Читати книгу - "Ейнар.Чаклун, Оксана Маркова"

 **
Село не можна було назвати ні великим, ні маленьким. Проте влаштовувати пошук дракона на своїх двох, опитуючи місцеве населення буде надто довго. Розповіді Юлі про життя у бабці в селі прийшлися в нагоді. Якщо брати до уваги її слова, то зазвичай в селах чутки швидко розносяться і головне їх скупчення в невеличких продуктових магазинах.
Тому запропонувала спочатку розпитати щодо нашого чорного дракона у продавчинь, чи не бачили вони часом  когось схожого. 
– Стюарт,  ніколи б не подумав, що ти маєш хист до малювання. - З насмішкою простяг Анмір. Його гнів щодо витівки чаклуна стихнув досить швидко, але урок він засвоїв на відмінно і боявся навіть якось не так подивитися в мій бік.
Цікаве відчуття, скажу я вам. З однієї сторони, хочется сказати Ейнару більше так не робити. Не добре залякуванням займатися.  З іншої, навряд ельфа можна назвати хлопчиком для биття і про свою доброту я потім можу пошкодувати. 
《 – І чого приховувати, мені приємна турбота Ейнара. Якщо так подумати, ельф перший поліз з магією. Просто невдало. - Заспокоїла подумки себе, і зосередилася на малюнку 》.
На ньому був зображений чоловік приблизно двадцяти шести років з довгим волоссям, яке було зібрано у хвіст. Його зовнішність нагадувала суміш азіатського та європейського типажу - досить цікава та неповторна. Брови густі та прямі, погляд впевнений,  твердий, я б навіть сказала,  жорсткий. І як тільки ви починаєте спускатися до носа натикаєтеся одразу на великий недолік. Шрам починався біля основи носа і перетинав усю праву щоку, додаючи чоловікові якоїсь зловісності.
Чи не про цей шрам Кайема Сейнтфайра розповідав мені чаклун? Здається,  це пов'язано з відьмою і прокляттям...
– Кому, як не тобі знати, що особливо я талановитий в ілюзіях! - натяк Ейнара на його ж витівку зі сном ельфа витягнув мене з роздумів.
– Ти..!
– Я що?
– Досить вам сперечатися! - миролюбиво усміхнулася, побоюючись,  що обстановка знову стане напруженою.  Вирішила розвіяти чим швидше сумніви щодо чоловіка Ані, заразом й перевести тему розмови: – Хіба Кайем Сейнтфайр не зняв прокляття? Чому на малюнку він зі шрамом?
– Точно! - Підхопив моментально ельф. Ми з Наталею одночасно прикрили на мить очі, передчуваючи  новий перл. – Щось ти упустив цей момент, о величний пане Стюарт! 
Та Ейнар проігнорував Анміра, звернувшись тільки до мене. 
– Я пам'ятаю лорда Сейнтфайра тільки з тим шрамом. Без нього якось не доводилося потім його бачити.
– А що за історія зі шрамом та прокляттям? - з цікавістю запитала Ната. - Поділіться і зі мною!
Тож поки ми їхали до найближчого магазину, я коротенько розповіла їй історію Ані та Кайема. 
А коли ми зупинилися біля миленького магазину "Наталі", у вікнах якого можна було роздивитися мерехтливий дощик та гірлянди ще з часів Нового року, потраплянці у всі очі витріщалися на залишки святкового настрою. Та ельф швидко відійшов і перший зареготав. Ми втрьох поглянули на нього поглядом "у-тебе-все-добре".
– Що? Просто співпадіння з назвою насмішило! 
Зітхнула і вирішила слідувати прикладу інших та ігнорувати його.
– Послухайте, - заговорив Ейнар, - якщо в приміщенні не буде зайвих очей та вух я можу застосувати гіпноз. Так буде значно швидше. Але в такому випадку нізащо не дивіться на ось цю річ. 
Витягнувши з карману ельд, він показав його нам.
– Чому?
– Бо мозок не витримає ще, - хмикнувши, відповів Наталі ельф.
Дівчина тієї ж миті озирнулася, дивлячись на нього убивчим поглядом.
– Що ти там бовкнув? Чий мозок не витримає, га?
– Насправді, хоч і жорстоко сказано, проте він правий. - Спокійно продовжив Ейнар. – Я не світлий, і речі по типу ельда теж просякнуті темною магією. А люди бувають зі слабкою психікою,  чи аурою, і коли під час гіпнозу хтось випадково дивиться на ельд - то їм цілком можливо з глузду з'їхати. 
На думку одразу спала наша спроба видати його за онука подруги бабусі. Тоді Ейнар застосував гіпноз, а я, не дивлячись на сувору заборону, хотіла подивитися, як він то буде робити. Все ж добре, що мені вчасно закрили очі та я залишилася при своєму розумі.
