Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1 📚 - Українською

Читати книгу - "Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1" автора Говард Лавкрафт. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 37 38 39 ... 119
Перейти на сторінку:
враження. Щиро кажучи, звичайні будинки не витріщаються так хитро і хижо на подорожніх, а у своїх генеалогічних пошуках я натрапляв на легенди вікової давнини, які застерігали від подібних місць. А все ж сили природи виявилися дужчими за мої сумніви, і я покотив свій велосипед вгору порослим травою схилом до зачинених дверей, які мені тоді здались такими таємничими.

Спершу я чомусь вирішив, що будинок покинутий, але, наблизившись до нього, я вже не був настільки у цьому впевнений, бо, хоч стежка густо поросла травою, все ж здавалося, що тут не панує цілковите запустіння. Саме тому, замість того щоб поторсати двері, я постукав, відчуваючи тривогу, яку навряд чи можу пояснити. Чекаючи на нерівній, порослій мохом брилі, яка правила тут за ґанок, я глянув на поближні вікна і шибку півтроянди [38]над дверима і помітив, що, хоча рама була старою, трухлявою і майже цілковито вкритою брудом, все ж саме скло було цілим. Отож, попри ізольованість і загальну занедбаність, у будинку все ще хтось має жити. Проте мій стукіт залишився без відповіді, тож, постукавши ще раз, я взявся за іржаву клямку і виявив, що двері незамкнені. Я опинився у маленькому передпокої, зі стін якого осипався тиньк, а в повітрі вчувався слабкий, але вкрай нудотний запах. Я увійшов, притримуючи велосипед, і причинив за собою двері. Попереду здіймалися вузькі сходи, біля них були лише маленькі дверцята, що, мабуть, вели у підвал, ліворуч і праворуч виднілися зачинені двері кімнат першого поверху.

Сперши велосипед об стіну, я відчинив двері ліворуч і увійшов до маленької кімнатчини з низькою стелею, тьмяно освітленої двома запилюженими вікнами і умебльованої найбіднішим і найпримітивнішим чином зі всіх можливих. То була кімната на кшталт вітальні, бо там стояв столик і кілька крісел, а також був величезний камін, на полиці якого цокав старовинний годинник. Книжок і паперів було дуже мало, і через тьмяне освітлення я не міг розібрати їхніх назв. Що мене справді вразило, то це атмосфера невимовної архаїки, якою була позначена кожна видима деталь. Під час своїх досліджень я виявив, що більшість будинків цього краю багаті на реліквії давнини, але тут старовина була дивовижно довершеною, бо у всій кімнаті я не зміг знайти нічогісінько, що стосувалося б післяреволюційних часів. Якби кімната не була обставлена такими бідними і неоковирними меблями, вона, поза сумнівом, була б раєм для колекціонера.

Обстежуючи ці старомодні кімнати, я відчував, як у мені здіймається тривога, що охопила мене ще при першому погляді на похмурий будинок. Я не можу сказати напевне, чи був то страх, а чи просто огида, але щось у самій атмосфері відгонило духом незапам’ятних часів, неприємно грубим, сповненим таємниць, які варто забути. У мене не було жодного бажання сісти, тож я все блукав, оглядаючи різні предмети, які впадали мені у вічі. Передовсім мене зацікавила середнього розміру книжка, яка лежала на столі і здавалася настільки допотопною, що мене здивувало, чому вона не зберігається у музеї чи бібліотеці. Палітурка була переплетена шкірою з металевою облямівкою і чудово виглядала, я був вражений, що таку книжку можна було віднайти у настільки занедбаному приміщенні. Коли ж я розгорнув її на титульному аркуші, то моє зачудування ще більше зросло, бо це було не що інше, як вкрай рідкісні записи Піґафетти про землі Конґо, записані латиною з нотаток моряка Лопеза і надруковані у Франкфурті 1598 року. Мені доводилося чути про цю працю, з її дивовижними ілюстраціями братів де Брай, отож, охоплений прагненням погортати сторінки книжки переді мною, на якусь мить я забув про свої тривоги. Гравюри були надзвичайно цікавими, намальовані з чистої уяви і доповнені вигаданими деталями, вони зображали туземців з білою шкірою і європеоїдними рисами обличчя. Попри це, я б усе одно невдовзі згорнув цю книжку, якби не одна, загалом, цілком пересічна обставина, що розтривожила мої втомлені нерви і знову пробудила відчуття неспокою. Мене збентежило те, що книжка постійно сама собою розгорталася на ілюстрації ХІІ, де у найогидніших деталях була зображена крамничка м’ясника у анзикійських канібалів. Мені самому було соромно за подібну вразливість до таких дрібниць, а все ж зображення таки вивело мене з рівноваги, особливо після того, як я прочитав декілька абзаців з поясненнями особливостей анзикійської гастрономії.

