Книги Українською Мовою » 💙 Еротика » Його жага, Альбіна Яблонська 📚 - Українською

Читати книгу - "Його жага, Альбіна Яблонська"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Його жага" автора Альбіна Яблонська. Жанр книги: 💙 Еротика / 💛 Романтична еротика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 37 38 39 ... 75
Перейти на сторінку:
12.1

Камілла

Моя тремтяча рука повернула слухавку на місце. Розмова була закінчена. Більше я просто не витримаю — не можу це пропустити через себе. Все перетворюється на порочне коло. Я не можу йому розповісти всієї правди, а коли починаю говорити, то все йде під три чорти. Зовсім не за планом. Тут усім командує він, а я лише залежний елемент у цьому танці. У цьому чортовому вульгарному танго з відомим фіналом.

Він мене опанує, навіть якщо на шляху будуть стіни, ґрати, зброя, поліція. Цього звіра ніщо не зупинить. А слухати він мене не збирається. Тільки каже, що трахне. Це все, про що ми говоримо. Він мене хоче. І, найімовірніше, отримає. 

Питання найближчого часу.

І ось телефон знову дзвонить. Знову розривається. А я стою і дивлюся на цей ненависний мені предмет — хочеться взяти його й викинути у вікно.

Я зірвала слухавку з насидженого місця. Хотіла відразу ж покласти її назад, щоб припинити розмову. Але все ж таки набралася трохи сміливості і крикнула:

— Відчепись від мене! Благаю! Більше ніколи сюди не дзвони! Забудь цей номер! Я не дозволяю тобі дзвонити мені!

Мала намір кинути слухавку, але почула раптом голос. І він належав не Марсу. Він був жіночим. 

— Камілла? Це ви? 

Я завмерла. Не могла зрозуміти, хто це дзвонить. Була майже впевнена, що говорю зі своїм сталкером, а насправді ж грубіянила стороннім.

— Хто це?

— Це Дороті, — була відповідь.

— Дороті? 

Я була збентежена. Адже накричала на звичайну жінку. Ту саму, якій відмовила. Вона просила мене допомогти її синові, а я відмовилася бодай щось робити. 

Сумнівалася, відчувала, як гризе сумління. Мене тягнуло до цієї історії. І ось вона дзвонить знову, в такий дивний вечір. 

— Вибачте, що дзвоню так пізно...

— Звідки ви знаєте цей номер?

— Але ж ви його мені самі дали.

— Точно... — терла я втомлено перенісся. — Я була трохи не в собі, вибачте. Я забула, що давала вам свій номер.

— Ви казали, щоб я дзвонила будь-коли, якщо щось станеться з моїм сином. З моїм Роббі...

— А що? Щось сталося? — запитала я з побоюванням.

І мої побоювання підтвердились.

— Сталося, — відповіла жінка. — Мені дуже потрібна ваша допомога. Прямо зараз. Благаю.

Тієї миті мені самій потрібна була допомога. 

Допомагати незнайомим людям — як мені це зробити? Просто вислухати її, дати пораду? Дороті зіткнулася з тим самим, що й моя мама. Із дечим незрозумілим, ненормальним. Її син був незвичайним хлопчиком, а це треба навчитися приймати. Не мріяти все змінити, зробити дитину "звичайною", щоб ніхто не ставив запитань, а саме прийняти людину такою, якою вона є. І полюбити. 

Для цього потрібен міцний емоційний зв'язок. Він виникає тільки в парі з людьми, які тебе люблять. Зі спорідненими душами. А це не завжди можливо — відшукати таку людину... яка готова любити в тобі всі дивацтва. Навіть якщо іноді вони лякають.

— Гаразд, я вас слухаю. Що сталося? 

— Сталося те, що мій син — він каже часом моторошні речі.

— Моторошні речі? — повторила я. — Ви не могли б мені розповісти, навести якийсь приклад...

— Роббі каже, що бачить майбутнє. Я вам про це уже розповідала.

— Так, я пам'ятаю. І я вам сказала, що це можуть бути звичайні дитячі вигадки.

Дороті взяла невелику паузу. Мабуть, не знала, розповідати мені чи ні. Я чула в її голосі сумнів — мати незвичайної дитини сумнівалася, чи варто нам заглиблюватися в проблему, якщо я налаштована скептично.

Але потім вона взяла себе в руки і сказала наступне:

— Спочатку Роббі був звичайним, нічого дивного й лякаючого. Просто тихий сором'язливий хлопчик. Ми з чоловіком любили його так само сильно, як і всіх інших.

— У вас багато дітей?

— Так, Камілло, багато. Ми любимо дітей, любимо виховувати малюків, приділяти їм усю свою увагу. Ми живемо дітьми, розумієте? Вам знайоме це почуття? Адже ви жінка...

Я розімкнула губи, щоб відповісти. Але потрібних слів не знайшлося. Може, я і жінка, але дітей не маю. Мені незнайоме те почуття, про яке говорила Дороті. Я можу лише здогадуватися, як це — мати дитину, піклуватися про неї, переживати за неї, намагатися їй допомогти. Перейматися, якщо з нею щось не так.

— Упевнена, ви маєте гарну сім'ю. Вам дуже пощастило, що чоловік позитивно налаштований на дітей.

— Мій чоловік просто золото. Це правда. Ми з ним прожили у шлюбі вже двадцять років, частина наших дітей уже стали дорослими. Вони закінчили школу, пішли до коледжу. Я вже стала бабусею, дочка народила мені онучку. Але... з Роббі щось не так. Він не такий, як усі. І решту наших дітей це лякає. Ми боїмося, що якось він зробить щось погане. Щось неправильне. 

— Він уже робив щось таке? Ваш молодший син завдає шкоди своїм братам та сестрам?

— Ні, — відповіла Дороті. — Ні, все не так буквально... Але ж вони його бояться.

— Бояться Роббі?

— Так, бояться Роббі.

— Чому? — слухала я уважно. 

Мені було шкода цього хлопчика. Шкода його родину. Вони не знають, що робити. Однолітки бояться, поводяться агресивно. Так буває завжди, якщо ти хоча б чимось вирізняєшся. 

— Якось Роббі сказав мені, що наш пес помре. Йому виповнилося чотири, він просто вечеряв, сидів за кухонним столом та дивився мультик. А потім повернувся до мене і сказав: "Наш Банні помре". 

— Це вас налякало?

— Справа не в тому, що він сказав, Камілло. Справа в тому, що все сталося саме так, як він сказав... Вранці я знайшла собаку мертвим. 

— Думаєте, що це Роббі зробив? Діти у такому віці можуть мати садистські cхильності. Можливо, ваш син дав Банні щось заборонене. Якусь отруту. Щось небезпечне для тварин. Йому могло бути просто цікаво подивитись, що буде.

— Ні, Камілло, ви не зрозуміли мене, — перебивала жінка. — Роббі всю ніч лежав біля мене в ліжку. Він боявся спати у своїй кімнаті. Казав, що бачить жінку. Під деревом. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 37 38 39 ... 75
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Його жага, Альбіна Яблонська», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Його жага, Альбіна Яблонська"