Читати книгу - "Кров на твоїх руках, Мара Найт"

МІСТЕР КАРТНЕР

Містер Картнер спускався по сходах, його кроки були важкими і повільними, немов кожен рух потребував великої сили. У його голові безперервно крутилися думки, які він не міг викинути. Він відчував, як його серце стискається від розгубленості і невизначеності.

"Що я роблю?" — запитував він себе в думках, з кожним кроком відчуваючи, як його сумніви і запитання накривають його. "Чому мої думки постійно про неї? Чому я не можу позбутися цього відчуття?"

Він зупинився на хвилину біля сходів, стискаючи руки в кулаки, намагаючись приборкати цю внутрішню бурю. Він почав шукати логіку в своїх почуттях. "Можливо, я повинен просто дати їй спокій," — розмірковував він. "Поглянути, як вона буде зустрічатися з Джонсом. Я не маю права тримати її біля себе."

Та чим більше він про це думав, тим більше його серце наповнювалося невдоволенням. "Ти чуєш себе?" — запитував він. "Ти не можеш навіть витримати, коли вона просто стоїть біля нього. Ти ревнуєш. Ти не можеш цього контролювати."

Він пройшов ще кілька кроків і знову зупинився, стоячи вже перед своєю кімнатою. Його погляд був відсутній, але він продовжував обмірковувати свою ситуацію.

"Може, найкраще знайти собі іншу дівчину, і все це просто забути?" — подумав він. Але відразу ж це питання здалося йому чужим, неприродним. Як він міг так легко відпустити Роуз? Як би він міг бути з іншою жінкою, якщо його думки постійно поверталися до неї?

"Ні," — нарешті прошепотів він, відчуваючи, як серце стискається. "Це неможливо. Як я буду з іншою, якщо думаю про неї? Я не можу просто так змінити свої почуття."

Містер Картнер стояв у темному коридорі, його погляд був невиразний, а розум — закрученим у нескінченному колі сумнівів. Роуз залишалася в його думках, і це було більше, ніж просто відчуття — це стало частиною його існування.

Містер Картнер встав біля дверей своєї кімнати, відчуваючи, як тяжіють його думки. Він глибоко вдихнув, намагаючись заспокоїтися, але його серце все ще билося швидко. Роуз… Вона була більше, ніж просто студентка для нього. Вона була його турботою, його відповідальністю, але з кожним днем усе складніше було тримати дистанцію.

"Що я роблю?" — знову запитав він себе, і ця думка змусила його заплющити очі. Його розум відчайдушно шукав рішення, але не знаходив нічого, окрім постійної боротьби між бажанням захистити її і розумінням, що він не має права втручатися в її життя.

Він згадував її слова, погляди, її присутність у кімнаті, і як вона ставала все більш важливою частиною його світу. Це не було просто захопленням чи звичайною симпатією. Це було щось більше, щось, що він не міг легко пояснити навіть самому собі.

"Як я можу бути з іншою жінкою, якщо думаю про Роуз?" — це питання знову і знову верталося в його свідомість, як безкінечний круг.

Містер Картнер розвернувся і обережно постукав по дверях її кімнати. Відчуття того, що він турбується за Роуз, стало ще сильнішим, і він не міг залишити це без уваги. Він не був готовий втратити її.

Він тихо відкрив двері, ступивши на поріг, і побачив, як вона мирно спить. Її обличчя було спокійним, і навіть у сні вона виглядала такою ж сильною, як і в реальному житті. Всі його внутрішні битви на мить стихли, і він відчув, як хвиля турботи обрушується на нього.

"Я не можу її залишити," — подумав він, підходячи до її ліжка. Він тихо присів поруч, не турбуючи її сну, але відчуваючи, як його серце знову розривається від емоцій. Він провів рукою по волоссю Роуз, і на мить забув про все навколо.

"Я не знаю, як все це вийде," — зізнався він собі. Але в його голові більше не було сумнівів. Він вже не міг просто відступити. Роуз була для нього важливою, і він готовий був це визнати, навіть якщо це означало стикатися з новими проблемами і складнощами.

Він залишив її кімнату так само тихо, як увійшов, і закрив за собою двері. Тепер він знав, що не відпустить її, незважаючи на всі сумніви та боротьбу в серці.

Містер Картнер направився до своєї кімнати .Він сів на край ліжка, знову занурюючись у свої думки. Всі його зусилля, щоб тримати дистанцію, щоб залишити Роуз у своїй професійній ролі, здавались марними. Він більше не міг приховувати свої почуття, і це створювало нову тривогу в його душі.

"Що ж буде далі?" — запитав він себе. Він прекрасно розумів, що ситуація між ним і Роуз може швидко ускладнитися. І хоча він завжди прагнув зберігати спокій і порядок, він відчував, як його емоції починають виходити з-під контролю.

"Може, я просто повинен піти?" — подумав він. "Дати їй можливість бути з Джонсоном? Вони гарно проводять час разом. Вона заслуговує на щастя."

Але від цієї думки його серце стискалося. Містер Картнер знав, що не може просто так піти і дозволити іншому чоловіку наблизитися до Роуз. Вона стала частиною його життя, і це не було простою прихильністю чи тимчасовим захопленням. Це було щось справжнє.

"Я не можу її залишити," — знову подумав він, ставлячи голову в руки.

"Можливо, я повинен поговорити з нею. Але як?" — це питання не залишало його. Він не міг просто так визнати свої почуття, бо це могло все зруйнувати. Роуз була важливою частиною його життя, але чи була вона готова до того, щоб дізнатися про його справжні наміри? Чи готова вона до того, щоб їх стосунки стали чимось більшим?

Він лежав у ліжку, не в змозі знайти відповіді. Ті ж самі питання і сумніви мучили його. Він зрозумів, що не може просто відступити — але й не знав, як зробити наступний крок.

"Що я буду робити?" — думав він, закриваючи очі. Сьогоднішній день став ще одним важким випробуванням для нього, але він уже відчував, що настав момент, коли він не може більше приховувати те, що відчуває.

І хоч він не знав, що саме чекає його попереду, він усвідомлював одне: він готовий прийняти свої почуття і, можливо, змінити своє життя, навіть якщо це буде важко.