Я повернувся до сусідньої полички і взявся досліджувати її скупий літературний вміст — Біблія вісімнадцятого сторіччя, «Подорож паломника»[39] того ж періоду, ілюстрована гротескними політипажами і видана упорядником альманахів Ісайєю Томасом, напівзотлілий фоліант Коттона Мазерса «Magnalia Christi Americana»[40] і кілька інших книжок того самого сторіччя, — коли мою увагу привернули звуки, які ні з чим неможливо було сплутати: кроки у кімнаті наді мною. Вражений, я спершу заціпенів, згадуючи, що ніхто не відповів на мій нещодавній стукіт у двері, втім, мені одразу ж спало на гадку, що той, хто ходив нагорі, просто щойно прокинувся з міцного сну, і вже з меншим здивуванням я дослухався до кроків, що почулися на скрипучих сходах. Кроки були важкі, і водночас у них вчувалася дивна обережність — це мене, правду кажучи, збентежило. Коли я увійшов до кімнати, то зачинив за собою двері. Тепер же, після хвилини тиші, впродовж якої хазяїн, мабуть, оглядав мій велосипед у передпокої, я почув, як він вовтузиться з клямкою, і побачив, що обшиті дошками двері знову відчинилися.

На порозі стояла особа настільки незвичайної зовнішності, що я ледве не скрикнув, але, згадавши про хороші манери, стримався. Старий, сивобородий і розкудланий, господар мав обличчя і поставу, які водночас викликали здивування і повагу. Зростом він був не нижчим шести футів і, попри поважний вік і злидні, мав міцну статуру. Його обличчя, майже повністю вкрите довгою бородою, що починала рости високо на щоках, здавалося неприродно рум’яним і набагато менш поораним зморшками, аніж можна було очікувати, а на високе чоло спадала кучма сивого волосся, хоча й дещо проріджена роками. Його блакитні з червоними прожилками очі дивились напрочуд ясним і гострим поглядом. Якби не жахлива неохайність і занедбаність, чоловік міг би здатися якоюсь важливою, якщо не видатною, персоною. Проте занехаяність робила його відразливим, навіть незважаючи на обличчя і поставу. Мені важко сказати, у що був вбраний старий, бо його одяг скидався на купу лахміття, з-під якого стирчала пара високих важких чобіт; а те, наскільки він був брудним, узагалі неможливо описати.

Вигляд цього чоловіка, а ще підсвідомий страх, який він вселяв, підготували мене до певної його ворожості, тому я навіть здригнувся від несподіванки і відчуття когнітивного дисонансу, коли він підвів мене до стільця і звернувся до мене високим, слабким голосом, сповненим лагідної поваги і запобігливої гостинності. Його мова була дуже дивна — форма барвистого діалекту янкі, яку я вважав давно зниклою, а тепер, коли він всівся навпроти мене, щоб поговорити, отримав можливість дослідити його ближче.

— Рітуєшси від дещу, йо? — сказав він замість привітання. — Тішуси, жи був коло мойой хижі та допер жиби зайти досередини. Певно, жи я спав, бо інак би-м те’ вчув — я вже не так молодий, їк був роком, тий потебую деколи виспатися ше днем. Далеко вандруєш? Я не видів роком ту багато люду відколи ше відмінили кочію до Аркхема[41].

Я відповів, що прямую до Аркхема, і вибачився за непрохане вторгнення у його помешкання, після чого він

1 ... 37 38 39 ... 119
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1"