Читати книгу - "Азазель"

Ні. До посольства не можна. А що коли там в юдах не тільки Пижов? Дізнається Амалія, і все почнеться заново. З цією історією взагалі нікого знайомити не можна. Тільки шефа. Й телеграма тут не годиться. Вирішить, що Фандорін од європейських вражень з глузду з'їхав. Послати до Москви листа? Це можна, але ж запізниться.

Як бути? Як бути? Як бути?

Сьогодні по-тутешньому останній день червня. Сьогодні Амалія підведе риску під своєю червневою бухгалтерією, й пакет піде до Петербурга Ніколасу Крооґу. Першим загине дійсний статський радник, заслужений, з дітьми. Він там же, в Петербурзі, до нього вони відразу доберуться. Доволі безглуздо з їхнього боку — писати з Петербурга до Лондона, щоб отримати відповідь знову в Петербурзі. Витрати конспірації. Очевидно, філіям таємної організації невідомо, де міститься головний штаб. Чи штаб переміщається з країни в країну? Зараз він у Петербурзі, а за місяць іще десь. Чи не штаб, а одна людина? Хто, Крооґ? Це було б занадто просто, але Крооґа з пакетом треба затримати.

Як зупинити пакет?

Ніяк. Це неможливо.

Стоп. Його не можна зупинити, але його можна випередити! Скільки днів іде пошта до Петербурга?

Наступна дія відбувається за декілька годин, у кабінеті директора Східно-Центрального поштового округу міста Лондона. Директор втішений — Фандорін відрекомендувався російським князем — і називає його prince та Your Highness[32], вимовляючи титулування з неприхованим задоволенням. Ераст Петрович в елегантній візитці з тростинкою, без котрої справжній prince просто немислимий.

— Мені дуже жаль, prince, але ваше парі буде програно, — вже втретє пояснює поштовий начальник нетямущому росіянину. — Ваша країна — член заснованого позаторік Всесвітнього поштового союзу, котрий об'єднує 22 держави з більш ніж 350-мільйонним населенням. На цьому просторі діють єдині регламенти й тарифи. Якщо листа послано з Лондона сьогодні, 30 червня, терміновим поштовим відправленням, то вам його не випередити — якраз через шість днів, уранці 6 липня, він буде на Санкт-Петербурзькому поштамті. Ну, не шостого, а яке там вийде за вашим календарем?

— Чому ж він буде, а я ні? — не може взяти до тями «князь». — Не повітрям же він долетить!

Директор з поважним виглядом пояснює:

— Бачите, ваша високість, пакети зі штемпелем «терміново» доставляються без хвилини зволікання. Припустимо, ви сідаєте на вокзалі Ватерлоо в той же поїзд, яким відправлено термінового листа. В Дуврі ви потрапляєте на той же пором. До Парижа, на Північний вокзал ви теж прибуваєте одночасно.

— Так у чому ж справа?

— А в тому, — торжествує директор, — що нема нічого швидшого за термінову пошту! Ви прибули до Парижа, і вам треба пересісти на поїзд, що йде до Берліна. Треба купити квиток — адже заздалегідь ви його не замовили. Треба знайти візника і їхати через увесь центр на інший вокзал. Треба очікувати берлінського поїзда, котрий ходить раз на день. Тепер повернімося до нашого термінового листа. Із Північного вокзалу він у спеціальній поштовій дрезині, окружною залізницею, доставляється до найближчого поїзда, що відходить у східному напрямку. Це може бути навіть не пасажирський, а товарний поїзд із поштовим вагоном.

— Але ж і я можу зробити те саме! — збуджено вигукує Ераст Петрович.

Патріот поштової справи суворо на це відповідає:

— Можливо, у вас в Росії таке допустимо, та тільки не в Європі. Гм, припустімо, француза підкупити ще можна, але при пересадці в Берліні у вас нічого не вийде — поштові й залізничні чиновники в Німеччині славляться своєю непідкупністю.

— Невже все пропало? — вигукує не по-англійськи в цілковитому відчаї Фандорін.

— Що, вибачте?

— Так ви вважаєте, що парі я програв? — понуро запитує «князь», знову переходячи на англійську.

— А о котрій годині пішов лист? А втім, це не має значення. Навіть якщо ви просто звідси кинетесь на вокзал, уже пізно.

Слова англійця на російського аристократа подіяли магічно.

— О котрій годині? Авжеж, звичайно! Сьогодні ще червень! Морбід забере листи тільки о десятій вечора! Поки вона перепише… А зашифрувати? Адже не пошле вона просто так, відкритим текстом? Неодмінно зашифрує, аякже! А це значить, що пакет піде лише завтра! І прийде не шостого, а сьомого! По-нашому, двадцять п'ятого червня! У мене день фори!

— Я нічого не розумію, prince, — розводить руками директор, але Фандоріна в кабінеті вже нема — за ним щойно зачинилися двері.

Услід лунає:

— Your Highness, ваша тростина!.. Ох уже ці російські boyars.

І, врешті, вечір цього многотрудного, ніби вкутаного туманом, але дуже важливого дня. Води Ла-Маншу. Над морем бешкетує останній червневий захід сонця. Пором «Герцог Глостер» тримає курс на Дюнкерк. На носі стоїть Фандорін істинним бритом — в кепі, картатому костюмі та шотландській накидці. Дивиться він тільки вперед, на французький берег, який наближається нестерпно повільно. На крейдяні скелі Дувра Ераст Петрович жодного разу не озирнувся.

Його губи шепочуть:

— Тільки б вона зачекала з відправкою до завтра. Тільки б зачекала…

Розділ тринадцятий,

У ЯКОМУ ОПИСАНО ПОДІЇ, ЩО СТАЛИСЯ 25 ЧЕРВНЯ

Соковите літнє сонце розмалювало підлогу в операційній залі петербурзького Головного поштамту визолоченими квадратами. До вечора один із них, перетворившись на довгий прямокутник, дістався віконця «Кореспонденція до запитання» і миттєво нагрів стойку. Зробилося душно й сонно, заспокійливо дзижчала муха, і служителя, що сидів у віконці, розморило — добре, що потік відвідувачів потихеньку вичерпувався. Ще півгодини, і двері поштамту зачиняться, а там тільки здати облікову книгу, й можна додому. Служитель (а втім, назвімо його на ім'я — Кіндрат Кіндратович Штукін, сімнадцять літ служби по поштовому відомству, славетний шлях од простого листоноші до класного чину) видав бандероль із Ревеля літній чухонці зі смішним прізвищем Пирву і подивився, чи сидить англієць.

Сидів англієць, нікуди не дівся. От же нація уперта. З'явився англієць із самісінького ранку, тільки-тільки відчинився поштамт, і як усівся з газетою біля стіни, так увесь день і просидів, не пив, не їв, навіть, пардон, до нужника жодного разу не відлучився. Чистий істукан. Видно, призначив йому тут хтось зустріч, та не прийшов — у нас скільки завгодно, а британцю невтямки, народ дисциплінований, пунктуальний. Коли хто-небудь, особливо якщо іноземного вигляду, підходив до віконця, так англієць увесь підбирався