Книги Українською Мовою » 💙 Жіночий роман » (не) Колишні, Таня Смолярчук 📚 - Українською

Читати книгу - "(не) Колишні, Таня Смолярчук"

2 561
0
24.10.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "(не) Колишні" автора Таня Смолярчук. Жанр книги: 💙 Жіночий роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 37 38 39 ... 86
Перейти на сторінку:
20.

-Привіт- почуваюся коханкою, яка прагне відбити у Сніжанни чоловіка, хоча це зовсім не так..

-Привіт, заводь цю сплячу красуню прямо по коридору, я покищо постелю- ось так просто йде..

А де ж скандал, ревність..Чи це вже я настільки зіпсована, але саме так би я й вчинила б, а ще мабуть спустила б свою суперницю зі сходів..

Та цього всього немає.Подруга просто йде ніяк не відреагувавши на це недорозуміння.Мені навіть не довелося якось пояснювати цю ситуацію..

Це просто жах.Жах коли все приходить у звичку, коли ти звикаєш до всього і не показуєш своїх істинних почуттів..

Я слухняно рухаюся з Андрієм у завданому напрямку, і за мить з допомогою Сніжанни він тихо і мирно сопе у своєму ліжку..

Я просто не знаю що казати.Мені так соромно, хоча я й нічого поганого не скоїла.Тому вийшовши з кімнати я беру курс на вихід з квартири, щоб не показувати того сорому що вимальовує моє лице.

Але схоже Сніжана сама все розуміє, але й не хоче ось так закінчувати нашу чергову непланову зустріч.

Пам'ятається ми обмінялися номерами телефонів і пообіцяли одна одній неодмінно зателефонувати і зустрітися, але здається на таке не вистачило сміливості ні мені ні їй..

-Вип'єм чогось?- лунає несміливо мені в спину, від чого я здивовано повертаюся..

Я очікувала будь чого але не цього..

-Пам'ятається ти полюбляла вечорами пити ромашковий чай?- продовжує і розтягується у невимушеній посмішці..

-Ти пам'ятаєш?- посміхаюся у відповідь.

-Нічого не міняється- жартома похитує головою, заправляючи пасмо білосніжного волосся за вухо.

Ми обидві направляємося на кухню, і я мовчки спостерігаю за тим як подруга порається на своїй кухні.

Вона дуже простора і вся у білосніжних тонах..Вона абсолютно не губиться у ній і швидко орієнтується де що стоїть, роблю висновки що Сніжанна стала домашньою за період одруження.

Пам'ятається у себе вдома вона не знала де стоїть навіть її улюблена чашка, а все тому що віддає перевагу відвідувати різні кав'ярні, і смакувати напої.Вона найкраще з усіх знала де можна випити чашку смачної кави..

-Як мама?Часто буваєш вдома?- порушує першою нашу тишу, і починає з самого болючого для мене..

Я не спілкуюся з мамою.В останнє напевне зателефонувала, коли народила Настуню.

Тоді вона мене відчитала як малу дитину, звинуватила у неадекватній поведінці.Я почувалася справжнім монстром у її голосі, ледве не вбила вітчима а він між іншим виховав мене, та ще й народила дитину від невідомо кого.

"Яка з тебе мати?Ти ще сама дитина і не вмієш адекватно мислити?"

Це напевно було останньою крихтою, і я просто перервала дзвінок щоб не наговорити багато гадості у відповідь, а за тім і взагалі припинила давати про себе знати.

-Чотири роки- видавлюю з себе похнюпивши ніс у свій чай- ми не спілкуємося..

-Мені так жаль..Це через вітчима так?- Сніжанна сідає поруч і зазирає буквально у саму душу, тільки вона вміла читати мене як розкриту книгу, ця дівчина розуміла мене з півслова..

-Це її вибір.А в мене своє життя, я не жалію, хіба що інколи находять спогади..

-Знаєш, я місяць тому була в місті- обережно розпочинає розмову, напевне зважуючи- і бачила твою маму..

-Справді?І як вона?- підіймаю погляд щоб переконатися у щирості слів Сніжанни, мені дійсно цікаво, але ця впертість і гордість не дають переступити цю межу і зателефонувати.

-Я не буду тебе обманювати, вона змінилася, постаріла чи що..Кажуть вітчима вигнала два роки тому і тепер сама, вона питала про тебе..Я сказала правду, що ми не бачилися давно..

-Ось воно як буває- на очах виступили сльози які я швидко змітаю з лиця щоб не показувати слабкості..-Про доньку згадала..

-Можливо, варто таки поговорити?Впевнена у вас є про що..

-Я подумаю- цими словами Сніжана збила мене з пантелику, скільки разів мені хотілося зірватися і поїхати до мами.

Познайомити з донькою, доказати що я гарна мама, я справді стараюся.Але постійно щось зупиняло, або ж думка про когось..

-Як ти?Чим займалася весь час?- перевожу тему розмови, адже мені не менш цікаво знати все про подругу..

-Хм.Займалася- вона розтягується у нещирій усмішці- бездарно марнувала себе у невдалосу шлюбі- відпиваючи ковток свіжоприготовленного чаю вона неначе заряджається зарядом для подальшої розмови- знаєш, зрозуміла дві речі, насильно милим не будеш, і справжніх друзів не замінити ніким..

-Ти ж так класно фотографувала?Невже закинула?- не добиваю порадами і словами типу я ж казала..

-Фотографувала- знову сміється- востаннє в якомусь парку, навіть не пам'ятаю точно де.Я ходила закавулками і знімала класні моменти пов'язані з людьми, поки мені в об'єктив не попався він з якоюсь дівкою,- вона нервово прикушує губу, і лише я знаю що це означає, так вона зупиняє потік сліз які мають литися з хвилини на хвилину- я тоді думала що в нас все чудово, і тут бац як холодним душом..Я ще довго переглядала це фото, а потім взагалі зненавиділа все що пов'язане з ним..

-Сніжан я не хочу добивати тебе порадами, і лізти у ваше жития, але ти дійсно дуже змінилася.Де поділася та запальна і азартна блондиночка?Я дуже сумувала саме за тою відчайдухою- сміюся згадавши спільні пригоди..

-Знаю..Все знаю Мар'янко.Самій огидно від цього.Тому прийняла для себе важливе рішення.Ми розлучаємося, і я починаю з чистого аркуша, сподіваюся на ньому знайдеться місце для тебе як для найкращої подруги 

-Воно ось тут- вказую на ділянку серця і ми обидві посміхаємося..

-Знаєш, він все ще кохає тебе, всі його такі п'янки, які доводили до втрати свідомості пов'язані з тобою.Хтось сказав що ти вийшла заміж, хтось маєш богатого коханця, і в тому ж дусі, я бачила його після цих слів.Будь який спогад про тебе лишав глибокий шрам на його серці.Дозволь допомогти вам, в знак нашої дружби.

-Ні- я нервово похитую головою, забороняю собі навіть думати про це, будь- який крок поверне нас на початкову стадію стосунків, і все почнеться спочатку, його батьки не дозволять цьому бути, а до того ж тепер ще й з дитиною, вони ніколи не визнають Настуню, а мені потрібно бути сильною заради доньки..- надто багато трапилося, не можливо повернути те що давно згасло, не можливо..

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 37 38 39 ... 86
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «(не) Колишні, Таня Смолярчук», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "(не) Колишні, Таня Смолярчук"