Читати книгу - "Фермерська романтика, Валерія Оквітань"

— Нам по двадцять три було, коли ми познайомились. Вона перевелась до нас в університет, — буденно почав Женя. — Все як у всіх. Ми проводили дні разом і вечори також. Кіно, кафе, прогулянки. І так чотири роки. Потім жити разом почали. До весілля готувались…  

Тася слухала, не перебиваючи. Не хотілось нічого уточнювати поки. Точно не тоді, коли він так спокійно про все говорив. Здавалось, що скажи вона бодай одне необережне слово і він затихне, не продовжуючи.

— Ми тоді святкували мій день народження. Я не хотів пишного святкування та лицемірних привітань. Хотілось провести його тільки удвох. Але в Мар’яни були свої на те плани. Вона забронювала ресторан, покликала всіх моїх друзів. І от тоді я помітив, що з одним з них вона, ну дуже тісно потоваришувала.

Женя глипнув на дівчину. Хотів переконатись в тому чи слухала вона його? А вона слухала. Поглинала в себе його слова немов губка. Тасі здавалось, що вона в його розповіді знайде відповіді на свої питання. 

— А потім побачив їх в туалеті того самого ресторану…

— Вони, що прям там? — дівчина прикрила рот рукою, але здивування свого не приховала. Та й не потрібно було цього. — У твій день народження?

— Угу, — тихо погодився Женя, крутнув кермом, повертаючи на кільце.

— Як ти відреагував? — поспішно поцікавилась. — Ти не подумай, мені просто цікаво. Бо я, наприклад, відразу речі збирати почала і втекла. Вони звісно бачили мене…

— Набив йому морду, — хмикнув чоловік. — Що я ще міг зробити? Але тоді вони були зганьблені обоє. Всі наші друзі були свідками тієї сцени. Тому я навіть не знаю, що і кому болючіше вдарило по самооцінці: мені її зрада, чи їй те, що всі дізнались яка вона насправді?

— Вона щось сказала у своє виправдання? — з обуренням мовила Тася. Дівчина проводила паралелі з тим, що чула і бачила сама в той момент, коли застукала Льоню з Катериною.

— Та лепетала щось, — знизав плечима Женя. — Я не дуже вслуховувався. А ти сама запам’ятала хоч, що тобі говорив твій благовірний?

— Ні словечка, — замотала вона головою.

— Отож-бо. І я про те.

— І чим все закінчилось? Ви просто розійшлись після того і все?

Євген не здавався Тасі з тих чоловіків, які влаштовуватимуть капості жінці з якою планував майбутнє. Ну вже не його типаж був.

— Розійшлись, — важко видихнув. — А через два тижні вона була під дверима нашого родинного будинку. Вгадай чому?

Тася нахмурилась. 

— Невже вагітна? 

— Бінго.

— Та ну? — дівчина й уявити не могла, що у них такі пристрасті були у стосунках. Все-таки добре, що в неї все трохи по-іншому. Якби вона була вагітна від Льоні й дізналась про це після розлучення, та ще й  такого. Він би ніколи не дізнався про цю дитину. 

— Про що задумалась? 

— Що? — перепитала дівчина, але й з першого разу почула питання Євгена.

— Кажу, про що думаєш? 

— Ти спілкуєшся з дитиною? — їй цікаво було дізнатись чи є в ньому дещиця відповідальності. Але поки вона гостювала в їхньому будинку, Тася бачила, як ніжно Женя спілкувався з Костиком, як вони разом проводили час. Тому це питання було не зовсім логічним.

— А дитина виявилась не моєю, — приголомшив Женя.

Він зупинився біля найближчої заправки й глянув на Тасю, поки та була у суцільному сум’ятті.

— Тобі щось взяти? Каву? Воду? Щось поїсти?

— Айс-лате. Зачекай, я тобі дам свою карту, щоб ти міг…

Дівчина не встигла договорити, як її зупинила рука Жені, яка накрила її рот.

— Мовчи. Заради Бога, не неси дурниці. Я тебе почув. Щось ще хочеш? 

Тася на мить розгубилась такій наполегливості, але завбачливо похитала головою, показуючи, що нічого більше не хотіла. Якщо вже вона не платить, то не сідатиме чоловікові на голову.

Євген кивнув, погоджуючись з її вибором і, забравши руку з її губ, вийшов з автівки.

Вона ж сиділа тихенько, як мишка, приклавши кінчики пальці до губ, де тільки що були його руки. Тася точно була впевнена, що її щоки були червоніші за буряк. Так нахабно її ще ніхто не стуляв рота.

А Женя сьогодні перевершив самого себе. І грець з ним, але чому в неї була така реакція? Тася й сама не знала. Вона просто принишкла, коли він так різко сіпнувся. Їй не хотілось перечити йому.

І це було вперше. З Леонідом вони сперечались про все, навіть через маленькі дрібниці. А тут він авторитетно заявив, щоб вона замовкла,  і дівчина зробила так, як він того хотів. Так дивно.

Все залежить від того, хто і як попросив, зрозуміла Тася. В її очах, у Євгена авторитету було більше, навіть якщо вони були знайомі недовго, його все одно хотілось послухатись.

Вона перевела подих, гадаючи чи продовжить він свою розповідь, все-таки обірвав її на найцікавішому. Можливо йому також треба було перевести подих, важко все-таки ділитись болючими споминами. Тим паче коли ділишся таким з незнайомкою.