Читати книгу - "Стійкий принц. Дама-примара"

Певна річ, моя причина Поряд з нею незначна. Я нічим не вирізняюсь З-поміж інших бідаків: Відчуваю той же гнів, Тою ж мукою терзаюсь.

З’являється Король.

Король

Мчав узгір’ям я щодуху, Бо тебе просити хочу, Щоб розважитися трохи Згодивсь до заходу сонця, Дивлячися, як мисливці Тигра облягли.

Дон Фернандо

Сеньйоре, Ти вигадуєш для мене Безліч бавлень і видовищ; Раб вітчизну позабути Може за життя такого.

Король

Раб, що титулом високим Честь своєму пану робить, На обходження поштиве Має право, безумовно

З’являється Дон Хуан.

Дон Хуан

Поспіши мерщій на берег І забачиш ген у морі Найпрекрасніше створіння З тих, що винайшла природа: Це галера християнська Наближається до порту — Онде прапор португальський Гордо майорить на щоглах. Так, вона красива справді, Хоч уся похмура, чорна Водночас мені здається Радісною та сумною. Почуття ці, я гадаю, Пояснити можна просто: Твій полон – причина суму, Та близька жадана воля, І тому вони радіють.

Дон Фернандо

Ні, Хуане, суть не в цьому: Бо якби ж то віщували Посланці мені свободу, То прикрасили б