Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » За п’ять кроків до кохання 📚 - Українською

Читати книгу - "За п’ять кроків до кохання"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "За п’ять кроків до кохання" автора Рейчел Ліппінкотт. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 37 38 39 ... 54
Перейти на сторінку:
нічого сексуального в тому…

— Усе в тобі сексуальне, — перериваю я її.

Вона дивиться на мене, і я хочу, щоб вона бачила це в моєму обличчі. У моєму погляді на неї.

— Ти прекрасна.

Дивлюся, як вона відштовхує кий і з тремтінням устає. Підіймає руки до своєї шовкової майки й не зводить із мене очей, повільно стягуючи її й відкриваючи чорний мережаний ліфчик. Скидає майку на підлогу перед басейном, і моя щелепа миттєво відвисає.

Потім вона спускає шорти, обережно виступає з них і випрямляється. Запрошуючи мене подивитися.

У мене просто дух відбирає. Намагаюся вдихнути якомога глибше, голодним поглядом водячи вгору-вниз по її тілу, задивляючись на її ноги, груди й стегна. Світло танцює на її випуклих бойових шрамах на грудях і животі.

— Боже мій, — видушую з себе я.

Ніколи не думав, що можу заздрити кийку, але хочеться відчути дотик її шкіри до себе.

Вона сором’язливо всміхається мені, а тоді ковзає в басейн і занурюється з головою. Вона дивиться на мене знизу вгору, і її довге волосся колихається навколо неї, наче в русалки. Міцніше стискаю кий, коли вона виринає, хапаючи ротом повітря.

Усміхається.

— Скільки це було? П’ять секунд? Десять?

Я затуляю рота, прокашлюючись. Судячи з мого відчуття, це міг бути рік.

— Я не рахував. Я дивився.

— Ну, я тобі своє показала, — дражнить вона мене.

А я завжди приймаю виклик.

Я встаю, розстібаючи сорочку. Тепер вона дивиться на мене. І нічого не каже, але її губи злегка розтулені, не жалісно і не сумно.

Я підходжу до східців басейну, вислизаю зі штанів і мить стою там у самих лише плавках. Вода і Стелла кличуть до себе. Повільно входжу в басейн, і ми невідривно дивимось одне на одного, важко намагаючись вдихнути.

І цього разу — зовсім не через КФ.

Я занурююся під воду, і вона слідом за мною. Маленькі бульбашки спливають на поверхню, поки ми дивимось одне на одного крізь розмитий підводний світ. Наше волосся спливає й колихається навколо, тягнучись до поверхні, підсвітка кидає тіні на наші худорляві тіла.

Ми всміхаємось одне одному, і, попри мільйон причин, чому не слід цього робити, я дивлюся на неї зараз і не можу побороти відчуття, що закохуюсь у неї.

Розділ 19

Стелла

Ми йдемо з басейну, і наше волосся потроху сохне, поки ніч перетікає у світанок. Проминаємо те, що я бачила мільйон разів за роки, проведені в Сент-Ґрейс. Охоронці дрімають, хірурги сердито трусять поламані торговельні автомати біля вестибюля, ті самі білі кахельні підлоги й ті самі тьмяно освітлені коридори — але все здається інакшим, коли поряд зі мною Вілл. Наче бачиш усе це вперше. Не знала, що одна людина може заново перетворити старе на нове.

Ми повільно йдемо повз кафетерій і стаємо перед величезним вікном збоку, подалі від будь-яких перехожих. Дивимось, як поступово світлішає небо. Усе ще тихо по той бік скла. Мій погляд зупиняється на вогнях у парку вдалині.

Я глибоко вдихаю і вказую на них.

— Бачиш ті вогні?

Вілл киває, дивлячись на мене. Його змокле в басейні волосся пригладжене назад.

— Так. Завжди дивлюся на них, коли сиджу на даху.

Він дивиться на мене, а я — знов на вогні.

— Щороку ми з Еббі ходили туди. Вона називала їх зірками, бо їх так багато, — я усміхаюся, сміюся. — У родині мене полюбляли кликати Маленькою Зіронькою.

Я чую голос Еббі, що промовляє моє прізвисько. Це боляче, але біль уже не такий гострий.

— Вона загадувала бажання й ніколи, ніколи не казала мені, про що. Завжди жартувала, що коли скаже це вголос, воно нізащо не справдиться.

Крихітні цяточки світла мерехтять удалині, кличуть мене, наче там зараз Еббі.

— Але я знаю. Вона загадувала мені нові легені.

Я роблю вдих і видих, відчуваючи, як наростає і стихає нескінченна боротьба моїх легень. Питаю себе, як це — мати нові легені. Ті, що на деякий час докорінно змінять відоме мені життя. Ті, що справді працюють. Ті, що дозволять мені дихати, бігати й дадуть більше часу, щоб жити по-справжньому.

— Сподіваюсь, її бажання справдиться, — каже Вілл, і я схиляю голову на прохолодне скло, кидаючи погляд на нього.

— Сподіваюсь, моє життя було не марним, — промовляю я власне бажання до тих мерехтливих вогнів.

Він уважно дивиться на мене.

— Твоє життя — це неабищо, Стелло. Ти впливаєш на людей більше, ніж гадаєш, — він торкається грудей, кладучи руку поверх серця. — Кажу з власного досвіду.

Мій подих затуманює віконне скло, і я підношу руку й малюю велике серце. Ми дивимось на відбиття одне одного у склі, і я відчуваю потяг до нього, що вабить мене крізь простір. Відчуваю його кожною частиною свого тіла — грудьми, руками, кінчиками пальців. Понад усе на світі я хочу поцілувати його.

Натомість я нахиляюся, цілуючи його відбиття у склі.

Він повільно підіймає руку й торкається пальцями губ, наче відчув це, і ми обертаємось одне до одного. Я дивлюся на нього, доки сонце повільно з’являється з-за обрію, кидаючи теплий відблиск на його обличчя. Його очі блищать, сповнені чогось цілковито нового і водночас якогось знайомого.

Мою шкіру починає поколювати.

Він робить маленький крок до мене, повільно ведучи рукою в рукавичці вздовж кия, і під його пильним поглядом моє серце починає шалено битись. Я підступаю ближче, крадучи ще кілька дюймів, щоб бути хоча б на стільки ближче до нього.

Але мій телефон оживає, цвірінькаючи знов і знов, і чари цієї миті відлітають, мов повітряна кулька. Виймаю з задньої кишені телефон і бачу повідомлення від По, відчуваючи разом сум і полегшення, коли ми з Віллом відходимо одне від одного.

«SOS.

Барб шукає вас двох!!!

ДЕ ВАС НОСИТЬ?»

О Господи. Кожну клітину мого тіла заповнює паніка, і я дивлюся на Вілла широко розплющеними очима. Якщо вона знайде нас разом, нам ніколи не мати другого побачення.

— О ні, Вілле. Барб шукає нас!

Що робити? Нам не можна далеко відходити від нашого крила.

На крихітну мить він теж панікує, а потім опановує себе, і його брови сходяться, коли він вмикає режим цілковитого контролю.

— Стелло, де вона шукатиме тебе передусім?

Мій мозок шалено працює.

— У ВНІТ!

Західний вхід. Барб зайде з іншого боку.

1 ... 37 38 39 ... 54
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «За п’ять кроків до кохання», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "За п’ять кроків до кохання"