переночував у готелі? Краще вам того не знати, холєра ясна! Бо нащо вам мій клопіт.

– Таки так, – погоджується равин. – Таки так, пане Загурський. Як я вас розумію! О, як я вас розумію! Театр – то великий клопіт, дуже-дуже великий. Я б собі такого ніколи не побажав. Правда, Ривко? Але режисерові – режисерове, а равинові – равинове. А ґешефт є ґешефт. Самі подумайте: от якби ви ще й агента в театрі тримали, щоб він вам організовував виступи? Скільки б то ще і йому довелося платити? Вай-вей! А я вам зроблю всю роботу за агента – знайду, загітую і приведу до вас публіку. І яку публіку! М-м-м – ух! Пальчики оближеш! Та вона вам такі овації влаштує, що Шолом-Алейхем на тому світі усміхнеться! І що ж ви, пане Загурський, пропонуєте мені за це? Що? Такий мізер, що з мене й кури в курнику до ранку будуть сміятися. Але хай уже. Я єврей не жадібний. І тому тільки з великої поваги до вас і до знаменитого Шолом-Алейхема – сімнадцять.

Ще з півгодини вони змагаються, тепер уже за кожен відсоток, за кожних піввідсотка. І нарешті сходяться на п’ятнадцяти. Обидва незадоволені, але обом це вигідно.

Театр Яна Загурського має право мандрувати містами і селами Білостоцького, Лодзинського, Новогродського, Варшавського, Тарнопільського, Віленського і Волинського воєводств. Саме таку територію ще п’ятнадцять років тому визначило для нього Міністерство внутрішніх справ Польщі, яке на основі першого і другого артикулів спеціальної декларації про видовища, і дало Загурському дозвіл на створення власного мандрівного театру.

Зареєструвати такий колектив – справа нехитра. А от щоб він вижив і тримався на плаву вже стільки років, третини батьківського спадку виявилося замало. Стартовий капітал хутко пішов, як вода у пісок. Треба заробляти свої гроші, постійно заробляти. І тут уже режисерського таланту й амбіцій Яна Загурського та одержимості підібраних ним акторів замало. Тут уже більшу роль грає чіпкість, вміння крутитися, дипломатичність і навіть хитрість Яна Загурського, у якому здібності і діловитість змішалися у тих же пропорціях, що й польська та єврейська кров. Він у своєму театрі – і директор, і адміністратор, і режисер, і актор, і бухгалтер, і антрепренер, і навіть перекладач.

Без перекладача ніяк

1 ... 37 38 39 ... 95
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вересові меди», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вересові меди"