Читати книгу - "Врятувати неможливо забути, Ксенія Мур "

З горем навпіл, ми вляглися на ліжку - чіпати ліжко Адель не стали.  Було тісно і жахливо незручно, але нам необхідно було перебувати якомога ближче одна до одної. Щоб проникнути в мій сон Ділара попередньо наклала кілька заклинань, а я прибрала ментальний щит. Головне, щоб задумане нами вийшло.

 - Зосередься на тому, що тобі потрібно побачити його, в сенсі принца. А то якщо будеш думати про одного гарячого старосту, я побачу всі твої крамольні думки, - хіхікнула Ді. За що я злегка штовхнула її ліктем. - Гаразд-гаразд, мовчу.

Зосередиться. Вдих-видих. Я повертаюся в темряву, незвідану і одночасно таку знайому. Вона огортає моє тіло, проникає в найдальші куточки свідомості. Я хочу почути в ній голос принца, побачити його обличчя. Це зараз найголовніше моє бажання. Адже він просив про допомогу? Я допоможу, я зможу! Мені потрібен тільки час, тільки розмова віч-на-віч.

Вдих-видих. Ще раз, вдих - видих ...

Я відкрила очі і задоволено посміхнулася - вийшло! Я знову тут, навколо мене все та ж темрява, тільки я більше її не боюся. Тиша мене більше не пригнічує, а навпаки, допомагає зосередитися.

 - Ти тут?! - якомога голосніше кричу я.

Відповіді не було. Я крикнула ще раз - результат був той самий.

Я почала нервувати.  Може я щось зробила неправильно? Чи може бути, що заклинання Ділари порушило якийсь баланс? Або, що найстрашніше, з принцом щось трапилося?

У розпачі я впала на коліна і обхопила голову руками. Так і сиділа, похитуючись з боку в бік. Так як же так?! Тільки-тільки зажевріла надія і що тепер?

 - Допоможіть!

Я різко підхопилася на ноги. Так, це він!  Значить ще є шанс, ще не все втрачено.  Зарано я розкисла і впала в зневіру.

 - Говори! Чуєш, продовжуй говорити!  - крикнула я йому і побігла на звук голосу.

Принц кричав щось зовсім нерозбірливе, немов вигукував просто слова, абсолютно не зв'язані між собою. А потім зовсім перейшов на одні звуки. Я бігла до нього так швидко, як тільки могла. І несподівано для себе зауважила, що незважаючи на те, що це сон, мені все одно важко, навіть частково боляче. Виходить, я тут перебуваю за рахунок власної магії?  Астральна проекція?

Зупинившись перевести дух, я виявила, що перебуваю зовсім близько до принца - його голос звучав все голосніше.  Придивилася і зрозуміла, що тут темрява не така густа. Навколо, начебто, щільний туман огорнув печеру або щось схоже на це.

 - Гей, ти як мене чуєш?  - захекавшись вимовила я. - Можеш приблизно уявити наскільки далеко я від тебе?

Ноги тряслися, дихання вирівнюватися не хотіло, біль все наростав. Якщо так піде і далі, мене або викине зі сну, або ще гірше! Що може виявитися гірше навіть уявляти не хочу!

 - Ти зовсім поруч, здається, - не голосно вимовив принц, - скажи щось майже пошепки.

 - Щось, - відповіла я. Так, я втомилася і думається мені зараз дуже важко.

 - Я чув тебе.

Це добре, дуже і дуже добре. Його голос звучить десь праворуч. Потрібно витягнути руку і обережно рухатися в цьому напрямку.

 - Як тебе хоч звати? - запитав він.

 - Імміт Лібор, Ваша високість. Або як там правильно Вас величати?

Це було дивно. Я б ніколи не дозволила собі так розмовляти з можливим монархом.  Вплив цього місця такий великий? Але схоже його моя фраза тільки розвеселила, тому що я почула здавлений сміх.

Рукою я натрапила на тверду і холодну поверхню. Це стіна? Треба ж, я думала тут таке собі аморфне ніщо.

 - Я здається вперлася в стіну. Ви поруч?

Я почула сумний подих, провела рукою в тому напрямі і виявила невеликий отвір. Так це ж решітка! Принц замкнений?

 - Я не знаю де я. Коли я засинаю, то відкриваю очі в цій камері, а навколо суцільна темрява і тиша. Вдень я ніби інша людина, яка не пам'ятає, що принц.  А вночі, я не пам'ятаю хто я вдень, навіть імені не пам'ятаю. Це так заплутано, я розумію, але пояснити інакше не можу.

Що нам це дає?  Правильно, зовсім нічого!  Пресвятий їжачок, а я так сподівалася, що буде простіше! Гаразд, будемо працювати з тим, що є.

 - Давно Ви тут? - запитала я, паралельно обмацуючи стіну на предмет дверей. Повинні ж вони бути?!

 - Так, ще з часів тієї страшної ночі.

Бісові двері не бажали знаходитися. Та схоже їх взагалі немає! І як витягнути принца?

Різкий біль пронизав спочатку мою голову, а після і все тіло. Я впала, захрипіла, повітря немов викачали.  Хтось щось кричав, але я не чула, що саме. Все чого мені хотілося, щоб біль нарешті відступила.

 - Іммі, прокидайся зараз же!

Спалах, ментальний ляпас і я різко сідаю у власному ліжку, жадібно хапаючи повітря.

 - Як ти себе почуваєш? - стурбовано зазирала мені в обличчя Ді.

Погано, жахливо, огидно. Але не хочу їй зараз цього говорити. І не можу. Мене бив невеликий озноб, Ділару здається теж. Ми обидві сильно перенервували і злякалися. Навіть дивно, якщо чесно. Я звичайно не холоднокровна, але, щоб ось так панікувати? Для мене це зовсім не характерно.

 - Зараз віддихаюсь і все буде в порядку, - уривчасто відповіла їй.

Сказала і сама собі не повірила, але Ділара здається розслабилася. Вона взяла зі столу якесь зілля і принесла мені.

 - Ось, випий.  Це відновить тебе.  Схоже це був дуже сильний ментальний удар.

На смак зовсім мерзенне вариво, але незважаючи на це, подіяло воно моментально.  Дихання відновилося, біль відступила, залишаючи місце втомі, сонливості і навіть якійсь спустошеності.  Я солодко позіхнула і відчуваючи сильну слабкість опустилася на подушку.

 - Спи, сон більше не повториться сьогодні. Я накинула на тебе заклинання з медичних, щоб сновидінь не було.

 - Дякую! - перш ніж повністю відключиться, промимрила я.