Читати книгу - "Дівчина друга. Притворись моєю, Єва Скайлер"

Яна                                                                                               

 Мер був серйозний, але все одно викликав мою усмішку. Рибальська панамка йому неймовірно йшла, а з вудкою в руках і зосередженістю в погляді він справляв незабутнє враження. Наче переді мною стоїть мій власний батько, а не мер нашого славетного міста, який на екрані телевізора виглядає дуже респектабельно та солідно.                                                  

 Шведа маявся неробством, сидячи на березі. Засунув до рота соломинку і кидав у річку камінчики. Гад.         

 На черговому «бульк», ми з мером в унісон зашипіли.   

 — Ш-ш-ш!                                                                                    

 — Ви що гуси? — посміхнувся Шведа-молодший, зрадівши тим, що на нього звернули увагу.                     

 — Краще візьми вудку і встань поряд, — прошепотіла, не зводячи з очей.                                                                    

 — Мені шкода рибу, — озвався він.                                     

 — Ми її випускаємо! — вигукнула пошепки і похитала головою.                                                                                     

 — Але їй все одно боляче, — не здавався цей неймовірний збірник протиріч. Дивовижна людина! Ніби мажор, але при цьому не позбавлений співчуття. Вражаюче…                                                                               

 — Він завжди такий був, — раптом усміхнувся мер. — І в дитинстві. Всю рибу випускав, доки я не бачив. Не рибалка, а одні збитки, — говорить начебто серйозним тоном, але смішинки в сірих очах говорять про протилежне.                                                                              

 Недовірливо зиркнула на любителя рибок і відвернулася, ховаючи усмішку. Але Шведі-молодшому швидко стало нудно, і він вирішив, що буде дуже прекрасно почати показувати мені різні пики і смикати за хвіст, зовсім як нестерпна дитина.                                

 — Слухай… — роздратовано процідила, смикнула головою. — Тобі що, уваги не вистачає?                            

 — Бінго! — порухавши бровами, вигукнув мажор і обняв мене за плечі. — Ми могли б зайнятися чимось цікавішим.                                                                                  

 — І чим же? — спитала скептично, але краще б мовчала. Ось чесно!                                                               

 Через десять хвилин ми вже пливли на човні.               

 Шведа-молодший на веслах, а я з розумним виглядом вдивлялася в далечінь. Дивно, що мер так легко нас відпустив, але, на мою думку, він був радий позбутися нас і порибалити в тиші.                                                        

 — Ну як? Романтично? — усміхнувся іронічно гад. Як дала б веслом.                                                                       

 — Коли ти вже потоваришуєш із власною головою? — зітхнула приречено, опускаючи руку у воду.                     

 — Е, ні, мені й так добре, — засміявся Макс, продовжуючи веслувати. — Ти, між іншим, перша, кого я катаю… на човні, — і багатозначно усміхнувся.           

 — Я задоволена, — відповіла флегматично.  Випросталась і подивилася мажору в очі: — Коли вже ця вистава закінчиться?                                                        

 Він удавано зітхнув і задумливо потер підборіддя, випускаючи весло, яке не вставив у кріплення.             

 — Ідіот! — Вигукнула, кинувшись до краю борту. — Лови, зараз відпливе!                                                              

 — Та не сіпайся ти! — відмахнувся він, витягаючи друге весло, щоб дотягнути ним перше.                                        

 Для цього пересів на мій бік. Човен нахилився.             

 Злякано пересіла на інший бік, щоб вирівняти наше судно, а Шведа продовжував безглуздо шльопати по воді веслом, тоді як інше спливало вниз за течією.    

 — Ц-с… — стомлено потерла очі й порадила: — Роздягайся і пливи за ним. З одним веслом ми не зможемо повернутись.                                                          

 — Ти мене недооцінюєш, — самовпевнено усміхнувся гад і став гребти до берега, по черзі махаючи веслом, то з одного боку, то з другого.                                              

 — Просто хтось занадто багато їсть, — пихкаючи від натуги, сказав він.                                                                  

 — Просто хтось занадто ідіот! — огризнулася, знімаючи вітровку і штани, бачачи, що нас забирає течією все далі і від старань мажора немає толку. А весло прибило до іншого берега, де воно й застрягло, зачепившись чи то за траву, чи ще за щось.                   

 — Ей? Ти що твориш?  — насупився Шведа, але я вже кинула речі на човен, рішуче підійшла до підійшла до краю і стрибнула.                                                                    

 А вода то холодна.                                                                  

 — Хвора! Повернися негайно, — кричав мажор услід, але я впевнено пливла, долаючи течію річки, не дозволяючи мене забрати. Добре, що вона не така й сильна.                                                                                       

 Відчепила весло і попливла назад, але дорога назад виявилася складнішою. Макс намагався розвернути човен до мене і хоч трохи підпливти. Дякую, що не став сидіти без діла, спостерігаючи як я рятую нас.                 

 — Візьми його, — промовила, важко дихаючи, штовхаючи весло перед собою, щоб мажор міг дістати.

 Взявши весло, він простягнув його мені.                          

 — Хапайся, русалко, — усміхнувся, але в голосі чулася тривога.                                                                                       

 Піднявши мене на борт, він відразу зняв свою футболку і став нею обтирати тремтячу мене.