Читати книгу - "Київська Русь"

Союзу князів Ярослава Галицького, Мстислава Волинського і Ростислава Смоленського Ізяслав Давидович намагався протиставити сили об’єднаного роду Ольговичів, але угода, якої вони досягли в Лутаві, виявилася недовговічною. У самому Києві становище Ізяслава також не було міцним. Очевидно, далася взнаки його традиційна для Ольговичів, але непопулярна серед киян політика загравання з половцями.

Перемога Мстислава Ізяславича і Ярослава Галицького під стінами Бѣлгорода відкрила їм дорогу на Київ. За образним висловом Б.О. Рибакова, Ярослав Осмомисл, який закликав дев’ять держав, щоб розсудити його з ватажком дунайської вольниці, тепер ішов переможцем до столиці Русі[228]. Заволодівши Києвом, Мстислав Ізяславич і Ярослав посилають запрошення зайняти великокняжий стіл Ростиславу Смоленському. Останній, однак, не поспішав його приймати. Ще свіжою була в пам’яті невдала спроба 1154 р. Перш ніж погодитись, Ростислав ставить перед князями дві умови: перша — щоб з митрополичої кафедри було усунуто Клима Смолятича, через якого на Русі стався церковний розкол, і друга — щоб князі визнали в ньому старійшину: “Оже мя въ правду зовете с любовию, то я всяко йду Киеву на свою волю, яко вы имѣти мя отцемь собѣ въ правду, и въ моемъ вы послушаньи ходити”[229]. Зважаючи на те, що умову про старійшинство було передано запрошуючим князям не особистими представниками Ростислава, а послами від Смоленська і Новгорода, він домагався свого визнання всіма давньоруськими князями. Ростислава запросили до Києва волинський і галицький князі, але треба думати, що його прихід був бажаним і для киян, які пов’язували зі смоленським князем надії на припинення боротьби за київський стіл.

Тут доречно відзначити, що Смоленське князівство, розташоване в центрі руських земель, завжди підтримувало тісні контакти з Києвом. Його князі виступали носіями доцентрових тенденцій і майже всі побували на київському престолі. Б.О. Рибаков основну причину цього вбачає в тому, що Смоленське князівство знаходилось у стратегічній близькості до Києва. Смоленськ мав дуже зручний зв’язок з Києвом — вниз по Дніпру можна було пустити флотилію будь-якої чисельності, і за якихось вісім днів вона була вже під стінами столиці.

Розташовані на найважливішій торговій магістралі Русі і фактично всю її контролюючи, Київ і Смоленськ не могли вступати в протиборство, їх об’єднували спільні економічні інтереси, і не випадково ці центри гостріше відчували необхідність єдності руських земель. Смоленськ, повністю убезпечений від половців, все одно регулярно посилав військові загони у розпорядження київських князів, які очолювали антиполовецьку боротьбу.

Значною була роль у зміцненні традиційної києво-смоленської єдності Ростислава Мстиславича. Він княжив у Смоленську 32 роки і став засновником смоленської династії князів. На момент зайняття київського столу Ростислав — найбільш досвідчений і авторитетний державний діяч Русі, і саме тому його повторне утвердження у Києві виявилося вдалим (1158 — 1167). Поступово він стабілізував внутрішнє становище Русі і по праву вважався старійшиною руських князів. У Смоленську, Новгороді і на Волині сиділи сини і племінники великого князя; Київською землею правили молодші Ростиславичі. Один із них, Рюрик, знаходився при батькові і був воєводою Київського полку, другий, Мстислав, тримав важливу стратегічну фортецю Білгород. Іще один син великого князя, Давид, утвердившись на деякий час у Вітебську, тиснув на полоцьких князів.

Волинська і Галицька землі у XII — XIII ст.

На відміну від свого попередника, Ростислав не робив ставки на князів, що зійшли зі сцени. У конфлікті Ізяслава Давидовича, який намагався компенсувати втрату Києва поверненням Чернігова, із Святославом Ольговичем великий князь став на бік останнього. Цим він не тільки вивів з боротьби за Київ князів Чернігова і Новгорода-Сіверського, а й здобув у їх особі надійних помічників у боротьбі зі Степом.

Вплив Ростислава на чернігівські справи ще більше посилився після того, як Олег Святославич одружився з його дочкою. У конфлікті, який виник після смерті Святослава Ольговича між Святославом Всеволодовичем і Олегом Святославичем, великий князь виступив у ролі посередника, “добра имъ хотя”, і змусив Святослава віддати Олегу чотири міста.

Ще раніше, у 1161р., Ростиславу вдалося погасити конфлікт на півночі країни, в Новгороді, де повсталі новгородці вигнали князя Святослава Ростиславича. Замішаний у цих подіях Андрій Боголюбський розраховував на утвердження в Новгороді одного із своїх братів, але великий князь наполіг на поверненні туди сина Святослава. “Том же лѣте пояша Новгородьци Святослава Ростиславича к собѣ княжить опять, а Гюргевича внука выгнаша”[230]. Зговірливість суздальського князя, та й самих новгородців, очевидно, пояснюється зміцнілими позиціями Ростислава.

У сфері впливу великого князя була також Галицька земля, князь якої Ярослав Осмомисл регулярно посилав свої полки за його наказом.

Стабілізація внутрішнього становища Русі, досягнута в роки княжіння Ростислава, збіглася з новим натиском половецьких орд на південноруське порубіжжя. У його відбитті брали участь майже всі давньоруські землі, а очолив боротьбу з половцями великий київський князь.

Вірний своїй миролюбній політиці, Ростислав одружує в 1162 р. свого сина Романа з дочкою половецького хана Беглюка, але бажаних результатів не досягає. І тоді від дипломатії великий князь вдається до сили зброї. У 1166 р. Ростислав рушив сили всіх князів проти половців, які вторглись у межі Поросся, і завдав їм поразки. Вдруге під знаменами великого князя збираються полки різних земель у 1167 р., щоб убезпечити від половецьких набігів дніпровський торговий шлях: “Посла Ростиславъ къ братьи своей и сыномъ своимъ, веля имъ всимъ съвъкупитися у себе съ всими полкы своими, и приде Мьстиславъ из Володимири, Ярославъ братъ его из Лучьска, Ярополкъ из Бужьска, Володимиръ Андрѣевичь, Володимиръ Мьстиславичь, Глебъ Городеньскии, Иванъ Ярославичь, сын и Галичьская помочь; и стояша у Канева долго время, дондеже вжзыде Гречникъ и Залозникъ”[231].

Щоб зміцнити позиції свого сина Святослава,у тому ж 1167 р. Ростислав здійснює подорож на північ, до далекого Новгорода. На зустрічі біля Великих Лук, де Ростислав відчув себе недобре, новгородці дали великому князю клятву — ніколи не шукати іншого князя, крім Святослава, і розлучитися з ним однією смертю. Одержавши від новгородців разом із запевненнями у вірності ще й багато дарів, Ростислав повернувся до Києва. Але по дорозі, в “селѣ Рогънѣдинѣ в Зарубѣ” (неподалік Смоленська), 14 березня 1167 р. великий князь помер.

В оцінках