Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Азазель 📚 - Українською

Читати книгу - "Азазель"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Азазель" автора Борис Акунін. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 38 39 40 ... 55
Перейти на сторінку:
й навіть сині окуляри аж на кінчик носа зсовував. Та все не ті виявлялися. Наш давно б уже обурився, руками замахав, почав би всім довкола скаржитись, а цей уткнувся в свою «Таймс» і сидить.

Чи, може, податися людині нема куди. Приїхав просто з вокзалу — он у нього й костюм дорожній картатий, і саквояж — думав, зустрінуть, аж ні. Що ж йому залишається робити? Повернувшись із обіду, Кіндрат Кіндратович зглянувся на сина Альбіону, підіслав до нього швейцара Трифона запитати — чи не треба чого, але картатий тільки роздратовано похитав головою і тицьнув Трифону двогривенний: одстань, мовляв. Ну, як хочеш.

Біля віконця виник чоловічок, на вигляд із візників, поклав м'ятого паспорта:

— Ану глянь, чоловіче добрий, чи нема чого для Круга Миколи Митрофановича?

— Звідки очікуєш? — суворо запитав Кіндрат Кіндратович, беручи паспорта.

Відповідь була несподіваною:

— З Англії, з города Лондону.

Найдивовижніше, що лист із Лондона знайшовся — тільки не на «К», а на латинське «С». Чи ти ба, «Мг. Nickolas М. Croog» знайшовся! Чого тільки не надивишся на видачі до запитання.

— Та це точно ти? — не стільки із сумніву, скільки із цікавості запитав Штукін.

— Не сумлівайся, я, — доволі брутально відповів візник, заліз у віконце своєю лапищею і хапнув жовтий пакет із терміновим штемпелем. Кіндрат Кіндратович підсунув йому облікову книгу.

— Розписуватись умієш?

— Не гірше інчих. — I хам поставив у графі «отримано» якусь розкаряку.

Провівши неприємного відвідувача розгніваним поглядом, Штукін звично глянув скоса на англійця, але той зник. Напевно, втратив надію дочекатись.

Ераст Петрович із завмиранням серця чатував на візника на вулиці. От тобі й Ніколас Крооґ! Чим далі, тим незрозуміліше. Та головне — шестиденний марш-кидок через усю Європу був не марним! Випередив, наздогнав, перехопив! Тепер буде що шефу пред'явити. Тільки б не випустити цього Круга.

Біля тумби дрімав найнятий на весь день ванько. Він зовсім осовів од вимушеного неробства й дуже страждав, що загадав з чудного пана всього п'ять рублів — за таку муку мученицьку можна було й шість узяти. Побачивши нарешті сідока, що з'явився, ванько набрав бадьорого вигляду й ухопив віжки, та Ераст Петрович навіть не поглянув у його бік.

З'явився об'єкт. Спустився сходами, натяг синього кашкета і попрямував до карети, що стояла неподалік. Фандорін непоспіхом рушив услід. Біля карети об'єкт зупинився, знову зняв кашкета і, вклонившись, простяг жовтий пакет.

Фандорін заспішив, аби встигнути розгледіти лице невідомого. І встиг.

У кареті, розглядаючи на світло сургучеві печаті, сидів рудоволосий добродій із пронизливими зеленими очима та розсипом веснянок на блідому обличчі. Ераст Петрович одразу його впізнав — як же, Джеральд Каннінґем власною персоною, блискучий педагог, друг сиріт і правиця леді Естер.

Виходило, що ванько промучився марно, — адресу містера Каннінґема узнати неважко. Тим часом була справа більш нагальна.

Кіндрата Кіндратовича очікував сюрприз: англієць повернувся. Тепер він страшенно поспішав. Підбіг до пункту прийому телеграм, просунув голову в саме віконце й почав диктувати Михайлові Миколайовичу щось дуже спішне. А Михайло Миколайович якось заметушився, запоспішав, що взагалі-то було на нього мало схоже.

Штукіну стало цікаво. Він підвівся (добре, відвідувачів не було) і, ніби прогулюючись, вирушив на інший бік зали, до телеграфного апарата. Зупинився біля Михайла Миколайовича, що зосереджено працював ключем, трохи зігнувся і прочитав нашвидкуруч нашкрябане:

«У Розшукне управління московської поліції.

