Читати книгу - "Врятувати неможливо забути, Ксенія Мур "

Ді розбудила мене незадовго до сніданку.  Спала я і правда без сновидінь, але вигляд у нас обох був той ще - темні кола під очима, змарнілі обличчя.  Поєднання ментальних практик, очевидно, не дуже сумісне зі сном і відпочинком.  Я навіть на секунду захотіла пропустити сніданок і залишитися в теплому затишному ліжечку і ще трохи подрімати.  Благо розум вчасно нагадав, що на сніданку ми зобов'язані бути - з нами може захотіти переговорити О'Ларс. Та й хлопці напевно стануть нервувати, я б на їх місці точно стала б.

Швидкі водні процедури допомогли прийти в себе і трохи позбутися сонливості.  Підхопивши сумку з навчальним приладдям, ми поспішили до їдальні.

Хлопці вже були там.  Сиділи за столом, пили підбадьорливі напої і тихенько щось обговорювали між собою. По їх пом'ятим обличчям було помітно, що вночі вони теж не виспалися.

 - Доброго ранку, - мляво привіталися ми і практично впали на стільці.

У відповідь хлопці пробурчали щось на зразок «ранок добрим не буває» і запропонували нам теж випити міцної кави.

 - Як все пройшло?  - поцікавився Айт, простягаючи мені чашку.

Перш ніж відповісти я зробила пару ковтків напою. О Боги, благословіть того, хто його придумав! Ммм, як добре!  В голові остаточно прояснилося, можна не побоюючись наговорити дурниць продовжити розмову.

 - Ми з'ясували, що принц десь замкнений.  Але я не виявила в його камері дверей, які можна було б зламати. Може я звичайно погано шукала або не встигла знайти.

 - Їх там і не буде, - перервала мене Ділара. - Місце, куди ти потрапляєш, - ментальний простір. Грубо кажучи, він замкнений всередині власної свідомості і щоб йому допомогти, потрібно знайти його тіло в бадьорому стані та зняти з нього заклинання.

 - Думаєш він під чарами?  - запитала я.

Ді кивнула.

 - Навіть, швидше під прокляттям.

Але продовжити розмову ми не змогли.  Хар кивнув нам на вхід, ми озирнулися і завмерли. У нашому напрямку йшов дуже злий О'Ларс. Ох ти ж їжачок, я його таким навіть в Беллум не бачила! Аж мандраж пішов. Ми щулилися під його поглядом і приготувалися до прилюдної словесної прочуханки.

 - Чекаю вас у себе в кабінеті відразу після занять, - відрізав він і різко розвернувшись пішов.  Ми переглянулися і полегшено видихнули - обійшлося.  Проте, здається, нас очікує пристойна прочуханка, але принаймні за закритими дверима.  Це втішає.

 - Фух, у мене навіть коліна затремтіли, - зареготав Хар і ми теж розсміялися у відповідь.

Пролунав дзвін.  Ми розійшлися кожен по своїх аудиторіях, домовившись зустрітися тут же після занять.

Сьогодні ми розбирали вплив природних явищ, таких як урагани і землетруси, на проведення ритуалів. Зізнатися, мене стало хилити в сон ще до середини заняття, настільки тема була нудною і нецікавою.  Але я вперто боролася з собою і уважно, ну наскільки взагалі в таких обставинах могла, слухала і конспектувала.  Ділара поруч зі мною виглядала не краще, але вона відволікалася іншим способом - малювала на краєчку пергаменту якусь безформену дурницю.

Хропіння з задніх парт пролунало раптово і в тиші аудиторії здалося неймовірно гучним.  А слідом за ним аудиторія вибухнула дружним сміхом студентів.  Бідолаха, я щиро йому співчуваю, судячи з моментально червонівшого обличчя викладача, бути хлопчині піддослідним на всіх найближчих ритуалах. І чомусь з'явилося відчуття, що всі вони будуть пов'язані з природними явищами - блискавками, наприклад. Уявивши це, я тихенько захихотіла і навіть сонливість трошки відступила.

З медитації мене і Ді відпустили, скоріше навіть прогнали. Коли професор Валіос побачила нас, то тут же здогадалася, що ми перестаралися з ментальними практиками.  Вона змусила нас розповісти чим ми напередодні займалися і як довели себе до такого стану. Звичайно, всієї правди ми не розповіли, але навіть деяких фактів було досить для того, щоб обізвати нас ідіотками і відправити в бібліотеку. Нам треба було написати есе з техніки безпеки і усвідомити, чим нам погрожував наш експеримент.

В одному з коридорів біля вікон юрмилися дівчата і трохи повизгували, дивлячись кудись вниз. Зацікавившись, ми теж вирішили подивитися, що ж там таке.

 - Охохо!  - задоволено вигукнула Ді, і я була з нею повністю згодна. Та це ж заняття групи наших друзів - Айта і Хара!

На тренувальному полігоні розгорталося чарівне видовище. І там було від чого закапати слиною! Більшість хлопців роздягнені до пояса, на їх розпалених від вправ тілах, в крапельках поту відбивалося сонце. Вони вишикувалися в шеренгу. Перед ними стояв викладач і судячи з жестикуляції щось їм пояснював.  Потім махнув рукою на центр і з шеренги вийшли двоє - незнайомий мені хлопець і Айтварас.

Я заворожено спостерігала, як Айт знімає сорочку і знову мене обдало хвилею жару.  У нього було чудове тіло!  Навіть з такої відстані я бачила, як грають його накачані м'язи і не могла відірвати погляд.

Ді нахилилася до мене і шепнула:

 - А староста то, до біса гарний! - і лукаво підморгнула.

Від озвучених вголос моїх думок, я мимоволі зашарілася. От же ментальна пронира!

А тим часом хлопці зійшлися в тренувальному спарингу. Милуючись Айтом, його впевненими рухами і реакцією, я не відразу зрозуміла, що на полі відбувається щось дивне.  Противник старости дивно засмикався, різко засвітився і в один момент обернувся в крилатого лева з головою орла. Та це ж грифон! І судячи з реакції професора, цього не було в програмі тренування.

 - Ця звірюка зараз розірве його!  - вигукнула я від переляку.

Але помилилася.  По тілу Айта пробігли сполохи і пропавши у вогненному спалаху, він з'явився знову, тільки зовсім в іншому вигляді.

  - Боги, він дракон! - захоплено видихнула я.

 - Ну так! Тебе хіба не збентежили його очі? - знизавши плечима, відповіла Ді.

Чорна луска виблискувала в променях сонячного світла і переливалася вогняними іскрами.  На голові красувався гострий гребінь червоно-оранжевого кольору.  Він забив крилами і з пащі вирвався потік полум'я.  У відповідь на це, грифон випустив кігті, готуючись до атаки.