Після усіх інструкцій і  швидкого обговорення, що саме будемо запитувати, ми нарешті вийшли з машини. 
Та, на превеликий жаль, цього разу нам не пощастило.  Лише дарма шоколадки купили, а інформації отримали нуль. Довелося їхати в інший кінець села, де знаходився магазин під назвою "Смерека". Тут ми потрапили прямісінько в яблучко.
– То ви бачили його? - перепитав знову Ейнар, який у нас був головним в команді.
Цікаво, що йому так і не довелося застосувати гіпноз. Спочатку ми зобразили чемних покупців, а під кінець якби випадково запитали про чоловіка на малюнку. Чи не бачила, пані, нашого друга? Бо останній раз він згадував це селище, а потім більше не виходив на зв'язок. 
Виявляється, пані бачила і з радістю поділилася з нами інформацією.
– Та ці дурники з'явилися приблизно тижня два тому, - продавчиня відвела погляд у бік, наче щось пригадуючи і пирхнула. – Не прихисти їх баба Таня і доля стати бомжами їх би не оминула.  Он Толік -  гад такий - обдурив їх, вимінявши на двісті гривень золотий ланцюжок. Потім його продав і тепер п'є, не просихаючи. Добре хоч борг мені віддав нарешті!
– Виходить, зараз вони у цієї бабусі?
– А де ж ще їм бути!
– Чи не підкажете її адресу? 
– Чому ж ні? Підкажу!
Завдяки допомозі продавчині ми досить швидко були на півдорозі до будинку баби Тані. Знаходився він на вулиці паралельно цій, де не було асфальту і машина Наталі навряд залишится такою ж чистенькою та блискучою, як до поїздки сюди. Ейнару теж не подобалося місити грязюку і перед виходом з машини ми усі отримали зачаровані чоботи, до яких не прилипав ніякий бруд.
– Здається,  це тут. - Вказала на невеличкий, але охайний одноповерховий будинок. І хотіла зробити крок вперед, та Ейнар схопив мене за лікоть.
Подивилася на нього. 
– Що? Чому ми зупинилися? 
Перед тим, як відповісти, він змусив нас якнайшвидше повернутися в машину та проїхати трохи далі.
– Відьма підготувала маячки,  які повинні сповістити її про прихід незваних гостей. Небезпечно йти до неї усім разом.
Маячки? Ні, почекайте, відьма? Яка ще відьма! Ми ж йшли до звичайної бабусі...
– Невже наш величний пан Стюарт злякався? - наче знущаючись над ним, запитав Анмір.
Ейнар кинув в його бік короткий погляд та важко зітхнув. Щось було в думках чаклуна, та ми всі не розуміли.
– Як збираєшся в майбутньому займати посаду Стража? Там доведеться мати справу з небезпечними злочинцями і темною магією, а з твоїми навичками та розумовими здібностями тебе ж одразу вб'ють.  - Хмикнув Ейнар, а у ельфа ледь пар з вух не пішов від стримування злості. Та йому не дали висловитися, нарешті пояснивши ситуацію: – Подумай логічно. В домі цієї відьми знаходяться три дракона,  один з них - лорд Сейнтфайр. 
На це Анмір мовчки кивнув, про щось розмірковуючи після слів чаклуна. Ми з Наталею перезирнулися, зовсім не очікуючи на зустріч одразу з трьома драконами.
– Можливо, він теж втратив більшість магії. - Продовжив Ейнар. – Але їх там троє і вони потрапили під гіпноз відьми. Я б не рекомендував одразу йти всім.
– То хто піде розвідати обстановку?
– Ти.
– Я?! - обуренний таким поворотом,  ельф увімкнув задню. – Чому це маю бути я?
– То піти мені? - зовсім не дружелюбно відповів питанням на питання Ейнар. – Гаразд.  Звичайно те, що від мене фонить магією ми не будемо враховувати і відьма теж не почує загрози. Або ж...пропонуєш наражати на небезпеку дівчат?
– У Ксенії твій кулон! Без своєї магії вони усі там поляжуть, якщо захочуть їй щось зробити. А у мене...
Ейнар підняв очі до неба та вкотре зітхнув, ніби питаючи "за що мені ця кара?".
– Так, поляжуть, ідіот! Лорд Сейнтфайр теж. Хочеш потім відповідати перед кланом Чорних драконів? - Подивившись на ельфа, він з викликом підняв брову. – Враховуй ще й їх близькість до Імператора.
– Кляті дракони. - Анмір вилаявся ще раз, після чого здався: – Гаразд, гаразд! Піду я, задоволений?
– Не хвилюйся, ми прийдемо тебе рятувати. - В заспокійливому жесті поплескав його по плечу Ейнар. - А перед цим треба подзвонити моїм напарникам з групи зачистки. 
