Читати книгу - "Коли ти поруч , Кері Ло"

Я досі пам’ятаю той день. Як застала його в нашому ліжку з іншою. Як кров застукотіла в скронях, а під ногами захиталася емля. Я повернулася з Одеси на день раніше, сподіваючись зробити йому сюрприз, а натомість дізналася гірку правду.

Ми познайомилися, коли я вчилася на останньому курсі. Я закохалася в нього з першого погляду. Високий, спортивний, із неймовірними зеленими очима — він здавався ідеалом. Наші стосунки розвивалися швидко, і вже за пів року, відразу після мого випуску ми з’їхалися.

Я була найщасливішою дівчиною на землі. Всі мені заздрили, та що там — я сама собі заздрила. Він був мрією, а не чоловіком. Уважний, чуйний, дарував квіти й подарунки без приводу, підтримував у всьому. Я жила мов у казці.

Я вже уявляла, як приміряю весільну сукню, якими будуть наші діти, де ми купимо будинок…

А потім, в один момент, усе розбилося.

Я дізналася, що весь цей час він зраджував мені. Від самого початку наших стосунків.

Того вечора я втратила не лише коханого. Я втратила віру. В ідеальних чоловіків, у стосунки, у те, що можна комусь довіряти.

Саме після цього я вирішила: більше жодного кохання. Я закрила своє серце на десять замків і відтоді будувала стосунки зовсім інакше. Без почуттів. Без очікувань.

Бо ідеальних людей не існує. А стосунків — тим більше.

А тепер… тепер я сама та дівка, яка руйнує чужі стосунки. Від цієї думки в грудях наростає така гіркота, що хочеться кричати. Паскудно. Огидно.

— Ей, припини, — вириває мене з думок Ліза, м’яко торкаючись моєї руки. — Досить цього самобичування.

Я похмуро дивлюся на неї, ковтаючи клубок у горлі.

— Ти не уявляєш, наскільки жахливо я почуваюся…

Ліза зітхає й тягнеться до пляшки вина.

— Ох, подруго… — наливає собі ще трохи й дивиться на мене. — А що саме тебе так мучить? Те, що він не розійшовся з нею? Чи те, що тобі було добре з ним?

Я кліпаю, на мить зависаючи над її словами.

— Послухай, — Ліза робить ковток вина й продовжує. — Ти не влізла в чужі стосунки навмисне. Не спокушала, не маніпулювала. Він сам зробив вибір.

— Якраз навпаки. Я спровокувала його на ревнощі, зовсім забувши, що він не самотній. 

Ліза зітхає й уважно дивиться на мене, крутячи келих у руках.

— Добре, навіть якщо так. Але ж ти не примушувала його ні до чого. І як би йому було байдуже, то він би не ревнував.

— Це нічого не змінює. Це просто звучить як виправдання. 

— Тоді що ти хочеш почути? Що ти жахлива людина?

Я мовчу, стискаючи пальцями ніжку келиха.

— Емі, — лагідно каже Ліза, — ти ж знаєш, що я не підтримую зраду, як і ти. Загалом, так, ти вчинила неправильно, відповівши на поцілунок, але головне — ти вчасно зупинилася.

Вона робить паузу, даючи мені можливість щось сказати, але я тільки міцніше стискаю келих.

— Просто скажи мені, — продовжує вона м’якше, — він тобі подобається? Ти хотіла б бути з ним?

Я лише хитаю головою в знак згоди, бо вголос це промовити не можу. А потім закриваю обличчя руками.

— Боже, як це складно…

— Ні, не складно. Ти сама все ускладнюєш, — впевнено каже Ліза. — Тебе до нього тягне, він тобі подобається, ти хотіла б бути з ним, але водночас не хочеш, щоб він через тебе розходився зі своєю дівчиною. Але, Емі, якщо він прийме таке рішення, то воно буде виключно його. Ти його до цього не змушуєш.

Я знову зітхаю.

— Це зовсім інша ситуація, ніж з Іваном, — додає Ліза після короткої паузи. — Якщо Тимофій продовжить залицятися до тебе, залишаючись у стосунках зі своєю дівчиною, тоді він такий самий козел, як Іван. Але якщо він спочатку розійдеться з нею, а потім запропонує тобі стосунки — це нормально.

Вона робить ковток вина і дивиться на мене уважно. 

— У житті всяке трапляється. Почуття можуть змінюватися. І в цьому немає твоєї вини.

Її голос звучить так твердо, що я починаю в це вірити.