Надзвичайно термінове. Статському раднику панові Бриллінгу. Повернувся. Прошу негайно зі мною зв'язатися. Чекаю відповіді біля апарата. Фандорін.»

Он воно що, тепер зрозуміло. Штукін поглянув на «англійця» по-новому. Розшукний, значить. Розбійників ловимо. Ну-ну.

Агент помотався по залі хвилин десять, не більше, а Михайло Миколайович, який лишився чекати біля апарата, вже подав йому знак рукою і потяг стрічку телеграми-відповіді.

Кіндрат Кіндратович тут як тут — просто зі стрічки прочитав:

«ПАНУ ФАНДОРІНУ. ПАН БРИЛЛІНГ ПЕРЕБУВАЄ В СПБ. АДРЕСА: КАТЕНІНСЬКА, БУДИНОК СІВЕРСА. ЧЕРГОВИЙ ЧИНОВНИК ЛОМЕЙКО».

Це повідомлення чомусь невимовно порадувало картатого. Він навіть у долоні сплеснув і запитав у Штукіна, що спостерігав зацікавлено:

— Катенінська вулиця це де? Далеко?

— Аж ніяк, — чемно відповів Кіндрат Кіндратович. — Тут дуже зручно. Сідаєте на маршрутну карету, виходите на розі Невського і Литейного, а далі…

— Нічого, в мене візник, — не дослухав агент і, розмахуючи саквояжем, побіг до виходу.

Катенінська вулиця Ерасту Петровичу дуже сподобалась. Вона мала точнісінько такий вигляд, як найреспектабельніші вулиці Берліна чи Відня: асфальт, новенькі електричні ліхтарі, солідні будинки в декілька поверхів. Одне слово, Європа.

Будинок Сіверса з кам'яними рицарями на фронтоні та з яскраво освітленим, незважаючи на світлий іще вечір, під'їздом був особливо гарним. Та де ще жити такій людині, як Іван Францович Бриллінг? Зовсім неможливо було уявити його мешканцем якого-небудь старезного особнячка з курним двором і яблуневим садом.

Люб'язний швейцар заспокоїв Ераста Петровича, сказавши, що пан Бриллінг удома, «п'ять хвилин як прибули». Все сьогодні йшло у Фандоріна за шерстю, все вдавалось.

Перестрибуючи через дві сходинки, вилетів він на другий поверх і подзвонив у начищений до золотого блиску електричний дзвінок.

Двері відчинив сам Іван Францович. Він іще не встиг переодягтися, тільки зняв сюртук, але під високим накрохмаленим комірцем поблискував райдужною емаллю новенький Володимирський хрест.

— Шефе, це я! — радісно оголосив Фандорін, насолоджуючись ефектом.

Ефект і справді перевершив усі сподівання.

Іван Францович просто-таки остовпів і навіть руками замахав, наче хотів сказати: «Свят, свят! Згинь, Сатано!»

Ераст Петрович засміявся:

— Що, не чекали?

— Фандорін! Але звідки?! Я вже надію втратив побачити вас живим!

— Це чому ж? — не без кокетства поцікавився мандрівник.

— Ну як же!.. Ви безслідно зникли. Востаннє вас бачили в Парижі двадцять шостого. До Лондона ви не прибули. Я запитав Пижова — відповідають, безслідно зник, поліція шукає!

— Я послав із Лондона вам докладного листа на адресу московського Розшукного. Там і про Пижова, і про все інше. Мабуть, не сьогодні-завтра прибуде. Я ж не знав, що ви в Петербурзі.

Шеф стурбовано нахмурився:

— Та на вас лиця немає. Ви не захворіли?

— Чесно кажучи, страшенно голодний. Цілісінький день чатував на поштамті, рісочки в роті не було.

— Чатували на поштамті? Ні-ні, не розповідайте. Ми зробимо так. Спочатку я дам вам чаю і тістечок. Мій Семен, мерзотник, третій день у запої, отож господарюю сам. Харчуюся здебільшого цукерками й тістечками від Філіппова. Адже ви полюбляєте солодке?

— Дуже, — палко підтвердив Ераст Петрович.

— Я теж. Це в мені сирітське дитинство застряло. Нічого, якщо на кухні, по-холостяцьки?

Поки вони йшли коридором, Фандорін устиг помітити, що

1 ... 38 39 40 ... 55
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Азазель», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Азазель"