Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Твоя Марія... і Кіб 📚 - Українською

Читати книгу - "Твоя Марія... і Кіб"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Твоя Марія... і Кіб" автора Аліна Миколаївна Болото. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 37 38 39 ... 56
Перейти на сторінку:
би — якийсь молокосос запросто втопив дорогоцінний прилад і після цього ще напрошується в гості. Гаразд, досить про це. Коли ж ти знайдеш час відповісти?“

Даруа Ватіш встромив касету в поштове відділення домашнього зв’язківця й натис кнопку „передача“. Чергове послання пішло в ефір, щоб через підсилювач космодрому помчати до приймачів автоматичного супутника, а потім далі, поки не досягне борта „Яраля“, де б той не був.

19

— Ілко!

Вона так на мене глянула, ніби раптом озвалося порожнє місце.

—  Ілко, ваш найдорогоцінніший дядечко звелів вам супроводити мене до Великого болота на предмет пошуку залишків „бабки“.

Якби вона зчинила лемент, сказала, що їй не подобається мій ніс, що ходити по лісі разом з бурлаками небезпечно — я не був би надто здивований. Стосунки наші останнім часом зробили різкий ухил у бік погіршення. Однак Ілка відразу почала готуватися до походу і всю свою увагу зосередила на запасах продовольства.

—  Ілко, я хотів би, щоб мені повернули випромінювач.

Отут уперше в її погляді з’явився сумнів:

— Краль дозволив вам узяти випромінювач?

— Ні, але…

— Доведеться обійтися „хлопавками“: на користування випромінювачем потрібен спеціальний дозвіл „спокійних“.

20

Вони йшли стежкою, розкислою від дощу, й кожен думав про своє.

Ілка: „Вчора ляпаки підкопалися під центральний пагорб і понівечили чотири кущі абааля. Краль обіцяв поставити самостріли. Абааль він любить до фанатизму, здатен плазувати навколішки круг найменшої кволої стеблини, до небес звеличувати родючість Капариди, данину службі експерта продукції віддає з болем у серці, а найбезпечніша тварина для нього — ворог смертельний. Чому? Що таке чотири кущі в порівнянні з цілою плантацією? Ляпак не може шкодити свідомо, його так природа запрограмувала, навіщо ж рвати його на шмаття? Тому що абааль кращий за все інше? До чого тоді взагалі всі розмови про любов до природи? Кузенам усі вуха проторочив про щастя жити на Капариді. Хлоп’ят уже судомить від згадки про любов до природи.

Знову цей пілот спотикається. Чого вони хочуть від нього? Краль танцює довкола, мало порошинки не здмухує. Невже „спокійні“ й справді вирішили вмовити його залишитися на Капариді? Навіщо? Втім, він швидко акліматизується. Юккаго казав, він мало не підстрелив когось із племені. Добре, що стріляє, як я на мобілі їжджу. Так, для повного щастя нам тільки цього чужинця бракувало. „Спокійні“ й без того круг плантації в’ються, а тепер взагалі спокою не буде. Краще б Юккаго переніс селище подалі від боліт“.

Ватіш: „Ідіотське становище. Навіщо я погодився на цей рейс? Ні, таки не буде з мене пуття! Хіба таких беруть у косморозвідку? Там потрібні хвацькі парубки, такі, як Федри: раз-раз — і все гаразд.

Ілка вовченям позирає, а за що? Хіба тільки…“

Попереду виник силует звіра! Коротка чорна шерсть, маленька голова на грубій шиї, пара величезних сірих очей. Ватіш зірвав з плеча „хлопавку“, але добрячий штурхан у спину змусив його зупинитися. Ілка швидко вимовила кілька слів (якщо можна назвати словами каскад свистячих звуків), і чорна колода безшелесно пірнула в зарості.

— Ходімо.

— Що ти йому сказала?

Ілка підвела здивований погляд:

— Це ж уль!

— Ну то й що?

— Про що можна розмовляти з улями?

— Звідки мені знати, про що прийнято розмовляти з улями, але ж ти щось йому сказала?

— Веліла забиратися.

Ватіш недовірливо мгукнув:

—  І ти впевнена в порядності його намірів?

— Не більше, ніж у порядності твоїх. Якщо боїшся нападу, краще повернутися.

Ватіш мовчки проковтнув образу. Хоча язик у нього й свербів, загострювати ситуацію не хотілося. Ілка знову пішла вперед, змушуючи його ухилятися від зачеплених гілок, і мокнути від рясної роси, яку збивала. Ще раз їх зупинив товстий рожевий хробак, що саме перетинав стежину, і Дар змушений був чекати, поки слизька тварюка не сховається в печерці між коренів дерева з багатьма кронами.

Незабаром дісталися до плантації абааля. Жовте стрілоподібне листя ледь прив’яло, хоча в зрошувальних рівчачках невпинно струменіла вода.

Ватіш: „Білий колір, чорний колір… Тут нема ні білого, ні чорного, тільки м’яко-зелений. Увесь світ у зеленому…“

Ілка: „Улі підстерегли чотирьох охоронців, які поверталися на Об’єкт, і тут-таки, біля стежки, розшматували. Не блукатимуть тепер поночі! Краль сказав: незабаром облава на улів. Тоді простіше випалити весь ліс навкруги — все одно улі повернуться…“

21

Певна річ, на болоті ми нічого не знайшли: „бабка“ тихенько лежала десь і голосу подавати не квапилася.

— Чи є пряма дорога через болото? — поцікавився я, коли ми, сидячи на купині, дожовували обід, який принесли з собою.

— Пряма дорога куди?

— Ну, можна перетнути болото, а не обходити навкруги?

— Звичайно, — здивовано глянула Ілка. — Тільки навіщо?

— А раптом мені схотілося б повернутись таким шляхом…

— Космодром у іншому боці, та ти й не дійдеш.

— Чому?

— Улі з’їдять.

Разом із ввічливим поводженням

1 ... 37 38 39 ... 56
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Твоя Марія... і Кіб», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Твоя Марія... і Кіб"