Читати книгу - "Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3"

такий вигляд, наче у них щойно замітали. Звісно, у тих місцях, де траплялися тріщини і проломи, нижні поверхи були засмічені, як і горішні. Центральна зала — як і в інших спорудах, бачених нами з борту літака — давала світло решті внутрішніх приміщень, рятуючи їх від повної темряви, тож ми нечасто користувалися електричними ліхтарями на горішніх поверхах, хіба коли розглядали окремі деталі барельєфів. Під шапкою льоду темрява густішала, а в багатьох приміщеннях найнижчого поверху панувала майже суцільна темрява.

Щоб скласти бодай якесь уявлення про наші думки й почуття, коли ми, в полоні вічної тиші, опинились у давно покинутому лабіринті, спорудженому нелюдським промислом, доведеться проаналізувати неймовірно хаотичну картину перебігу настроїв, спогадів і вражень. Аби приголомшити будь-яку чутливу людину, достатньо було лишень самої неймовірної давнини міста і страшного запустіння, що панувало в ньому, але на додачу до цього, ми ще й пережили незрозумілий жах у таборі і були вражені тими одкровеннями, що їх відкрили різьблені стіни навколо нас. Добре збережені барельєфи не припускали ніякої двозначності, і варто було лиш кинути на них погляд, як відкривалася страшна правда: було б наївно стверджувати, що ми з Денфортом не здогадувались про неї раніше, хоча й ретельно уникали навіть натяків на неї. Не лишалося жодних сумнівів щодо того, чим були істоти, які звели це місто і жили в ньому мільйони років тому, коли предками людини були примітивні давні ссавці, а тропічними степами Європи й Азії блукали велетенські динозаври.

Раніше ми відчайдушно — кожен сам по собі — чіплялися за припущення і навіть стояли на тому, що повсюдний мотив п’ятикутності є не що інше, як певна ознака культурного і релігійного возвеличення стародавнього природного об’єкта, який, вочевидь, уособлював принцип п’яти кутів, як декоративні мотиви мінойської культури на Криті свідчили про вшанування священного бика, в Єгипті — скарабея, у Римі — вовчиці та орла, а у диких первісних племен — якої-небудь тотемної тварини. Однак цей «острівець порятунку» тепер нічим не міг зарадити, і ми мусили визнати реальність, яка перевертала всі наші висновки з ніг на голову і яку, поза сумнівом, уже давно передбачив наш читач. Я навіть тепер навряд чи зможу викласти свої міркування на папері, але, можливо, в цьому і не буде потреби.

Істоти, які свого часу спорудили ці страхітливі кам’яні жахіття і мешкали в них у добу динозаврів, самі не були динозаврами — усе виглядало значно гірше. Динозаври були представниками молодого покоління тварин, проте їм бракувало мізків, а от будівничі міста були старими і мудрими й залишили по собі сліди на каменях, вік яких уже тоді обчислювався тисячею мільйонів років… каменях, що стали будівельним матеріалом ще до того, як життя на Землі просунулось у своєму розвитку далі групи піддатливих до змін клітин… каменях, які лягли у стіни ще до того, як на Землі виникло справжнє життя. Ці будівничі були справжніми творцями і господарями тогочасного життя, саме вони, поза сумнівом, стали тим першоджерелом страхітливих старих міфів, на яке боязко натякають Пнакотикські рукописи і Некрономікон. Вони і були тими самими Великими Древніми, що прийшли із зірок на Землю, коли вона була ще молодою — істоти, сформовані у ході чужої еволюції, які володіли незвичайними для цієї планети якостями. І тільки уявіть собі, що ми з Денфортом лише день тому дивилися на фрагменти їхніх скам’янілих за тисячоліття тіл… і що горопашний Лейк зі своєю командою бачив їхню справжню оприявлену подобу…

