Читати книгу - "Кров на твоїх руках, Мара Найт"

Роуз швидко закінчила вечерю, не бажаючи затримуватись у тій напруженій атмосфері, що панувала в кухні. Вона помила посуд, відчуваючи, як кожен рух стає механічним, неначе намагається відволіктись від того, що відбувається навколо. Після цього вона вирішила додати ще щось до вечері, нарізала фрукти — яблука, груші, апельсини, та виклала їх на стіл перед чоловіками.

— Ось, спробуйте, — сказала вона, не дивлячись на них, намагаючись говорити максимально нейтрально.

Чоловіки залишилися мовчазними, продовжуючи сидіти на дивані, хоча тепер їхні погляди стали м’якшими, коли вони звернули увагу на фрукти. Роуз не чекала від них подяки чи навіть якогось коментаря. Вона просто зробила це, щоб не відчувати себе гірше в цій атмосфері.

Піднявшись з-за столу, вона не змогла більше залишатись у цій кімнаті. Відчуття важкого повітря, мовчазного протистояння, ніби поглинало її. Вона піднялася на другий поверх і пішла до своєї кімнати, закриваючи двері за собою.

Там, у своїй кімнаті, вона врешті змогла видихнути. Поставивши сумки з книжками, вона розслабила плечі й на хвилину заплющила очі, відчуваючи втому від усього, що сталося. Вона відчула, як її серце б’ється швидше, бо ще не була готова розібратись із тим, що відбувалося між нею і чоловіками.

Тим не менш, вона вирішила, що для цього вечора її завдання — просто бути в спокої. Вона увімкнула музику та взяла одну з нових книжок, сіла на ліжко, і з головою занурилася в текст, намагаючись забути про все, що залишилось за дверима.

Але навіть коли її думки занурювались у сюжет, Роуз відчувала, що чекає на неї ще багато складних моментів. Вечір так і не став тим, чим вона сподівалася.

Всі думки, що крутилися в її голові протягом дня, не відпускали її. Вона вирішила, що найкраще буде прийняти душ, щоб хоч трохи заспокоїти себе. Гарячий потік води допоміг їй відчути себе трохи краще, але внутрішнє напруження не зникло.

Після душу вона вдягла піжаму — шорти та топ з лисичками. Це була її улюблена піжама, яку вона зазвичай носила в моменти, коли хотіла відчути себе в безпеці та спокої, хоча зараз навіть це не допомагало.

Спустившись до кухні, Роуз тихо відкрила холодильник і дістала дещо поїсти, намагаючись зробити це без зайвого шуму, щоб не привертати увагу чоловіків. Вона сіла за стіл, обмацуючи продукти, але їй не було до їжі. Вся її увага була зосереджена на власних думках.

Раптом її телефон задзвеніла. Вона подивилась на екран — невідомий номер. Без вагань вона відкрила повідомлення і побачила лише кілька слів:

«Я знаю, що ти не спиш, завтра ти знайдеш ще два тіла, бувай Роуз Рейд.»

Її серце забилося з прискореною швидкістю. Всі її м’язи стиснулися, і до неї одразу досягло відчуття холоду. Повідомлення стало її кошмаром наяву. Вона не могла повірити своїм очам, але страх і тривога почали заповнювати її. Це був серійний вбивця, і він знову вирішив нагадати про себе.

Роуз відчула, як її груди стиснуло від напруги. Її руки тремтіли, а дихання стало важким. Вона не могла стриматися — голосно закричала, не в змозі зупинити емоції. Потім сльози почали котитись по її щоках, вона не могла їх зупинити. Всі її страхи, сумніви та біль в одну мить нахлинули на неї.

«Що робити? Як це зупинити?» — думала вона, розуміючи, що відчуває безсилля перед тим, що відбувається.

Роуз сиділа на підлозі, обіймаючи себе руками, намагаючись заспокоїтись, але це було марно. Страх, паніка і відчай заповнили її повністю. Її дихання було уривчастим, а розум не міг скласти логічного ланцюга. Вона була готова розпастися на частини, не знаючи, що робити з тими словами, які лунали в її телефоні.

В один момент вона почула швидкі кроки, і перш ніж зрозуміти, що сталося, в двері її кімнати влетів містер Картнер. Він виглядав, ніби щось відчув, якось передчував. У його руках була бита — знак того, що він був готовий до будь-якого розвитку подій.

Не сказавши жодного слова, він підійшов до неї і, не вагаючись, підняв її на руки, притискаючи до себе. Він не запитував, що сталося, не вимагав пояснень — він просто діяв. Його сильні руки забезпечували їй підтримку, а тепле дихання заспокоювало її хоча б на мить.

Картнер переніс її до її кімнати, обережно поклавши на ліжко. Він залишався поруч, але мовчав. Тільки тоді, коли вона перестала тремтіти, він нахилився до неї і поцілував її в скроню, ніжно і тихо, ніби намагаючись показати, що вона не сама в цій ситуації.

— Все буде добре, Роуз, — прошепотів він, сидячи поруч і обережно стискаючи її руку. Його слова були простими, але в них було більше сили, ніж у будь-якому іншому заспокоюванні. Вони звучали як обіцянка, що він буде поруч і не дасть їй впасти.

Містер Картнер сидів поруч з Роуз, все ще обережно тримаючи її руку. Його погляд був зосереджений на її обличчі, але раптово він помітив її телефон, що лежав на столику поруч. Роуз виглядала такою втомленою, що навіть не помітила, як він простягнув руку до її телефону.

Без зайвих роздумів він підняв його і побачив нове повідомлення. Його обличчя потемніло, коли він прочитав текст:

"Я знаю, що ти не спиш. Завтра ти знайдеш ще два тіла. Бувай, Роуз Рейд."

Його серце схопилося. Він дуже сильно хотів захистити Роуз від цих небезпек.

Тим часом, через кілька хвилин, Роуз підняла голову, а її очі зауважили повідомлення, що з'явилось у чаті від Джонсона.

"Я вибачаюсь за сьогоднішній день. Сподіваюся, ти добре почуваєшся."

Картнер витримав паузу, і його погляд швидко перенісся на повідомлення від Джонсона. Це було не просто вибачення, а надмірно тепле, ніби намагаючись загладити свою провину. Його серце наповнилося гнівом, і він зрозумів, що Джонсон не просто намагається налагодити стосунки, він починає ревнувати Роуз до Джонсона.

Картнер не витримав і, навіть не озираючись, передав Роуз телефон:

— Це для тебе, — сказав він різким голосом, здавалося, що він намагається зібрати всі свої емоції в одному слові.

Картнер встає, його погляд став суворим, він оглядає Роуз один раз, а потім, не говорячи більше ні слова, вийшов з її кімнати, тихо закривши за собою двері.

— Добраніч, Роуз, — промовив він, стоячи за дверима, але не озираючись назад. Його голос був твердим, як камінь, і в ньому не було нічого додаткового. Він не хотів показувати свої емоції перед нею зараз, але гнів усередині нього був непримиренним.

Роуз залишилася сидіти на ліжку, тримаючи телефон у руках, її розум сповнений думками. Усе навколо здавалось якось незрозумілим і заплутаним, а в її серці виникло ще більше запитань, ніж відповідей. Роуз заснула, хоча б в сні вона відчувала себе в порядку та в безпеці.