Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

–Це все для твого ж блага! А тепер йди в кімнату і роби уроки. Відьми не мають права на невігластво, бо воно коштує надто дорого!

–Ні!

Яскраво–жовті очі Містрал потемніли, ставши бурштиновими з ледь помітним золотим відблиском. Вона склала руки, схрестивши пальці, і Аджаала перенеслася зі сходів нагору, опинившись замкненою у власній кімнаті. На вікнах з'явилися ґрати, двері були зачинені зовні. Дівчина стукала у двері, смикала холодні прути ґрат, але марно. Розлютившись, Аджаала розкидала всі речі по кімнаті, з криком спустошивши стіл, перевернувши шафу і знявши всю постіль з ліжка. Вона сіла на підлогу і відчула, як гнів змінюється сльозами. Містрал увірвалася в кімнату і зібрала всі книги магії.

–Приберешся по–старому. – бурчала вона, йдучи.

–Поверни, зараз же!

Аджаала виставила вказівні пальці, і книжки піднялися з рук Містрал, розсипавшись по столу. Бабуся примружилася і підійшла до неї, дивлячись у її очі. На секунду Аджаала задумалася, чи була ця жінка її бабусею. Дівчина не пам'ятала Містрал злою до такої міри і раптово їй стало страшно.

–Я хотіла вирішити все мирно. Ти не залишила мені вибору. –вона дістала пляшечку з прозорою рідиною з кишені фартуха й облила руки Аджаали. Аромат зілля був їдким, дівчина примружилася, коли випари долетіли до очей. Містрал кинула останній погляд бурштинових очей, охоплених гнівом, і зачинила двері. Аріста підійшла ближче, але, відчувши зілля, примружилася і, чхнувши, втекла в інший кут кімнати. Аджаала перевела погляд на вологі руки, тільки через годину спроб використати магію, щоб повернути всі предмети на місця, вона зрозуміла: бабуся забрала в неї здатність чаклувати. Знесилено заплакавши, вона почала піднімати все, що тепер валялося під ногами, і складати по місцях, наводячи лад у кімнаті. Впоравшись за годину, вона втомлено лягла спати. Вранці сили повернулися до неї, але як зняти ґрати і відчинити двері, вона не знала. Бабуся увійшла до кімнати вранці і поставила сніданок перед нею. Аджаала не доторкнулася до їжі і вийшла з дому, прямуючи до Інституту. На заняттях вона сиділа, повністю занурена у власні думки. Навіть факт того, що Тіордан зустрів дівчину і проводив до дому, їй не допоміг. Те відчуття безпорадності, яке вона відчула, коли Містрал облила їй руки... Воно вселило страх у неї. Страх того, що відьми нічим не відрізняються від смертних. Їхню силу можна так само легко забрати, зробити їх марними, нешкідливими, вразливими. Щоб там не було, бабуся щось приховує від Аджаали. І вона зобов'язана з'ясувати, що. Сидячи у своїй кімнаті, вона перечитувала всі свої записи, щоб пройти іспит. Їй потрібно було повторити все від найпершого року навчання, всі закляття, всі руни, всі рецепти зілля. Якщо вона припуститься хоча б однієї помилки, ще один рік буде навчатися в Інституті. Аріста сиділа на її колінах, муркочучи, Аджаала розгублено погладила її по голові та шиї. Після розмови з бабусею, вона була переконана: більше на Верхнесфері їй робити нічого. Студентів з дипломами відзнаки направляють до Королеви, вони отримують запрошення на аудієнцію, де вона зможе провести перевірку, чи гідна відьма мешкати і працювати в Ґотліні, на благо людей. Амалі все ще жила там, зі своїм чоловіком, отже, якщо Аджаала зможе спуститися, колишня сусідка допоможе їй влаштуватися.

–Живи і процвітай, Аджі. – просяяв Тіо, матеріалізувавшись у її кімнаті.

Вона підскочила, впустивши блокнот.

–Як ти... тут же ґрати? – здивувалася Аджаала.

–Ну... магію переміщень ніхто не відміняв. – знизав плечима він.

–Але... Я намагалася, у мене не вийшло.

–Схоже, звідси ти піти не можеш, але хтось... – він озирнувся.– Прийти сюди – запросто. Я можу спробувати тебе перенести.

Він склав пальці трикутником і вони перенеслися на сусідній острів.

–Не може бути! – дивувалася Аджаала і міцно обійняла його.

Тіордан погладив її плече і повільно відпустив, вони втупилися один на одного.

–Ну... ходімо? – запитав він, відводячи погляд.

–Так, звісно.– зніяковівши, відповіла вона.

Вони прогулювалися вздовж ставка, цей острівець був найменшим, звідси були прокладені всі труби до водопроводу Верхнесфери. Воду очищали магією і її можна було пити. Кажуть, джерело цілюще, але відьми не вірили в це. Ставок був не великим за розмірами, але досить глибоким. Тіордан сів на траву, простягнувши ноги, Аджаала розташувалася поруч, обертаючи в руках гладкий темно–сірий камінь овальної форми.

–Чому вона замкнула тебе? – запитав Тіо, перевівши погляд на неї.

–Не хоче, щоб я спілкувалася з сином батьків, які ненавидять мене. Містрал вважає, що всі навколо мене ненавидять, і тому забороняє гуляти чи бути десь іще, крім Інституту.

–Ну... від інших я тебе захищу. – сказав він.– Та, й від моїх батьків теж. Але ти не будеш сидіти під замком, це я точно тобі обіцяю.

–Я хочу зійти з Верхнесфери.– зізналася вона, опустивши очі.

Тіордан перевів на неї погляд, зсунувши брови на переніссі.

–Ти хочеш утекти? Ти ж не хотіла жити в Ґотліні.– згадав Тіо.

–Адже вона не відстане від мене. – зітхаючи, Аджаала підняла на нього очі і, не витримавши кількох секунд зорового контакту, відвела погляд на обрій.– Якщо вона має рацію і мене справді всі ненавидять, я буду змушена жити з нею до кінця своїх днів. Тому що сильнішою за ненависть до мене буде тільки страх перед самою Містрал. Адже всі навколо бояться її. Такі надмірно чемні з нею. Тому, що вона одна з найсильніших?