Звісно, я зараз не можу сказати, в якому порядку ми збирали інформацію стосовно цього жахливого розділу земної історії, часів до появи людини. Спочатку ми були приголомшені виявленим і припинили роботу, щоб оговтатись, а коли відновили систематичне обстеження, була вже третя година. Скульптури у будівлі, в яку ми увійшли, належали до відносно пізнього часу — можливо, їм було близько двох мільйонів років — з огляду на геологічні, біологічні й астрономічні ознаки. Вони уособлювали напрям мистецтва, який можна було назвати пізнім порівняно з тими зразками, які ми знайшли у старіших будинках під шаром криги. Одна споруда, витесана із суцільної скелі, схоже, мала вік від сорока до п’ятдесяти мільйонів років і належала до пізнього еоцену або раннього крейдяного періоду. Її прикрашали барельєфи, які за майстерністю виконання перевершували будь-які інші, що нам траплялося бачити, за одним суттєвим винятком; ми зійшлися на думці, що то найдавніша споруда міста.

І якби не потреба давати пояснення стосовно тих світлин, які скоро будуть опубліковані, я б утримався від коментарів те те, що саме я виявив і яких висновків дійшов, аби мене не запроторили до божевільні. Звичайно, деякі давні барельєфи, які зображають зіркоголових істот в добу до зародження життя на Землі, коли вони жили на інших планетах, в інших галактиках або в інших всесвітах, можна було б зарахувати до зразків фантастичної міфології, вигаданої самими істотами, однак деякі з вирізьблених на стінах діаграм і креслень неймовірним чином настільки близькі до новітніх відкриттів у математиці й астрофізиці, що страшно й подумати. Тож, коли я оприлюдню світлини, висновки нехай роблять інші.

Цілком природно, жоден з барельєфів, які ми побачили на стінах, не оповідав усієї історії, ми навіть не змогли встановити правильної послідовності її етапів. Деякі з великих залів були цілком відособленими приміщеннями з різьбленнями, сюжетно не пов’язаними з рештою, тоді як на стінах цілої низки кімнат і коридорів відображалась неперервна хроніка подій. Найкращі карти та діаграми розташовувались на стінах моторошного підземелля, нижчого навіть за рівень стародавнього підмурівка — квадратної каверни завширшки двісті футів і глибиною шістдесят, яка майже напевно свого часу виконувала роль навчального центру або чогось подібного. У різних кімнатах і будинках стіни рясніли набридливими повтореннями окремих тем, бо, вочевидь, певні сюжети з історії давньої раси мали особливу популярність як у художників, так і в городян. Утім, часом різні версії однієї теми виявлялись корисними, допомагали пролити світло на спірні питання і заповнювати прогалини.

Я й досі дивуюся, як нам пощастило так багато з’ясувати за короткий проміжок часу. Звісно, ми навіть тепер про деякі речі маємо лишень схематичне уявлення, і багато що нам стало зрозуміло тільки після вивчення світлин і замальовок. Можливо, нервовий напад у Денфорта пояснюється саме пізнішим вивченням матеріалів — в його уяві ожили спогади і неясні видіння, які у поєднанні з надмірною чутливістю змусили його знову пережити жах, причину якого він не зважився повідомити навіть мені. Але це необхідно було зробити, адже ми не могли виступити з попередженнями, не надаючи якнайповнішої інформації, і попередження є нагальним як ніколи. У цьому незвіданому світі Антарктики, де порушено плин часу і діють ворожі закони природи, людина на собі відчуває його згубний вплив, а тому треба за будь-яку ціну відохотити людство від подальших досліджень.

VII

Одразу після розшифрування всіх записів повна історія нашої подорожі буде опублікована в офіційному бюлетені Міскатонікського університету. Я ж повідомлю тільки про найбільш значущі події, не приділяючи особливої уваги системності та послідовності викладу. Базуючись на міфах чи на чомусь іншому, скульптурні зображення повідомляли про прихід з космосу зіркоголових істот, а також багатьох інших чужинців, які в різні часи вирушали у розвідку на новонароджену, позбавлену життя Землю. Здається, вони були спроможні долати міжзоряний