Читати книгу - "Витівники, Віт Тасик"

Залишившись в приміщенні одні, я пригадав Тарасу, що його чекає “романтична” зустріч зі старою відьмою замість гарненької Олесі.

– Ой, брате, тільки подивись на що ти власноручно підписався! Тепер підеш до баби і пробудеш з нею наодинці аж до ранку. Розкажеш потім, як пройшло побачення, Ромео! - поглузував в підвалі я з Тараса.

– Та не знущайся, а придумай краще повід, щоб не піти, зіскочити з угоди.

– А чим раніше думав, коли життям безглуздо клявся відьмі? Чи головою, а чи тим, що в тебе в штанях? - сердитим голосом відчитував я брата за те, що той встиг вляпатись по вуха.

– Бо та була красуня, - він винувато намагався виправдати дурість.

– То попроси каргу, нехай омолодиться, або заплющуй очі, як полізе цілуватись.

– Не вийде, бо порепане лице старої тепер весь час стоїть переді мною, - зіщулився з огидою Тарас.

– Виходьте, а то я закрию ляду! - загрозливо сказала відьма зверху.

Ми з братом почали вилазити нагору. У хаті молоденький ловелас даремно намагався упросити бабу щоб та перенесла їхнє рандеву на інший вечір. Але та вперлася, мовляв, ти ж чоловік, якщо казав, що будеш аж до ранку, то маєш стримати своє залізне слово! До того ж нагадала клятву брата, яку той, здуру не подумавши, поквапився і швидко дав красуні. А як стемніло, стара зовсім знахабніла. Спочатку дмухнула в нас порошком з мішечка. Від нього ми з Тарасом стали в’ялі. Нам стало байдуже до витівок баби Орисі, щоби та клята відьми з нами не робила.

Карга взяла за комір мого брата і потягла до другої кімнати. Той не підозрюючи, що вона з ним зараз зробить, пішов покірно і ніяк не опирався. “Сиди тут і не рипайся. Не вздумай нам з Тарасом заважати!", - суворо наказала стара відьма, закривши в мене перед носом двері. Кивнувши ствердно я пішов до столу, сів на стілець і взявся чекати терпеливо на повернення Тараса. Пізніше став виходити з омани, напевно той чарівний порошок не довго діє. Коли почув, що за дверима стогнуть і шепочуть, на голові у мене коси повставали дибки від думки, як там, у зачиненій кімнаті, та підла баба плюндрувала мого брата.

“Ні, ні! Не треба! Ми з вами так не домовлялись!", - просився хлопець жалібно і власний голос відьми: “Не вередуй! Розтібуй паска і знімай сорочку!” Я, наче звір у клітці, бігав по кімнаті, але ніяк не міг зарадити Тарасу. Бо як не намагався увірватися до баби, завжди щось відвертало від дверей до столу. Не в змозі врятувати свого брата, мені лишалось гризти кулаки до болю. Очима в мене навернулись сльози, коли почув я жалюгідний голос брата:  “Будь ласка відпустіть. Я більше так не можу!” На що йому відповіла щаслива відьма: “Старайся, хлопчику, у тебе вже виходить” Моя уява будувала різні сцени, що стара баба може витворяти з братом. Від них ставало моторошно гидко, що аж мурашки бігали по спині.

Коли у вікнах почало світати, Тарас нарешті вийшов із тортурної кімнати. Він був блідий, розхристаний, без паска, з червоними, як у кроля, очима. Брат пожалівся, зупинившись коло мене на секунду,: “Цієї ночі з мене висмоктали душу” Знесилено зробивши кілька кроків, він впав на ліжко животом донизу. Я підійшов до нього і хотів поспівчувати. Поклав долонь на спину, але від дотику бідняга аж здригнувся.

– Нічого, я її за тебе відімщуся! - пообіцяв вендету підлій бабі за нелюдське знущання з мого брата.

– Як тепер жити? У мене до сих пір в очах стоїть ота гидота, - пробубонів він тихо і затрясся.

Аж тут з кімнати вийшла клята відьма, настільки задоволена, що аж світилася від щастя. Побачивши Тараса, запитала: “А де мій молоденький чарівник? Хоча і добре догодив старенькій жінці, а все ж ледацював. Тож маємо з тобою закріпити десь там по опівдні, те чого не встиг пропрацювати вранці” Почувши бабу, брат натягнув на голову подушку і став під нею скавучати, наче цуцик. Дивлячись, як парубок страждає, я взявся совістити кляту відьму:

– Вам, певно, вкрай самотньо в цьому лісі і мало хто з людей сюди заходить, але навіщо так знущатися над хлопцем? Навіщо руйнувати парубку життя і мрії?

– Його уміння і тобі піде на користь, - відповіла мені скажена видра.

– У вас із головою все нормально?! - я люто витріщив на бабу дикі очі, - Якщо вже так кортить над кимось поглумитись беріть мене і не чіпайте брата! От тільки кажу зразу, що буду заплющувати очі.

– Навіщо? - здивувалася карга.

– Навіщо? - перепитав з запалом, - А щоб не бачити на тілі зморшок!

– Тоді скажи, розумнику, як ти збираєшся всліпу читати книгу? - єхидно поцікавилась паскудна відьма.

Вона вчепилася мені у руку, де тільки в баби взялися ті сили, і потягнула в ту ж саму кімнату, в якій вона знущалася з Тараса. Там на столі лежала величезна книга в якій були описані рецепти знахарства, а також трави і рослини.

– Чого ж мій брат тоді стогнав й просив, щоб відпустили?

– Бо я примушувала вчити трави і рецепти!

– Ага, так вчили, що аж здерли паска і сорочку? - я все ще залишався впевнений, що відьма мені бреше.

– А як, по твоєму, я маю показати хлопцю де різні органи і як їх лікувати? - розходилась вона.

– То це виходить, ви не той, - я показав вкрай непристойний жест, - не змушували брата до стосунків.