Читати книгу - "Стосунки на годину і більше, Емілія Дзвінко"

—   Смаки як і люди можуть змінюватися, —   відповідає хлопець чим мене дуже сильно дивує. 

—   Ну то давай, скуштуй, — пропонує дівчина Кирилу.

І о диво! Він бере і куштує овочеву сальсу.  Не багато, але наколює на виделку, повільно засовує в рот і прожовує під нашими уважними поглядами.

— Все, тепер ти задоволена, —питає Кирило у Вікторії.

Дівчина не має що сказати, тож замовкає і відводить голову в сторону. 

— Гадаю нам краще піти, — пропонує Артем. На щастя, Вікторія не протестує. Певне також розуміє, що вечір не клеїться. 

Вони обоє підводяться майже одночасно, натягнуто привітно прощаються і йдуть. Кирило закриває за ними двері і переводить свій розгніваний погляд на мене.

— Лео, для чого ти замовила страву з перцем?

Кирило дивиться розчаровано, коли питає мене про той довбаний перець. А я ж не винна, це якийсь дуже невдалий збіг обставин.

— Я нічого не зробила, — відповідаю Кирилу. — Мені порекомендували овочеву страву і я замовила не запитавши про склад. 

— І ти хочеш сказати, що не знала, що в овочевій сальсі є перець, — доклупується хлопець.

— Я хочу сказати, що не тримаю в голові інформацію про те, що ти не любиш перець, тому так вийшло. А ще я абсолютно точно не знала, що твоя колишня  також його не любить. Дивний збіг чи не так? — злюся я. 

Кирило ще раз уважно міряє мене поглядом і здається вірить моїм словам.

— Це було жахливо, — каже хлопець і плюхається втомлено на диван. — Чи з перцем чи без перцю. Жахливо … — проводить двома руками по волоссю і я згадую як прикольно було відчувати його на дотик. Кінчики пальців поколюють але я ігнорую це відчуття. Це все від нервів та напруження. Таке буває.  

— Твоя Вікторія не зацінила наших парних образів, а з рештою було не все так погано, — намагаюся знайти позитив в ситуації і також плюхся на диван але з іншого кінця від Кирила. 

— Повір, оцінила, але не прокоментувала, бо певне була в шоці. Раніше я б ніколи не вдягнувся в однаковий одяг з дівчиною, бо це дурість і не серйозно.

— Це ж добре, що ти її здивував. Чи не так? — питаю у Кирила.

Мені трохи образливо, що він назвав мою ідею дурістю, але переживу. 

— Це ти її здивувала, а не я. І так, по-своєму це добре. — задумано каже хлопець. 

— А що там у вас з перцем сталося? — не витримую і таки питаю Кирила. 

Він мовчить декілька секунд, ніби вагається казати мені чи ні. Але певне потреба поговорити перемагає.

— Ми з Вікторією на початку наших стосунків  їздили відпочивати у Чилі і потрапили на фестиваль солодкого перцю. Накуштувалися всіляких незвичних страв, а наступного дня виявилося, що Вікторія отруїлася перцем. Вона дуже складно перенесла цей випадок. Чужа специфічна країна, лікарі, які не дуже добре розуміють англійську. Ми тоді намучилися з нею. — робить паузу Кирило, — щоб підтримати Вікторію я відмовився від вживання перцю з нею за компанію. А зараз це вже звичка.

— Звичка, яка нікому не потрібна і яка нагадує тобі про токсичну колишню, — коментую почуте. — Ти такий вимогливий, успішний, впевнений в уявлені інших людей, а якщо справа стосується Вікторії, то стаєш розмазнею. Якби мені розповіли про тебе таке, то я б ніколи не повірила. Таке враження ніби в тобі живе два Кирили.