– Навіщо?
– Бо я працюю в школі магії і такі справи повинні офіційно реєструватися. Не хочу отримати штраф в перший же тиждень!
– А ти можеш взяти його працювати в цю школу? - раптом запитала Наталя. Її очі були сповнені надії та очікування, як у маленької дитини перед отриманням подарунка на Новий рік.
Та Ейнар на її запитання відреагував зі смішком. 
– А ким він буде там працювати? Дітям потрібно наочно показувати, як працюють заклинання. З його магічним резервом хіба що в якості експонату з іншого світу, бо тут ельфа не зустрінеш.
Наталя роздратовано клацнула язиком.
– А так хотілося швидше скинути потраплянця зі своєї шиї.
– Так-так, обговорюйте мене й далі! Мене ж тут немає! - ображенно засопів Анмір.
Ейнар якось задумливо свердлив його поглядом, а через хвилину повідомив, що вихід з їх ситуації є. Білявка одразу оживилася та приготувалася слухати.
– Гаманець у тебе був при собі, коли ти перемістився з Аштеру на Землю? 
– Так. Але до чого...- не розумів ельф думок Ейнара.
– В школі мені допомогли продати золоті монети. Просто скажу, що вони мої, а потім віддам тобі гроші. 
Підняла брову. Цікаву допомогу надає їх школа. Різносторонню. Ледь не на усі випадки життя. Залишається сподіватися, що все було легально та законно. 
Наталя щасливо заплескала в долоні.
– Дякую тобі, Ейнаре! Нарешті мій потраплянець буде забезпечувати себе сам! 
Наступні хвилин двадцять ми обговорювали план дій. Спочатку йде Анмір і було два розвитку подій.  Перший, коли він повертається сам і розповідає нам усе побачене. Або ж, він потрапляє під вплив цієї бабці і доведеться почекати.
– Я теж загіпнотизую тебе. Таким чином ти будеш вже наче запрограмованний на те, щоб будь-який інший гіпноз розвіявся через годину. 
– І щоб не обмовився про нас. - Додала я до слів Ейнара, на що Анмір фиркнув. 
– За кого ви мене маєте? Я не слабак! Проти якоїсь земної відьми вистою!
Ми усі подивилася на нього недовірливим поглядом, однак, вмовити ельфа не вдалося. А дарма. Він явно переоцінив себе,  або ж недооцінив сили земних відьом. Бо через годину він не тільки не повернувся, а навіть і не подзвонив.
– От дурень! - не стримала емоцій Ната, яка одночасно була зла та схвильованна через відсутність новин.
В той же час, Ейнар залишався на диво спокійним. Ніби очікував чогось подібного.
– Він просто був впевнений у своїх силах. Якщо згадати,  то серед інших світлих у нього були непогані оцінки та результати  в Академії. 
– Але ж тепер він на Землі. Ситуація відрізняється. - Не розуміла я його логіку. 
– Важко звикнути до думки, що більше не володієш магією в повну силу і що варто остерігатися тих, кого раніше не вважав за суперників. Нехай вчиться на власних помилках. 
В машині почувся звук повідомлення,  яке прийшло на телефон. Діставши смартфон,  Ейнар був зайнятий наступні дві хвилини листуванням з кимось, а закінчивши, промовив:
– Через хвилин п'ять приїдуть люди зі школи магії. Тому не варто хвилюватися. 
Він вийшов з машини, а я послідувала його прикладу. Хоча розмова вранці не була чимось особливим, проте досі турбувала мене і засіла в думках. Хотілося чим швидше обговорити це з ним.
– Ейнаре, ти...вранці бабуся не образила тебе?
Хлопець з деяким подивом витріщився на мене.
– Про що ти?
– Ну, вона завуальовано назвала тебе шахраєм. А ще постійно згадувала про високу зарплатню. Зазвичай вона не така і не зациклена на грошах. Просто хвилюється за мене та моє майбутнє. 
– Я знаю. Вона хоче, щоб поряд з тобою була надійна людина. - З усмішкою на обличчі, відповів Ейнар і ніжно  погладив мене кінчиками пальців по щоці. Вони були холодні, але в ту мить я відчувала та бачила лише безмежне  тепло в його карих очах. – А щодо думки про екстрасенсів не переймайся. Такі реалії життя на Землі. Більшість людей не вірить в магію, тому навіть добре, що для інших я працюю в звичайній, а не магічній школі.
– Ти прямо, як Хана Монтана живеш два життя, - хоча в моєму голосі був чутний сміх, але перш за все я відчувала полегшення від його слів. – Для одних ти крутий чаклун, а для інших вчитель приватної школи.
– І тільки з тобою я справжній. - А на додаток до таких солодких слів, він ще й підморгнув.