Читати книгу - "Витівники, Віт Тасик"

В підвалі в баби не було достатньо світла, але я все ж побачив на полицях мішечки й баночки з магічним причандаллям. Зі стелі снопиками звисали сухі трави, наповнюючи простір ароматом луга. Олеся вмілою рукою наскубала з тих віничків по декілька травинок, сплела разом й посипала їх порошком з мішечка. Затім в кутку підвала насипала із попелу велике коло, яке по краю обклала свічками. На попелі вона накреслила відьомські знаки, зробила з трав куріння і почала співати.

Про що співала дівчина не зовсім було ясно, але по тону зрозумів, що нібито когось-там кличе. І правда, вогонь свічок змінив свій колір на зелений, із диму утворились у повітрі кола, а потім проступили і магічні знаки.

– А це що за чарівний Колобок? - пошуткував Тарас, бо дуже він хотів в очах красуні виглядати вкрай дотепним.

– Це сигіл Загура, а сам він скоро теж до нас прибуде.

З’явився Загур, чарівник у чорній робі з великим медальйоном, що лежав на грудях. Там, де насипала Олеся попіл, тепер стояв огидний посильний від чортовиння. І вигляд у істоти відповідний: бридкий, негарний та такий зелений, ще гірш за болотяну жабу. Фу! Як взагалі така страшна потвора посміла залицятись до красуні? От цьому точно підійшла би кікімора, нехай там з нею наплодить дітей в багнюці.

– Красуне, бачу ти причепурилась гарно. Для мене, чи може для когось із кавалєрів? - єлєйним голосом спитала в дівчини бридка істота.

– Давай без церемоній, Загуре. Цим двом потрібна зустріч з Кізамором, - доволі сухо зразу перейшла до діла молоденька відьма, - Що хочеш? Називай платню!

– Так, як для тебе, це буде дрібниця, - поблажливо промовила істота, - Візьму третину років, що наділено їм при народженні у цьому світі. Із кожного! Хіба ж це дорого за мудрість Кізамора?

Почувши, як оця тварюка збирається нам вкоротити віку, Тарас і я замотиляли в різні боки головами, показуючи, що така ціна нам не підходить. “Ми згодні!", - хутко відповіла за нас Олеся: “Боюсь відступишся і не стримаєш слова. Давай тоді укладемо угоду. Нехай її підпишуть кров’ю хлопці” Я вже збирався голосно протестувати, але дівчина крадькома шепнула мені в вухо: “Я знаю, що роблю. Не опирайся”

В руках у Загура з’явився звернутий в рулона папірець, щось на зразок закручених пергаментів в Єгипті. Він передав той манускрипт до рук Олесі. Красуня розгорнула звиток і взялася читати текст угоди. Мені кортіло перевірити контракт, щоб не дай бог, щеб не продати ці потворі й душу, але каракулів тих я не розібрав. То була зовсім невідома для мене мова.

“Третина років при народженні у цьому світі", - підтвердила дівчина і ткнула пальцем в дивовижні знаки. “Я бачу, за три сотні років ти не забула арамейську", - єхидно похвалив Олесю залицяльник. “Три сотні? Що він верзе? Та ця зелена жаба не гідна вроди молодої відьми! От він і мститься", - подумалось мені, почувши слова зухвалості із уст огидної потвори. Тим часом дівчина, так ніби не почувши образи Загура, сказала, що все вірно і нам треба підписати.

Олеся голкою пробила в мене вказівного пальця і вичавила з ранки краплю крові. Потім дівчина наказала притулити пальця до угоди, утворюючи на папері червонясту пляму. З Тарасом відьма витворила теж саме. Брат ще знаходився сп’янілий від узвару і ладен був віддати хоч всю кров красуні, аби вона ще раз взяла його за руку.

Отримавши назад скривавлену угоду, Загур пообіцяв, що зараз звільнить нас з Тарасом від тягаря надлишка із третини років, а Кізамор прийде сюди аж тільки завтра і то, скоріше в надвечір’я. Він став руками виробляти всякі паси і вимовляти різні заклинання, але магічний сигіл ззаду нього весь час згасав і було видно, що у нього не виходить. Ось тут Олеся й відплатила цій потворі:

– Не зможеш ти забрати те, чого нема у хлопців.

– Як так? - насупився Загур, - Вони ж народжені обоє.

– Це правда, але не у цьому світі! - сказала переможно молоденька відьма.

І тут я зрозумів хитрющий план Олесі. В угоді сказано про роки в цьому світі, а ми не тутешні, ми гості. У двадцять п’яту годину, на Кривавий місяць, нас привела сюди мольфарка Христя. Тому й Загур не може в нас забрати роки! Ох як же спритно надурила цю істоту дівка!

– Ну що ж, Орисе, начувайся! І я тобі також зруйную плани! Ото нехай побачать кавалери, як їхня краля справді виглядає! - потвора засвітилася зеленим світлом і щезла з реготом, читаючи закляття, так ніби того гада і не було.

– Орисе? - запитали ми з Тарасом і повернули голови у напрямку красуні.

На місці, де колись знаходилась гарненька відьма, стояла баба схожа на мольфарку Христю. “Так, хлопчики. То з самого початку була я, прийнявши образ молодої дівки. Чоловіки завжди такі дурні. Вони готові все зробити для красуні і розказати те, про що будуть мовчати в баби. Ходімо звідси. До завтрашнього надвечір’я нема вам що робити у підвалі", - старюща баба сходами посунула назад у хату. А ми з Тарасом просто впали в ступор від підлих хитощів підступної сестри мольфарки Христі.