Читати книгу - "Няня для олігарха, Роза Фаєр"

Одним словом,я всією душею намагалася заснути,але мені це не вдалося. Я була заведена і зла,а ще не знала, що мене чекає завтра. Десь через годину я здалася і просто слухала,як цокає годинник. Приблизно в третій годині ночі біля дверей почулися звуки і я прикрила очі,наче сплю. По звукам я зрозуміла, що це Сергій,але далі вдавала з себе сплячу. Думаю, що раз він повернувся,то й далі підтримує нашу з ним ілюзію,а може й не звільнить мене,а я вже тут про море розмріялася.

Скрип ліжка,а далі розмірене дихання на тому кінці ліжка змусили мене розслабитися і нарешті заснути. На диво, присутність Сергія мене не насторожувала,а навпаки. Я відчувала спокій і провалювалася в сон з чистою душею.

Проте,спати довелося недовго. Близько п'ятої години ранку,я почула начебто стогони, від яких повністю проснулася,в пошуках джерела звуку.

Ним виявився Сергій, який через сон говорив і кликав Марію. Картина була дуже жахлива і жалісна,в одну мить мені навіть здавалося, що він плаче, серце навіть защемило від болю цього чоловіка. Все таки,він тільки на вигляд міцний і непробивний. А насправді його з'їдає зсередини агонія втрати. І тут ще я з своїми тупими одкровеннями. Так, потрібно зібратися і якось його заспокоїти.

Мені не прийшло в голову нічого кращого, крім думки,що варто його обійняти. Що я й зробила, міцно пригорнувшись до його спини. Але це не допомогло,а я ще називаюся лікарем.Тоді я почала гладити його по спині і шепотіти,що все буде добре і налагодиться. Не знаю скільки часу все це тривало,але він все ж заспокоївся і дихання вирівнялася. Я й сама залишилася в тій самій позі і заснула. Мене нічого не смутило. Ні запах алкоголю,як я зрозуміла, що він його вживав, коли залишив мене. Ні те, що я обіймаю зовсім чужого для мене чоловіка, майже гола,лежачи в одній ліжку. В ту ніч, якісь невидимі кордони між нами були стерті,а наші постійні і безглузді перепалки забуті. 

Але всього приходить кінець. І ніч не могла тривати вічно. Настав ранок, який заново звів між нами стіни,які вночі були розбиті. Я прокинулася сама в холодному ліжку,але дбайливо загорнута в ковдру. Сергія вже не було ні в спальні,ні в будинку. З Софією ми поверталися самі, після сніданку з її дідусем і бабусею. А я намагалася вдавати з себе нічим не засмучену особу,яку зовсім не напружує той момент,що я тут ніхто і звати мене ніяк.

А далі було ще гірше. Тому що, Сергій почав мене уникати за будь якої можливості. Більше він не снідав з нами,а з самого ранку їхав на роботу. Ввечері він кликав Софію до себе,а на вихідних вони були тільки удвох.  Думаєте, що я накручую себе. Але ні,це я можу сказати з стовідсотковою впевненістю. Бо, коли це триває тиждень чи два,то можна вважати таке випадковістю. Проте,коли так пройшов цілий місяць,все стало на свої місця. Не знаю чому мене так засмучував той факт, що він не хоче зі мною говорити чи навіть посваритися. Ця холодна байдужість просто душила мене зсередини і я не могла ні про що більше думати серед ночі. Мені здавалося, що я втратила щось важливе і тепер не знаю чи знайду це.

Але в один прекрасний момент все це набридло. Я доросла жінка,яка багато чого бачила в житті і пережила. Я вже давно не підліток і не школярка, щоб ридати від нерозділеного кохання з своїм одноклассником. В нас з Сергієм суто робочі відносини і я дивлюся за його дитиною,а тому, якщо в нього є якісь до мене претензії чи ще щось. То хай краще скаже мені це особисто в очі.

Я більше не хочу себе картати і дивитися,як він уникає мене і мого погляду. Можливо в певній мірі ми перейшли деяку межу, але варто знову її окреслити. Тому,я повністю налаштувала себе на серйозну розмову з босом. А щоб він не зміг від мене утекти, вирішила встати рано і зловити його,коли він буде їхати на роботу. Я твердо вирішила, що далі так не може тривати. І, тому,завтра я отримаю від нього всі відповіді на свої запитання..хай тільки спробує мене зупинити.