Читати книгу - "Пастка-22"

— Він.

— Бачите? — вигукнув капітан Блек. — Вони все прибирають до рук! Ну, я не збираюся це терпіти. Якщо доведеться, я піду з цією справою просто до самого майора... де Коверлі. Попрошу, щоб Майло поговорив з ним одразу ж, як повернеться з Рима.

Капітан Блек мав безмежну віру в мудрість, могутність і справедливість майора ...де Коверлі, хоч ніколи раніше з ним не розмовляв і досі не набрався сміливості. Він делегував Майла поговорити з майором ...де Коверлі і тепер нетерпляче й збуджено очікував на повернення високого офіцера. Разом з усіма в ескадрильї капітан Блек відчував благоговіння і глибоку пошану до нього величного, сивочолого майора з поораним обличчям і поставою Єгови, який нарешті повернувся з Рима з новою целулоїдною пов'язкою на пошкодженому оці й одним ударом розтрощив на друзки цілий його Славетний похід.

Майло завбачливо не промовив ані слова, коли в день свого повернення майор ...де Коверлі, сповнений неприступної суворої гідності, вступив до їдальні і виявив, що шлях заблокований стіною офіцерів, які чекають у черзі, щоб підписати присягу на вірність. Біля протилежного кінця прилавка групка офіцерів, що прийшли раніше, тримаючи в одній руці тацю з наїдками, давали усну обітницю на відданість перед прапором, щоб дістати дозвіл сісти до столу. А за столами група, що прибула ще раніше, співала «Зоряного прапора», аби отримати право на сіль, перець і кетчуп. Гамір почав поволі стихати, коли майор ...де Коверлі зупинився у дверях, оглядаючи їдальню з виразом здивованого осуду, наче він побачив щось химерне. Потім він рушив просто вперед, і стіна офіцерів розступилась перед ним, мов Червоне море. Не розглядаючись на боки, широким, нестримним кроком він пройшов до стійки і чітким, гучним голосом зі старечою хрипотою і сповненим древньої величі, сказав:

— Їсти мені.

Замість їсти капрал Снарк подав майору ...де Коверлі на підпис присягу на вірність. Майор...де Коверлі відкинув її з величним невдоволенням, щойно зрозумів, що йому підсунули; його здорове око люто спалахнуло сліпучою зневагою, а масивне, пооране зморшками обличчя потемніло від гніву, мов гірська гроза.

— Їсти мені, я сказав, — голосно звелів він рішучим тоном, що, мов удари далекого грому, загрозливо прокотився мовчазним наметом.

Капрал Снарк зблід і затремтів. Він благально глянув на Майла, сподіваючись на підтримку. Кілька жахливих хвилин не чути було ані звуку. Тоді Майло кивнув.

— Дати йому їсти, — сказав він.

Капрал Снарк почав давати майору ...де Коверлі їсти. Майор ...де Коверлі розвернувся від прилавка з повною тацею і застиг на місці. Його погляд зупинився на групках офіцерів, що зорили на нього у мовчазному благанні, і з праведним войовничим запалом він крикнув:

— Їсти кожному!

— Їсти кожному! — відлунив Майло з радісним полегшенням, і так завершився Славетний похід за присягу на вірність.

Капітана Блека глибоко вразив такий віроломний удар у спину від високопоставленої особи, на чию підтримку він так сподівався. Майор ...де Коверлі підвів його.

— О, це мене анітрохи не бентежить, — відповідав він радісно кожному, хто заходив до нього висловити співчуття. — Ми своє завдання виконали. Нашою метою було налякати всіх тих, кого ми не любимо, і показати людям, який небезпечний майор Майор, і нам це, звісно, вдалося. Ми б усе одно не дозволили йому підписати присягу на вірність, тому насправді немає значення, отримали ми його підпис чи ні.

Споглядаючи, як усі, кого він не любив в ескадрильї, знову перелякані жахливою, нескінченною Величезною облогою Болоньї, капітан Блек з ностальгією згадував про давні добрі часи його Славетного походу за присягу на вірність, коли він був реально впливовим чоловіком і коли навіть великі цабе типу Майла Майндербайндера, Дока Деніки і Пілчарда з Реном тремтіли на його появу та плазували біля його ніг. Аби довести новачкам, що він дійсно колись був впливовим чоловіком, він зберігав лист подяки за підписом полковника Каткарта.

Розділ 12

Болонья

Насправді не капітан Блек, а сержант Найт спровокував грандіозну паніку через Болонью: щойно дізнавшись, куди їх відсилають, він мовчки зіскочив з вантажівки й побіг по два запасні бронежилети, що стало поштовхом для похмурої процесії назад до парашутного намету, яка зрештою переросла в нестримну навалу, аж поки не змели останній бронежилет.

— Гей, що діється? — нервово спитав Малий Семпсон. — Хіба в Болоньї аж так гаряче?

Нейтлі, що, мов у трансі, сидів на підлозі кузова, тримав своє засмучене молоде лице в долонях і нічого йому не відповів.

Усе почалося з сержанта Найта і низки виснажливих відстрочок, бо ще того першого ранку, коли вони розсідалися по своїх літаках, примчав джип з повідомленням, що в Болоньї дощить і виліт відкладається. Поки вертались до ескадрильї, на Піанозі також пішов дощ, і до самого вечора вони тупо споглядали лінію фронту на карті, стоячи під брезентовим навісом біля розвідвідділу, і напівсонно розмірковували над тим фактом, що виходу в них немає. Яскравим доказом була вузенька червона стрічка, пришпилена кнопками впоперек материка: сухопутні війська в Італії застрягли за сорок дві нездоланні милі на південь від цілі й не мали анінайменших шансів вчасно захопити місто. Ніщо не могло врятувати людей на Піанозі від бойового вильоту на Болонью. Вони були в пастці.

Надія могла бути лише на те, що дощ ніколи не перестане падати, але такої надії вони не мали, адже всі знали, що перестане. Коли дощ зупинявся на Піанозі, починало дощити в Болоньї. Коли дощ зупинявся в Болоньї, знову дощило на Піанозі. Якщо дощу не було ні там, ні там, відбувались

дивовижні, непоясненні речі, як-от епідемія діареї або переміщення лінії фронту. Впродовж перших шести днів їх чотири рази збирали, інструктували, а тоді відсилали назад до наметів. Одного разу вони піднялися в повітря і вже вибудувались у ланки, але тут же з диспетчерської вежі відкликали їх назад. Що довше дощило, то більше вони страждали. Що більше вони страждали, то палкіше молили Бога, щоб дощило й далі. Цілими ночами люди вдивлялися в небо і засмучувались, коли бачили зірки. Цілими днями вони розглядали лінію фронту на великій карті Італії, що тріпотіла від вітру на хиткому стенді, а щоразу, коли починався дощ, її переставляли під навіс намету