Читати книгу - "Українське письменство"

виробити саму мову до повного комплекту всіх барв на палітрі»[229]. В листі до Мордовцева він писав, що «зумисне ніхто не зважиться видумувати непутящі слова», і гаряче полемізував з думкою Костомарова, що українські переклади нікому не потрібні. Він указував на українську інтеліґенцію в російській Україні та в Галичині, наводив красномовні цифри. Ганьблені та помітувані книжечки поезій «З давнього зшитку» розходяться непогано, переклад криловських байок розійшовся цілком, а хвалені-перехвалені критикою сербські пісні все ще лежать у книжній коморі. Йому майже очевидно, що переклади великих європейських поетів відповідають якійсь без порівняння поважнішій громадській потребі, аніж переспіви чужого народного епосу. І Старицький посилається на приклад провінціальних аматорів українського слова, що виписують по сотні примірників перекладної літератури[230].

Питання, в якій мірі Старицький кував слова, надавав своїй мові штучних окрас, не властивого народній говірці букета, ніколи, власне, не піддавалось докладному дослідженню. Тільки побіжно, в статті своїй про «Пушкіна в українській літературі», поставив його П. Филипович. Переглянувши тогочасні словники, він показав, що так звані «ковані» слова Старицького здебільшого зустрічаються у Недільського та Желіхівського, Піскунова тощо, що він ніде не виходить за межі лексичного репертуару західноукраїнських авторів[231]. Отже, різниця між ним і Щоголевим, що теж любив словникові знахідки, хіба лише та, що Старицький волів одриватися від мови рідного йому Посулля задля подільських та волинських слів, на той час як Щоголів не відходив в основі від «чистого, ничем не испорченного языка» «смежных порубежий Харьковской и Полтавской губерний». Взагалі можна повторити з повною вірою (поки немає детального досліду), слова давнішої характеристики, що до «новаторства в мові» він «ставився дуже обережно, уважно зважуючи право на існування кожного нового слова, неодмінно ґрунтуючи його на народом закладених підвалинах»; а його репутація безцеремонного «коваля» була однією із тих репутацій, які формуються і живуть незалежно від їх носіїв і які звичайні в лінивому громадянстві, що любить ліпити «ярлички», боронячись ними від обов’язку думати та перевіряти.

Подібно як у справах мови, дуже обережно тримався Старицький і в справі перекладання. Воюючи за право української мови на літературне поширення, він не розривав різко з традиційними методами перекладання-переспіву. В перших із перекладних своїх речей він не від того, щоб зукраїнізувати побутовий антураж (ми вже бачили те в перекладі лермонтовської «Родины»), використати образи та мотиви української пісні. В першій редакції перекладу пушкінського «Зимового вечора» рядки: «Спой мне песню, как синица / Тихо за морем жила, / Спой мне песню, как девица / За водой поутру шла» — він переробляє так:

Заспівай мені про волю, Що вже мохом поросла, Що тепер немов дитина В сповиточку спать лягла.

Всупереч думці П. Филиповича, що бачив у цих рядках ремінісценцію з Шевченка, скажемо, що нам чується тут скоріше відгомін популярної пісні: «Про ту волю козацькую, / Що була, минула, / Тепер вона мов дитина / В сповитку заснула». Безперечно, цей «Зимовий вечір» в перекладі Старицького великий крок наперед, в порівнянні до Руданського, що переказав пушкінську «Песнь о вещем Олеге» коломийковим віршем, — але і він перебуває на тій самій стадії українського перекладу, вносячи народнопоетичну струю в чужомовний первотвір.

Зустрічаються у Старицького і переклади з інакшим топографічним застосуванням змісту, з переміною номенклатури. Такий вірш «До Сули», у виданні 1908 р., не зазначений переклад Міцкевичевого сонета «Do Niemna», але зазначений у бібліографічнім покажчику П. Тиховського[232]. Цікаво зіставити обидва тексти.

Суло моя рідна, прозорії чистії води,        Там змалку мочив я долоні! А потім і серцем гарячим шукав прохолоди        На срібнім хвилястому лоні. Марусе, ти тут любувала на власную вроду        І коси сплітала й квітчала, А я ж то, бездольний, сльозами кропив тую воду,        Що образ твій ясний гойдала.