Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Чигиринський сотник 📚 - Українською

Читати книгу - "Чигиринський сотник"

613
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Чигиринський сотник" автора Леонід Григорович Кононович. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 37 38 39 ... 179
Перейти на сторінку:
надів шапку і шаблю взяв під пахву.

— Та недовго йому на Січі пробувати! Певне, скоро прийдеться рушати нам у дорогу… й сам не знаю куди!

— Може, треба буде щось, то кажи, — озвався Морозенко. — Гроші, коней чи оружжя… все дамо.

Обух подумав.

— Оружжя у нас є, і коні теж… — сказав він нарешті.— А от паперів для проїзду на волость нема!..

— За сим діло не стане, — каже Богун. — Скажу писареві, то виправить вам глейти[35]… Заглянь до мого куріня увечері, то вже й готові будуть. Бувайте здорові, козаки! — І до Михася: — Нехай береже тебе Господь і Матер Божа, Пречиста Лада!

А той уклонився мовчки, та й подалися вони надвір.

— Ну що, — питає характерник, коли вони заїхали у січову браму, — втямив, з ким то ми балакали?

Михась кивнув.

— А певно!

— То з ким?

— Хто ж Морозенка, Богуна та Кривоноса не знає! Се ж перві лицарі на Вкраїні. Не був би я козак, якби за них не чув.

— Як треба буде, то вони завжди у пригоді тобі стануть, — каже характерник. — Бо й вони служать тому ділу, що й ми оце з тобою! Второпав?

— Авжеж, — каже Михась.

— Ну, то начувайся!


Ще здалеку почув його гнідий і так почав плигать, що мало стійло не розвалив.

— Здоров, братіку! — каже Михась.

Заіржав жеребець і давай на радощах за вуха його хапати губами.

— Любить він тебе!.. — кажуть запорожці, що поралися у стайні.

— О, — каже Михась, — ми з ним як брати! Як він уродився, то холодно було у стайні, так унесли його до хати. Я на печі спав, а він коло припічка. Відтоді так він звик до мене, що як не бачить день, то місця собі не знаходить! Ірже і гукає мене, скільки духу вистачить…

Та вичистив зі стійла, напоїв гнідого й вівса йому засипав.

— Бувай, — каже, — здоровий, братику! Та стійло не ламай, а то нам лагодити доведеться.

І подався додому, бо вже й сонце сідало. От виходить він зі стайні, коли ж тут Барабаш наперестріч. Загородив дорогу та й каже:

— Ну що, собачий сину… здоров!

— Здоров, — одвітує йому Михась.

— Щоб тебе кіт поборов! — на те йому Барабаш — та як турне в груди!

— А тебе — кобила… та, що вчора била! — каже йому Михась та як пхне щосили — мордань і заорав носом у гнояку.

Підвівся Барабаш, кізяки обтрусив і каже:

— Хитрий ти! А загадки вмієш одгадувати?

— А що?

— А звичай такий на Січі з давніх-давен ведеться: як прийде хто у кіш записатися, то мусить три загадки одгадати!

— А як не одгадає?

— То дурнем будуть його вважати!

Посміхнувся Михась і каже:

— Добре, загадуй… Тільки так: одну ти загадуєш мені, а другу я тобі. Згода?

Барабаш і зрадів.

— Добре, — каже. — Ану одгадай, собачий сину, що се таке: сидить дівчина в коморі, а коса її надворі?

Зареготався Михась і каже:

— Се для дітлахів загадка… Морква, звісно!

Насупився мордань тоді.

— Ну, — каже, — а тепер ти…

— Червоний маляр, а камінне серце, а винний смак — що воно, га?

Замислився Барабані.

— Їжак? — питає.

— Який їжак, бевзю! — каже йому Михась. — Якщо камінне серце, а винний смак, то їжак тут яким боком тулиться?

— А-а, — вигукнув Барабані,— та се ж вишня! Ти ба, який змисний! Ну тепер я тобі загадую. Їхав Тарахкотінський, заіржав по-кінськи, заговорив по-німецьки, закинув косу по-турецьки… що се таке?

Михась тут і задумався. Що ж воно за Тарахкотінський? Драбиняк чи що? Той теж торохтить, але ж сяя коса… Ага!

— Знаю, — каже.

— І що?

— Вітряк.

Скривився мордань, бо таки то правда було. А Михась уже собі загадує:

— Посеред села виросла

1 ... 37 38 39 ... 179
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чигиринський сотник», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чигиринський сотник"